Постанова № 13672890, 15.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2010                                                                                           № 7/351

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Іваненко І.П. дов. №Д07/2010/06/25-2 від 25.06.2010року

від відповідача: Джамі І.К. дов. №7/1822 від 16.11.2010року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.09.2010

у справі № 7/351 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство Київської міської ради "Київдорсервіс"

про                                                   стягнення заборгованості у розмірі 187066,18 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Комунального підприємства Київської міської ради “Київдорсервіс” про стягнення 187 066,18 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за спожиту електричну енергію за період з 01.11.2009 року по 01.08.2010 року згідно Договору № 2006 о/р 20006013 від 31.07.2001року.

З цих підстав, враховуючи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 131 435,06 грн. –основного боргу за активну електроенергію, 20 283,37 грн. –пені, 9200, 45 грн. –штрафу, 21 277,25 грн. –індексу інфляції, 4 870,05 грн. –3 % річних, 2 325,61 грн. –державного мита, 236, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2010р. у справі №7/351 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Київської міської ради "Київдорсервіс" (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 56, код ЄДРПОУ 32955518) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –21 277 (двадцять одна тисяча двісті сімдесят сім) грн. 25 коп. –індексу інфляції, 4 870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 05 коп. –3 % річних, 1 575 (одна тисяча п’ятсот сімдесят п’ять) грн. 82 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Припинено провадження у справі в частині стягнення 131 435,06 грн. –основного боргу за активну електроенергію. В решті позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що оскільки в процесі судового розгляду справи, відповідач сплатив позивачу заборгованість у розмірі 131 435,06 грн., то в частині стягнення основного боргу у розмірі 131 435,06 грн. провадження у справі підлягає припиненню у відповідності до п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 21 277,25 грн. – індексу інфляції та 4 870,05 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу.

Оскільки позивач не надав суду належних доказів того, що Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 9200,45грн. (ч. 2. ст. 231 ГК України) не підлягає задоволенню.

Оскільки у Договорі № 2006 о/р 20006013 від 31.07.2001 умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня, отже вимога позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010р. у справі №7/351 в частині відмови в задоволенні стягнення суми пені та суми штрафу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що позивач відноситься до державного сектору економіки , що підтверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 року №794 “Про утворення НАК “Енергопостачальна компанія України”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.12.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010 року у справі №7/351 скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення суми пені та суми штрафу.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010 року у справі №7/351.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 51161 о/р 51161018 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору позивач постачає електричну енергію у відповідності до умов Договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі.

Згідно п. 5 додатку 4 до Договору відповідач зобов'язується щомісячно направляти свою представника до позивача, для надання звіту за використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, та отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (акт приймання-передачі товарної продукції, рахунок-фактура). Крім цього, відповідач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Пункт 13 Додатку 2.6 до Договору відповідач зобов’язався до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснювати оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу електричну енергію.

За період з 01.11.2009 по 01.08.2010 відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 1 128 784,95 грн.

Однак відповідачем сплачено лише 997 349,89 грн., у зв’язку з чим станом на 01.08.2010 відповідач заборгував позивачу 131 435,06 грн., що підтверджується рахунками-розшифровками за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції за спірний період, а також довідкою про надходження коштів в погашення боргу за спожиту електричну енергію.

Відповідач в процесі судового розгляду справи сплатив позивачу заборгованість у розмірі 131 435,06 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується позивачем.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки Відповідачем в момент розгляду справи було сплачено позивачу заборгованість у розмірі 131435,06грн., тому в даній частині позовних вимог суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 20283,37грн. у відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання зобов’язання сталось не з його вини.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У Договорі № 2006 о/р 20006013 від 31.07.2001 умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання.

Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 20283,37грн. у відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України є необґрунтованими, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх задоволенні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 21 277,25 грн. та 3% річних у розмірі 4 870,05 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 9200,45грн. грн. на підставі ч.2 ст. 231 ГК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позивач стверджує, що АЕК “Київенерго” належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно зі ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 4 Статуту, затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів АЕК “Київенерго” 06.09.2007 року , протоколу №2/2007, на момент створення компанії, її засновником була держава в особі Міністерства енергетики України. На дату заснування Компанії кількість акцій засновника у статутному фонді (капіталі) компанії складала 100%.

Факт того, що позивач відноситься до державного сектору економіки підтверджується Постановою КМ України від 22.06.2004 № 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України". У переліку компаній, які входять до складу Енергетичної компанії Україна - визначено розмір статутного фонду позивача, що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50+1 акція.

Таким чином, колегія суддів дишла висновку, що позивач відноситься до державного сектору економіки, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 9200,45грн. грн. на підставі ч.2 ст. 231 ГК України є обґрунтованою, а отже такою, що підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції не було повно досліджено вищезазначений факт, що призвело до безпідставної відмови в позові в цій частині.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії “Київегнерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010року у справі №7/351 частковому скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 1878,23 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 1667,82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 210,41 грн.), 46 грн. - державне мито за подання апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київегнерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010р. у справі №7/351 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1) Позов задовольнити частково.

2) Стягнути з Комунального підприємства Київської міської ради "Київдорсервіс" (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 56, код ЄДРПОУ 32955518) ) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 21 277 (двадцять одна тисяча двісті сімдесят сім) грн. 25 коп. – індексу інфляції, 4 870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 05 коп. –3 % річних, 9200 (дев’ять тисяч двісті)грн.45 коп.. – штрафу, 1667,82 грн. державного мита, 210,41 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 46 грн. - державне мито за подання апеляційної скарги.

3) Припинити провадження у справі в частині стягнення 131 435,06 грн. основного боргу за активну електроенергію.

4)          В решті позовних вимог відмовити.

5) Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 787,91 грн., перераховане до Державного бюджету України згідно платіжного доручення №10811 від 08.11.2010р.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Матеріали справи №7/351 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді