Постанова № 1367302, 29.01.2008, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "29" січня 2008 р. Справа № 17/372/28

м. Чернігів «29 »січня 2008 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.

Представника позивача: Асаулко О.О. -начальник відділу, довіреність №03-03/07 від 08.01.2008р.;

Відповідач: не з`явився.

матеріали справи №17/372/28

За ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

АДРЕСА_1

Про стягнення 2743,83 грн.

СУТЬ СПОРУ :

Відділенням Фонду соцзахисту інвалідів у Чернігівській області заявлено позов до СПД ОСОБА_1 про стягнення адміністративного-господарських санкцій в сумі 2593,75грн. та 150,08 грн. пені за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

В судовому засіданні 15.01.08р. представником Позивача надане уточнення позовних вимог, в якому зазначено, що правильна фамілія Відповідача СПД ОСОБА_1.

В судовому засіданні 29.01.08р. представником Позивача надане уточнення позовних вимог, в якому зазначено, що в зв`язку з механічною помилкою Позивач просить стягнути 2593,75 грн. адміністративного-господарських санкцій та 150,08 грн. пені за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Дане уточнення прийняте судом.

Відповідач відзив на позовну заяву або письмові пояснення суду не надав, представник Відповідача та Відповідач в судовому засіданні 15.01.08р. проти позову заперечили, зазначивши, що представник Відповідача, який є її чоловіком та допомагає в підприємницькій діяльності, є інвалідом військової служби. Сама Відповідач має багато важких захворювань. Крім того, діяльність, яку здійснює Відповідач, є важкою і інвалід її не зможе виконувати.

Заслухавши представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ :

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. (далі -Закон №875):

«Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.»

Згідно ч.ч.1,3 ст.18 Закону №875:

«Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»

Згідно п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 (далі Положення), яке було чинним у 2006 році, тобто у періоді, за який стягуються штрафні санкції:

“Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.”

Відповідно п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.14 вищезазначеного Положення підприємства:

· у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

· визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

· інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Обов'язки зазначених органів щодо працевлаштування інвалідів конкретизовані пунктами 11,12 Положення, згідно з якими місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають і можуть працювати, щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, подають службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів та ведуть інформаційний банк даних на інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Таким чином, на органи соціального захисту не покладені обов'язки вести облік вільних або створених робочих місць для інвалідів та безпосередньо направляти інвалідів на підприємства для працевлаштування. Разом з тим, такі обов'язки покладені на державну службу зайнятості.

З аналізу викладених норм слідує, що до направлення органами державної служби зайнятості, або іншими уповноваженими органами, інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство зобов'язане:

1. Створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.

2. Проінформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про створені місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно форми №10-ПІ державно-статистичної звітності “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2006 рік середньо облікова чисельність штатних працівників у Відповідача становить 8 штатних працівників.

4% норматив становить 1 робоче місце.

Згідно вищевказаного звіту у 2006 році у Відповідача два повних місяці працював один інвалід ІІІ групи -ОСОБА_2.

Згідно п.3.2.5. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005р. за N286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 р. за N1442/11722:

«Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.»

Виходячи з викладених вимог, середньо облікова чисельність штатних працівників-інвалідів у Відповідача становить 0 осіб.

Згідно листа Носівського райцентру зайнятості протягом 2006 року у звітах про наявність вакансій форми 3-ПН, які надійшли від СПД ОСОБА_1, вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями не значились.

Згідно інформації Носівського районного управління праці та соціального захисту населення у 2006 році СПД ОСОБА_1. по питанню працевлаштування інвалідів у 2006 році не зверталась.

Витребувані судом документи, які могли б підтвердити, створення Відповідачем в належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про них державної служби зайнятості, Відповідач не надав.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Відповідачем не виконано його обов'язок, передбачений ст.19 Закону №875, створити робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про них державну службу зайнятості.

На підставі зазначеного, суд не приймає заперечення Відповідача та його представника, оскільки Закон №875 не визначає викладені ними обставини підставами для звільнення від сплати санкцій. Доказів працевлаштування Відповідачем її чоловіка, як того вимагають ст.ст.18,19 Закону №875, суду не надано.

Таким чином, невиконання нормативу становить 1 робоче місця.

Відповідно до ч.1,2,4,9,10 ст.20 Закону №875:

«Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.»

Середньорічна заробітна плата штатного працівника Відповідача обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність штатних працівників, становить 5187,50 грн., таким чином сума штрафних санкцій, яку має сплатити Відповідач, становить 2593,75 грн.

Дані вимоги Відповідач не виконав та штрафні санкції в установлений строк не сплатив.

Враховуючи вищевикладене, Позивачем була нарахована Відповідачу відповідна пеня.

Розмір пені на день подання позовної заяви становить:

8 х120 /100/365 = 0,026 % х 2593,25 грн. = 0,67 грн. - розмір пені за один день.

Кількість днів прострочення на день подання позовної заяви - 224.

Розмір пені становить - 0,67 грн. х 224 дні = 150,08 грн.

Претензію Позивача за №03-1661/2906 від 10.09.2007р. Відповідач залишив без задоволення.

Докази, які спростовують вищевказані обставини, Відповідач не надав.

На підставі викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:

“У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.”

Покладення на Відповідача держмита у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею взагалі не передбачено.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідача обов'язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Носівського району, банк отримувача: УДК у Чернігівській області, рахунок: 31219230700361, МФО 853592, код 21405534) 2593 грн. 75 коп. адміністративно - господарських санкцій та 150 грн. 08 коп. пені.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

3. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя І.В. Кушнір