Рішення № 136734847, 22.05.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/11495/26

Провадження № 2/947/3304/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді БескровногоЯ.В. розглянувши у спрощеному проваджені справу за позовом ТОВ «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

ТОВ "Кредитсервіс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.02.2025 воно уклало з Яровенко договір №250224-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», та свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 12000 грн. шляхом перерахування на рахунок позичальника. Відповідач виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, лише часткового сплатила кошти, що спричинило виникнення заборгованості, яка станом на 12.12.2025 становить 23589,34 грн., що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту 8147,64 грн, суми прострочених платежів по процентах 15441,70 грн., які просить стягнути з відповідача разом з судовими витратами.

Ухвалою 15.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач відзиву не надала, ухвалу разом з матеріалами позову надсилалися йому за зареєстрованим місцем проживання та повернулися з відміткою «адресат відсутній».

Суд не може зобов`язати сторону скористатися своїм правом, але сторона, яка добровільно відмовилася від використання свого права, маючи всі можливості ним скористатися, має миритися з процесуальними наслідками свого рішення.

Суд, дослідивши та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.81ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 24.02.2025 позивач уклав з відповідачем договір №250224-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до Договору позивач надав позичальнику грошові кошти в розмірі 14634,15 грн., з одночасним стягненням комісії за видачу кредиту 2634,15 грн. (18% п.3.4), та фактично перерахував на рахунок відповідача 12000 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів.

Плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,33 відсотки на день за льготний період та 0,99 проценти за кожен наступний день користування кредитом на строк 5 років.

Договір про надання кредиту підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) Z37444.

Відповідачка неповністю виконала умови договору, сплативши лише 9000 грн. двома платежами (4000+5000), що зазначає сам позивач.

Також суд встановив, що п.7.1.5 Договору передбачена Акційна процентна ставка, яка застосовується у разі погашення кредиту на умовах акційного графіку за зниженою процентною ставкою розмір якої визначено у п.3.7 Договору - 0,33%.

Згідно ч. 1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що суму комісії 18% (2634,15 грн.) за видачу кредиту, яка передбачена п.3.4 Договору, було позивачем розподілено у тілі кредиту у розрахунку заборгованості відповідача за період з 24.02.2025 по 24.08.2025.

Щодо стягнення комісії суд зазначає наступне.

Статтею 236 ч.1 ЦПК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що:

«надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

За таких умов, пункти 1.3.3. договорів про надання споживчого кредиту № 2003840763 від 18 травня 2013 року, № 2005728311 від 12 вересня 2013 року, № 2008223493 від 27 лютого 2014 року, в яких зазначено, що сума комісії та вартість оформлення кредиту, сплачені позичальником не повертаються, є нікчемними.»

Отже, суд вважає, що умова п.3.4 Договору про сплату комісії за видачу кредиту у розмірі 18%, є нікчемною, а тому сума тіла кредиту, яка повинна бути стягнута з відповідачки зменшується на 2634,15 грн.

Судом встановлено, що при розрахунку заборгованості (у графіку заборгованості) позивачем, розмір комісії 2634,15 грн. було включено у тіло кредиту, а враховуючи, що суд визнає положення Договору щодо комісії 18% нікчемним, розмір заборгованості повинен бути перерахований виходячи з тіла кредиту 12000 грн., наступним чином:

1 платіж (24.03.2025) 12000х033%х28 днів + 1108,80 грн. (проценти)

Відповідачем 22.03.2025 сплачено 5000 грн., отже 1108,80 грн. йде на погашення процентів, а залишок 3891,20 грн. на погашення тіла кредиту.

2 платіж 8108,80х0,33%х31 день = 829,53 грн. (проценти)

Відповідачем 24.04.2025 сплачено 4000 грн., отже 829,53 грн. йде на погашення процентів, а залишок 3170,50 грн. на погашення тіла кредиту, при чому застосовується акційна процентна ставка 0,33%.

3 платіж 4938,30х0,33%х31 днів = 505,19 грн. (проценти).

У даному, у зв`язку з погашенням процентів у 2 періоді, періоді також застосовується акційна процентна ставка 0,33%.

4 платіж 4938,3х0,99%х31 день = 1515,56 грн. (проценти).

5 платіж 4938,3х0,99%х30 днів = 1466,67 грн. (проценти).

6 платіж 4938,3х0,99%х30 днів = 1466,67 грн. (проценти).

7 платіж 4938,3х0,99%х31 день = 1515,56 грн. (проценти).

8 платіж 4938,3х0,99%х30 днів = 1466,67 грн. (проценти).

9 платіж 4938,3х0,99%х30 днів = 1466,67 грн. (проценти).

10 платіж 4938,3,3х0,99%х18 днів = 880 грн. (проценти).

Отже, розмір заборгованості відповідача по 12.12.2025 становить тіло кредиту 4938,3 грн., та прострочені проценти 10282,99 грн., а разом 15221,29 грн.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором станом на 12.12.2025 у сумі 15221,29 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подані Договір про надання правничої допомоги №25-01/2023 від 25.01.2023, Додаткова угода №1 від 04.01.2024, акт №3 від 30.01.2026 приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 7000,00 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який захисник міг би потратити на підготовку матеріалів, окрім того, судом враховано, що справа призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження. В цій частині заявлених вимог слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3500 грн, що буде співрозмірним, на думку суду, враховуючи складністю вказаної цивільної справи, ціни позову та обсягу виконаних адвокатом робіт, з врахуванням пропорційності задоволення позовних вимог (64,53%).

Крім того, відповідно до вимогст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.259,263-265,280-289,354,355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Кредитсервіс" (ЄДРПОУ 41125531) заборгованість за кредитним договором №250224-003 від 24.02.2025 у розмірі 15221,20 грн., судові витрати по сплаті судового збору 1718,05 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2258,55 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду упродовж 30 днів з дня його підписання шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Я. В. Бескровний