Рішення № 136743399, 21.05.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/7806/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Чепки В.В., за участі секретаря судового засідання Авдєєвої К.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СУПЕРІУМ», в інтересах якого діє представник адвокат Вишневська Олена Іванівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

09 жовтня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № Р99.101.18486 від 13.07.2016 в розмірі 95 655,26 грн., 2 422,40 грн судового збору та 8000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 13.07.2016 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Р99.101.18486, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 36 816,03 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами, які на день укладання договору становить 15,5000% і комісіями згідно умов Договору кредиту та додатками до даного договору).

Вказує, що банк свої зобов`язання виконав, надав грошові кошти у розмірі 95 655,26 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом 36 816,03 грн., заборгованості за відсотками 58 839,23 грн.

Згідно із Договором факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023, АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № № Р99.101.18486 в якому відповідач виступає позичальником. Таким чином ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним Договором.

Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до Реєстру боржників до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 за кредитним договором № Р99.101.18486 складає розмірі 95 655,26 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом 36 816,03 грн., заборгованості за відсотками 58 839,23 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в загальному розмірі 95 655,26 грн.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.12.2025 справу передано за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.01.2026 позовну заяву залишено без руху, направлено позивачу для усунення недоліків.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Задоволено клопотання позивача та витребувано в від АТ «ІДЕЯ БАНК» (ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, місто Львів, вулиця Валова, будинок 11) обґрунтований розрахунок заборгованості (помісячний розрахунок окремо по заборгованості за кредитом та відсоткам із зазначенням нарахованих, сплачених коштів, періодів здійснення відповідних нарахувань) станом на 15.11.2023 (день укладення договору факторингу) за кредитним договором № Р99.101.18486. Банківські виписки за вказаним кредитним договором, які підтверджують видачу кредитних коштів та їх рух.

18.02.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи.

15.03.2026 відповідач подав відзив на позов, в якому просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову повністю.

14.04.2026 на адресу суду надійшла заява про відкладення розгляду від ОСОБА_1 з можливістю ознайомитися з матеріалами справи.

05.05.2026 від відповідача надійшов відзив у якому зазначає, що повністю заперечує проти позову та просить розглянути справу без його участі через проходження військової служби в ЗСУ. Вказує на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності (кредит № Р99.101.18486 від 13.07.2016 року, а позов подано у жовтні 2025 року), незаконність нарахування 58 839,23 грн відсотків після вимоги про дострокове повернення коштів та щодо недоведеності переходу права вимоги через відсутність належних доказів передачі грошей та неспівмірність нарахованих відсотків, які вдвічі перевищують тіло кредиту. На підставі цього відповідач просить суд повністю відмовити компанії «СУПЕРІУМ» у задоволенні позовних вимог.

11.05.2026 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказує, що трирічний строк позовної давності не сплив , оскільки його перебіг був офіційно продовжений на загальнодержавному рівні через запровадження карантину (COVID-19) та дію воєнного стану в Україні. Фінансова компанія наполягає на правомірності нарахування відсотків та комісій, оскільки вони вираховувалися виключно в межах визначеного договором строку кредитування до 13.07.2021 року, а сам боржник припинив виплати ще в березні 2018 року. Крім того, позивач відкидає звинувачення щодо недоведеності права вимоги, посилаючись на чинний договір факторингу з АТ «Ідея Банк» від 15.11.2023 року та наданий суду правомірний витяг із реєстру боржників. З огляду на це, заперечує щодо доводів відповідача та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.07.2016 ОСОБА_1 уклав з АТ «Ідея Банк» кредитний договір № Р99.101.18486, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 36 816,03 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами, які на день укладання договору становлять 15,5000 % і комісіями згідно умов Договору кредиту та додатками до даного договору).

Відповідно до кредитного договору № Р99.101.18486 Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 39999.00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 60 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника, вказаний в п. 1.14. Договору , надалі по тексту «БПР»(при видачі кредиту у готівковій формі).

За користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12.50 % (Маржу Банку). Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9.50 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 22.0000 %. Змінна частина ставки дорівнює потрійній середньозваженій процентній ставці за новими депозитами домашніх господарств у гривні по всій банківській системі України за попередній місяць (під «попереднім» розуміється останній місяць, за який опублікована інформація на сайті НБУ на момент затвердження змінної частини процентної ставки по кредиту) (Розділ Статистика, Грошово-кредитна та фінансова статистика, Статистичний бюлетень (електронне видання), надалі «Індекс». Індекс встановлюється Національним банком України та використовується, як база для визначення графіку поширення статистичних даних на офіційному сайті Національного Банку України, які містять Індекс, розміщуються для ознайомлення відповідно до містять Індекс, чи посилання на них, але без зміни їх економічної суті, Сторони не вносять зміни до Договору і такі дані продовжують використовуватись у формулі визначення змінної частини ставки. Банк може в будь-який момент за Рішенням Правління Банку визначити змінну частину процентної ставки нижчу ніж ставка, яка розрахована відповідно до п. 1.5. цього Договору на основі зміни ключових ринкових показників. Банк повідомляє Позичальника про зміну розміру процентної ставки та надсилає Позичальнику новий Графік щомісячних платежів за кредитним договором листом без внесення змін (доповнень) до Договору не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої почне діяти нова ставка. Таке повідомлення вважається надісланим в день його відправлення на адресу Позичальника, що зазначена в цьому Договорі. До направлення повідомлення на адресу Позичальника поштою прирівнюється також і його вручення Позичальнику (п. 1.3- 1.7)

П. 1.8 визначено, що максимальний розмір, до якого може бути збільшена змінюванна процентна ставка за кредитом, протягом усього строку кредитування становить 60% річних.

13.07.2016 відповідач власноручним підписом підписав згоду на отримання електронної інформації, та довідку повідомлення, в якій підтвердив, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» 13.07.2016 надав йому інформацію про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту та умови кредитування.

Заявами підписаними власноручним підписом від 05.10.2016 та 21.11.2016 давав інформацію про персональні дані, місце роботи та розмір місячного доходу.

Аналогічно 13.07.2016 відповідачем підписано заяву-приєднання № Р99.101.18486 в якій містяться основні положення, умови кредитування.

Разом з цим 13.07.2016 ОСОБА_1 підписано договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку відповідно до якого укладається строком на 12 (дванадцять) місяців, набуває чинності з 13.07.2016р., але не раніше дня отримання страхового внеску на поточний рахунок. Страхова сума встановлюється у розмірі: 33754.43 грн. Розмір одноразового страхового тарифу визначається у відсотках від страхової суми і встановлюється у розмірі 18.5000%. Гарантованою величиною інвестиційного доходу, що використовується у розрахунках страхових тарифів, є 0% річних. Розмір страхового внеску за цим Договором становить 6244.57 грн. Сплата страхового внеску здійснюється Страхувальником одноразово при укладенні Договору.

У силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір № Р99.101.18486 від 13.07.2016, укладений між первісним кредитором та ОСОБА_1 підписано власноручним підписом позичальника, що підтверджується наданими позивачем копіями кредитного договору.

Крім цього, у вищевказаному договорі наявна інформація про умови кредитування, зокрема порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, строк дії договору, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту, а також наявний графік платежів.

Суд звертає увагу на те, що умови договору до нього є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами.

Згідно з Ордером-розпорядженням №1 ініційовано перерахування коштів від ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 в сумі 33 754,4300 грн., як підстава для перерахування коштів вказано договір № Р99.101.18486.

Згідно із Договором факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023, АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № № Р99.101.18486 в якому відповідач виступає позичальником. Таким чином ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним Договором.

Перехід права вимоги також підтверджується актом приймання-передачі Реєстру боржників №1 від 15.11.2023 та реєстром боржників до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 та копією платіжної інструкції № 889 від 16.11.2023 на суму 2230617,00 грн. плати за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023.

Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до Реєстру боржників до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 за кредитним договором № Р99.101.18486 складає розмірі 95 655,26 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом 36 816,03 грн., заборгованості за відсотками 58 839,23 грн.

Законодавством передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Щодо твердження відповідача щодо непідтвердження переходу прав вимоги до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» за кредитним договором № Р99.101.18486, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 910/9828/17 дійшов висновку, що за загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачипає його інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Наведені норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення ч.1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Згідно із частиною другою статті 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дослідивши докази надані позивачем на підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до позивача, відхиляє доводи відповідача щодо відсутності правовідносин відповідача з позивачем та відсутність заборгованості перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ».

Позивач вживав заходів досудового врегулювання спору, шляхом направлення на адресу відповідача досудової вимоги про погашення кредитної заборгованості вих. № 05-09/24-1 від 05.09.2024, однак вказана вимога залишилася без відповіді та задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України , зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК України , за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено укладення кредитного договору з відповідачем на умовах, зазначених у позовній заяві, належне виконання позивачем свого обов`язку надати відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому договором. При цьому, доказів виконання відповідачем свого обов`язку з повернення тіла кредиту матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає до стягнення сума заборгованості за тілом кредиту в заявленому розмірі 36 816,03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до довідки про заборгованість ОСОБА_1 , наданої позивачем, станом на 07.10.2025 така становить 95 655,26 грн, та складається з: заборгованості за основним боргом 36 816,03 грн., заборгованості за відсотками 58 839,23 грн.

На виконання ухвали суду від 05.02.2026 АТ «Ідея Банк» надало суду банківську виписку за кредитним договором № Р99.101.18486 та детальний розрахунок заборгованості, якими підтверджується факт перерахування кредитних коштів відповідачу, рух коштів по рахунку, користування кредитними коштами, здійснення відповідачем часткового погашення заборгованості, а також порядок нарахування та погашення процентів за користування кредитом відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Разом з тим, дослідивши наданий АТ «ІДЕЯ БАНК» детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором № Р99.101.18486, суд встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за відсотками у розмірі 58 839,23 грн фактично не є виключно сумою процентів за користування кредитом.

Так, із наданого розрахунку вбачається, що вказана сума складається із заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 27 193,62 грн та заборгованості за комісіями у розмірі 31 645,61 грн. При цьому у позовній заяві позивач зазначив усю вказану суму як «заборгованість за відсотками», без окремого виокремлення комісійних платежів та належного обґрунтування правових підстав для їх стягнення.

Як виснував Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2024 у справі №753/25744/21).

Вимога кредитодавця про стягнення комісійних платежів може вважатися правомірною лише за умови, якщо така комісія є платою за конкретну, чітко визначену в договорі послугу, яка має самостійний характер, відокремлений від основного зобов`язання, та фактично була надана позичальнику. При цьому кредитодавець зобов`язаний довести не лише факт передбачення такої комісії умовами договору, але й реальність надання відповідних послуг, їх зміст, обсяг та зв`язок із заявленою до стягнення сумою.

Так, кредитним договором передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та умов укладеного між сторонами договору, передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості має узагальнений характер та не містить чіткого переліку конкретних послуг, які фактично надаються позичальнику за окрему плату.

Крім того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач фактично отримував будь-які послуги, за які могла б стягуватися окрема плата у вигляді зазначеної комісії. Відсутні також докази обґрунтованості її розміру, економічного розрахунку чи індивідуалізації щодо конкретного позичальника.

Отже, умови договору про нарахування позивачем комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, та такими, яка суперечать Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин суд приходить до висновку, що встановлення такої комісії фактично спрямоване на приховане збільшення вартості кредиту, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у цивільному законодавстві України, а також порушує баланс прав та обов`язків сторін договору.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 31 645,61 грн є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Позовна вимога про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 27 193,62 грн підлягає задоволенню.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання кредитних зобов`язань відповідачем, як на користь первісного кредитора, так і на користь позивача, а тому суд приходить висновку щодо належності позивача у справі та стягнення боргу саме на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ», як нового кредитора.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск відповідачем строку позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № Р99.101.18486 від 13.07.2016, з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказав, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

З наданого на виконання ухвали суду від 29.01.2026 АТ «ІДЕЯ БАНК» розрахунку заборгованості за кредитним договором № Р99.101.18486 від 13.07.2016 вбачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату кредиту крайній раз: 13.03.2018, таким чином, строк позовної давності перервався та почав свій перебіг 13.03.2018.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49,83,84,170,178,179,180,181,185,210,222,253,275,284,325,354,357,360,371,390,393,395,398,407,424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби(COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728,786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 13.11.2024 (справа №383/1645/23, провадження №61-12645св24).

Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду не спливла, її перебіг був перерваний сплатою відповідачем кредитної заборгованості, а потім зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12.03.2020 та продовжувався до 30.06.2023. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позовні вимоги були заявлені в розмірі 95 655,26 грн., задоволено вимоги в розмірі 64 009,65 грн., що складає 66,92%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати за сплачений судовий збір в розмірі 1 621,07 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.4,12,13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» заборгованість за кредитним договором № Р99.101.18486 від 13.07.2016 у розмірі 64 009,65 (шістдесят чотири тисячі дев`ять гривень 65 копійок) грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом 36 816,03 грн., заборгованості за відсотками 27 193,62 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 621,07 (одна тисяча шістсот двадцять одна гривня 07 копійок) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ», адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Вознесенівський узвіз, буд. 23А, прим. №35А; код ЄДРПОУ: 42024152.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складений 21.05.2026.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В. В. Чепка