Рішення № 136737988, 19.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2026Справа № 910/14159/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Автотранспортного комунального підприємства Комунальник

до Товариства з обмеженою відповідальністю АИР-17

про розірвання договору та стягнення 342 343,72 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: Фещенко Я.Ю. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Автотранспортне комунальне підприємство Комунальник (далі позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АИР-17 (далі відповідач, Товариство), в якому просило суд:

- стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 285 053,74 грн., з яких: 252 908,40 грн. основний борг за договором оренди іншого окремого індивідуально визначеного майна комунальної власності від 04.12.2024 року № 5/12 (далі Договір), 25 136,81 грн. пеня, 4 575,67 грн. інфляційні втрати, 2 432,86 грн. 3 % річних;

- розірвати укладений між Підприємством та Товариством Договір;

- зобов`язати Товариство повернути Підприємству окреме індивідуально визначене майно комунальної власності транспортний засіб екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер НОМЕР_1 ), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску.

Ухвалою від 18.11.2025 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Підприємству строку та способу усунення її недоліків.

20.11.2025 року через систему Електронний суд надійшла заява Підприємства від 20.11.2025 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 24.11.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14159/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 17.12.2025 року.

Ухвалою від 17.12.2025 року господарський суд міста Києва відклав підготовче засідання на 21.01.2026 року.

15.01.2026 року через систему Електронний суд надійшла заява позивача від 14.01.2026 року, в якій останній збільшив розмір позовних вимог та просив суд, зокрема, стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за Договором у розмірі 342 343,72 грн., яка складається з основної суми боргу в розмірі 308 187,14 грн., пені у розмірі 26 869,79 грн., інфляційних витрат у розмірі 4 686,23 грн. та 3 % річних у розмірі 2 600,56 грн.

У підготовчому засіданні 21.01.2026 року суд продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/15159/25 на 30 днів, а також прийняв до розгляду заяву Підприємства від 14.01.2026 року про збільшення розміру позовних вимог.

Разом із тим, ухвалою від 21.01.2026 року господарський суд міста Києва відклав підготовче засідання на 11.02.2026 року.

06.02.2026 року через систему Електронний суд надійшло клопотання позивача від 05.02.2026 року, в якому останнє просило суд закрити провадження у даній справі в частині вимог про зобов`язання Товариства повернути Підприємству окреме індивідуально визначене майно комунальної власності транспортний засіб екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер НОМЕР_1 ), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску, у зв`язку з добровільним виконанням відповідачем означених вимог позивача після відкриття провадження у справі № 910/14159/25.

Підготовче засідання, призначене на 11.02.2026 року, не відбулось, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ломаки В.С.

Ухвалою від 24.03.2026 року господарський суд міста Києва призначив підготовче засідання у справі № 910/14159/25 на 07.04.2026 року.

Ухвалою від 07.04.2026 року господарський суд міста Києва закрив провадження у справі № 910/14159/25 в частині позовних вимог Підприємства до Товариства про зобов`язання повернути окреме індивідуально визначене майно комунальної власності транспортний засіб екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер НОМЕР_1 ), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а також повернув позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Разом із тим, цією ухвалою господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/14159/25 та призначив її до судового розгляду по суті на 05.05.2026 року.

У судовому засіданні 05.05.2026 року оголошувалася перерва до 19.05.2026 року.

У судовому засіданні 19.05.2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог від 14.01.2026 року та про закриття провадження у справі в частині позовних вимог від 05.02.2026 року, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 19.05.2026 року не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З огляду на викладене, копія ухвали суду від 07.04.2026 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/14159/25 до судового розгляду по суті на 05.05.2026 року в порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання їх до електронного кабінету Товариства, та доставлена останньому 09.04.2026 року о 14:12 год.

Крім того, копія ухвали суду від 05.05.2026 року про оголошення в судовому засіданні перерви до 19.05.2026 року в порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання їх до електронного кабінету Товариства, та доставлена останньому 05.05.2026 року о 21:16 год.

Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи повідомленнями про доставку означених електронних листів.

Дата отримання судом інформації про доставку означених документів в кабінет ЕС відповідача 09.04.2026 року о 14:25 год. та 06.05.2026 року о 09:47 год. відповідно.

За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення,

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі Смірнова проти України).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.05.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.12.2024 року між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер JCB4CX4WPP3201104), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску, жовтого кольору, балансова залишкова вартість якого становить 3 758 700,00 грн. без ПДВ, з метою використання цього майна за призначенням, яке встановлено заводом-виробником.

Означена угода підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена відбитками печаток учасників справи.

За змістом пункту 2.1 Незмінюваних умов Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна в оренду підписується між орендарем і орендодавцем одночасно з підписанням цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство за відповідним актом приймання-передачі транспортного засобу від 04.12.2024 року передало, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер JCB4CX4WPP3201104), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску.

За умовами пункту 3.1 Незмінюваних умов Договору орендна плата становить суму, визначену в пункті 9 Умов (місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, складає 42 001,00 грн. без ПДВ). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (вартість послуг з ремонту та технічне обслуговування транспортних засобів). Орендар несе ці витрати самостійно.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Незмінюваних умов Договору орендар щомісяця сплачує орендну плату. Орендар сплачує орендну плату за звітний місяць до 5 числа місяця, наступного за звітним. У випадку, якщо граничний термін оплати припадає на вихідний день, платіж здійснюється у перший робочий банківський день після настання граничного терміну.

Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця. Орендодавець виставляє рахунок на загальну суму орендної плати. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує на рахунок орендодавця всю суму орендної плати разом з податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати.

За умовами пункту 12 Змінюваних умов Договору строк його дії: 1 (один) рік. Договір набирає чинності з дати підписання представниками обох сторін та діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань згідно з умовами цього Договору в повному обсязі.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем своїх зобов`язань за цією угодою.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору відповідач з моменту укладення цього правочину 04.12.2024 року і до 03.12.2025 року (останній день однорічного строку його дії) неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки зі своєчасної та повної оплати орендних платежів у загальному розмірі 604 814,41 грн., перерахувавши орендодавцеві лише 296 627,27 грн., внаслідок чого за Товариством утворилася заборгованість у загальному розмірі 308 187,14 грн.

На підтвердження означених обставин Підприємство надало суду копії актів прийняття-передачі наданих послуг від 31.12.2024 року № 1/12 на суму 45 523,67 грн., від 31.01.2025 року № 2/01 на суму 50 401,20 грн., від 28.02.2025 року № 2/02 на суму 50 401,20 грн., від 31.03.2025 року № 2/03 на суму 50 401,20 грн., від 30.04.2025 року № 2/04 на суму 50 401,20 грн., від 31.05.2025 року № 2/05 на суму 50 401,20 грн., від 30.06.2025 року № 2/06 на суму 50 401,20 грн., від 31.07.2025 року № 2/07 на суму 50 401,20 грн., від 31.08.2025 року № 2/08 на суму 50 401,20 грн. (підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених відбитками печаток наведених контрагентів), від 30.09.2025 року № 2/09 на суму 50 401,20 грн., від 31.10.2025 року № 2/10 на суму 50 401,20 грн., від 30.11.2025 року № 2/11 на суму 50 401,20 грн., від 04.12.2025 року № 2/12 на суму 4 877,54 грн. (підписаних уповноваженим представником позивача та скріплених відбитком печатки Підприємства), а також відповідних виставлених Товариству протягом означеного періоду рахунків-фактур.

Судом також встановлено, що листом від 06.08.2025 року № 06/08 Підприємство зверталося до відповідача з претензією про погашення наявної у Товариства заборгованості за Договором. Однак, наведена претензія була залишена орендарем без задоволення.

Враховуючи наведені обставини, а також зважаючи на несплату орендарем наявної в нього заборгованості з орендної плати у добровільному порядку, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій і компенсаційних виплат за Договором, а також розірвання цього правочину внаслідок істотного порушення відповідачем його умов.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом статті 283 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 798, частини 1 статті 799 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи не спростований Товариством факт неналежного виконання ним обов`язків з оплати позивачу орендних платежів за Договором, а також зважаючи на те, що загальна сума основного боргу відповідача, яка складає 308 187,14 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про відсутність чи погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до Товариства про стягнення вказаної суми боргу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов`язань за Договором, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 2 600,56 грн., нарахованих на прострочені суми основного боргу за відповідними актами прийняття-передачі наданих послуг окремо у період з 06.03.2025 року по 13.01.2026 року, а також 4 686,23 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведені суми заборгованості протягом вказаного періоду згідно з наданим Підприємством розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розміри нарахованих позивачем компенсаційних виплат відповідають вищезазначеним приписам законодавства, а відповідачем контррозрахунку цих сум чи обґрунтованих заперечень проти їх стягнення надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 2 600,56 грн. 3 % річних та 4 686,23 грн. інфляційних втрат, у зв`язку з чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за Договором, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 26 869,79 грн. пені, нарахованої на прострочені суми основного боргу за відповідними актами прийняття-передачі наданих послуг окремо у період з 06.03.2025 року по 13.01.2026 року згідно з наданим Підприємством розрахунком.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Пунктом 3.8 Незмінюваних умов Договору передбачено, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Оскільки розмір нарахованої позивачем пені відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 26 869,79 грн. цієї штрафної санкції.

Щодо вимог Підприємства про розірвання укладеного між сторонами Договору, суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Згідно зі статями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року в справі № 355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

За приписами частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами 1-3 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частин 4, 5 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

При цьому, варто розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 763 Цивільного кодексу України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Разом із тим, згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином. Припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань не є тотожними поняттями.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час прийняття відповідного судового рішення).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 року в справі № 913/703/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 року в справі № 910/97/22, від 20.09.2023 року в справі № 910/11390/22, від 14.09.2023 року в справі № 910/4725/22, від 18.11.2019 року в справі № 910/16750/18, від 07.08.2018 року в справі № 910/7981/17.

Відповідно, передбачене статтею 651 Цивільного кодексу України право сторони розірвати договір виникає лише щодо договорів, які є чинними.

У розгляді даного питання суд відзначає, що договір, який припинив строк своєї дії, не може бути розірваний за його відсутністю. Припинення договору і його розірвання є різними взаємовиключними юридичними фактами.

Слід зазначити, що у постанові від 12.09.2023 року в справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду також виснувала щодо недоцільності розірвання договору, який є припиненим (нечинним).

Так, статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Судом враховано, що стаття 252 Цивільного кодексу України є універсальною нормою для будь-яких договірних відносин, її застосування залежить від правового режиму договору, прав і обов`язків сторін, передбачених договором.

Згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наведену норму слід застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251, частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення неминуче має настати означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

При визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання необхідно враховувати загальні положення Цивільного кодексу України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 року в справі № 910/13071/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12 щодо змісту понять строк договору, строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання відзначила, що поняття строк договору, строк виконання зобов`язання та термін виконання зобов`язання згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини 1, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що строк дії договору та строк/термін виконання зобов`язання за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.

Судом встановлено, що за умовами пункту 12.1 Незмінюваних умов Договору останній укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку Договору починається з дня набуття чинності Договором. Договір набуває чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства Договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за Договором починається з дати підписання акта приймання-передачі й закінчується датою припинення цього Договору.

Відповідно до пункту 12 Змінюваних умов Договору строк його дії: 1 (один) рік. Договір набирає чинності з дати підписання представниками обох сторін та діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань згідно з умовами цього Договору в повному обсязі.

Зі змісту вказаного пункту Договору вбачається, що погоджена сторонами умова до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань у розумінні приписів статті 530 Цивільного кодексу України є нічим іншим, як строком (терміном) виконання зобов`язання, що у даному випадку не збігається зі строком дії Договору та є відмінним від нього. При цьому, така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін Договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів. Така умова не може вважатися ані строком, ані терміном у розумінні статей 251, 252, 253 Цивільного кодексу України. Разом із тим, зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії Договору, залишаються чинними для сторони/сторін, і вказана обставина не звільняє останніх від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Суд встановив, що Договір був укладений між сторонами на 1 рік, як це прямо передбачено пунктом 12 Змінюваних умов наведеного правочину, і наведений строк тривав з 04.12.2024 року до 03.12.2025 року включно.

За таких обставин, строк дії Договору на час вирішення даного спору по суті є таким, що сплив.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

Більше того, з поданої позивачем копії підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого відбитками їх печаток акту повернення транспортного засобу вбачається, що 25.12.2025 року відповідач добровільно повернув Підприємству спірний транспортний засіб екскаватор-навантажувач JCB 4CX SITEMASTER (серійний номер JCB4CX4WPP3201104), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що правовідносини сторін за Договором на час вирішення даного спору та прийняття відповідного судового рішення у цій справі фактично припинилися.

Отже, враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин у цій частині, з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені, зокрема, у справах № 444/9519/12 та № 910/8413/21, а також з огляду на припинення на час вирішення даного спору орендних правовідносин сторін за Договором та повернення орендованого майна орендодавцеві, суд, враховуючи можливість розірвання лише чинного договору, дійшов висновку, що вимога Підприємства про розірвання Договору задоволенню не підлягає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведені обставини та надані позивачем докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Підприємства у даній справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АИР-17 (02217, місто Київ, проспект Володимира Маяковського, будинок 8а, квартира 214; код ЄДРПОУ 41531102) на користь Автотранспортного комунального підприємства Комунальник (85207, Донецька область, місто Торецьк, проспект Шахтарів, будинок 44; код ЄДРПОУ 31217531) 308 187 (триста вісім тисяч сто вісімдесят сім) грн. 14 коп. основного боргу, 26 869 (двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 79 коп. пені, 2 600 (дві тисячі шістсот) грн. 56 коп. 3 % річних, 4 686 (чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) грн. 23 коп. інфляційних втрат, а також 4 108 (чотири тисячі сто вісім) грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.05.2026 року.

Суддя В.С. Ломака