Рішення № 136724077, 14.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11807/26-ц

пр. № 2-7575/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

І. Позиції сторін у справі.

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання кредиту № 539733-КС-002 від 04 червня 2025 року у розмірі 102 460,00 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що сторонами було укладено договір про надання кредиту, згідно з яким відповідач як позичальник отримав кредит у розмірі 33 000, 00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, який зобов`язався повернути, сплативши проценти у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. Позивач перерахував відповідачу кредит у розмірі 33 000, 00 грн, проте відповідач не сплатив позивачу заборгованість за договором, чим порушив зобов`язання взяті на себе укладенням договору. Станом на день звернення до суду відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань за договором на загальну суму 102 460, 00 грн., що складається з 33 000, 00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 50 820, 00 грн - суми прострочених платежів по процентах; 0,00 грн - сума заборгованості по штрафам; 4 780, 00 грн - суми прострочених платежів за комісією.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недобросовісну поведінку позивача та не співмірність нарахованих процентів. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення суми заборгованості за ст. 625 ЦК України у розмірі 13 860, 00 грн та у частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 4 780, 00 грн. Крім того, у разі задоволення позову просив розстрочити виконання рішення суду на максимально можливий строк.

У відповідь на відзив відповідача, представник позивача зазначив, що позичальник добровільно погодився з умовами кредитного договору та погодився його виконувати, а також погодився із всіма істотними умовами кредитного договору, зокрема типом кредиту, процентною ставкою, комісією за надання кредиту, строком дії кредиту, графіком платежів за кредитним договором, які були встановлені у кредитному договорі, уклдаеним позичальником із ТОВ «Бізнес Позика», шляхом обміну електронними повідомленнями та підписав за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора у порядку статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Вищенаведене свідчить про те, що відповідач належним чином не виконав свій обов`язок за кредитним договором щодо здійснення платежів у відповідності до встановленого графіку платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

26 лютого 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

05 березня 2026 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

09 березня 2026 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи з викликом сторін у судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує і просить задовольнити.

Відповідач не з`явився у судове засідання, повідомлявся належним чином, подав до суду відзив на позовну заяву.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, беручи до уваги відзив відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення у справі рішення та задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

04 червня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 539733-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» 04 червня 2025 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 539733-КС-002 про надання кредиту, яку останній прийняв (акцепт) щодо укладення договору № 539733-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено Дорошкевичу М.С. через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор на номер телефону НОМЕР_1 , (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено / відправлено.

Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 33 000, 00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1 % за кожен день користування кредитом.

Таким чином ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, надавши позичальнику грошові кошти у розмірі 33 000, 00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яку позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 539733-КС-002 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості за Договором № 539733-КС-002 позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 539733-КС-002 позичальника ОСОБА_1 , відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 539733-КС-002 на загальну суму 9410,00 грн

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Відповідно до наданого розрахунку, заборгованість позичальника перед кредитором ТОВ «Бізнес Позика» складає 102 460, 00 грн., що складається з 33 000,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 50 820, 00 грн - суми прострочених платежів по процентах; 0,00 грн - сума заборгованості по штрафам; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 13 860, 00 грн, 4780, 00 грн - суми прострочених платежів за комісією.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз. 2 частини другої ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Отже, вказаний кредитний договір укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, відповідно до умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.

Будь-яких доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов вищезазначеного договору.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до змісту ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, враховуючи, що відповідачем порушувалося зобов`язання з повернення коштів та сплати процентів за користування ними, що встановлені умовами договору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Поряд з цим, відповідач ОСОБА_1 просив розстрочити виконання рішення на максимальний термін у разі задоволення позову, посилаючись на надмірний фінансовий тягар.

Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Тобто суд може розстрочити виконання судового рішення максимально лише на 12 місяців з дня ухвалення такої ухвали.

Розстрочка це спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки встановлені наперед.

Задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.

Так, суд враховує, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення, проте приймає до уваги добросовісну поведінку боржника, приходить до висновку про існування правових підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи фінансовий стан відповідача, суд дійшов висновку, що розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців, не порушить баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Одночасно розстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від його виконання та не вплине на фінансовий стан позивача.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач немає змоги за один раз погасити всю суму заборгованості, суд вважає можливим та доцільним розстрочити боржнику виконання рішення суду на строк 12 місяців у частині стягнення з нього на користь позивача по 8760,20 грн щомісяця впродовж 12 місяців з дня набрання рішенням законної сили.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 2 662, 40 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-22, 525, 526, 530, 610, 1049 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, адреса: б-р Лесі Українки, 26, оф. 411, м. Київ) суму заборгованості за договором про надання кредиту № 539733-КС-002 від 04 червня 2025 року у розмірі 102 460, 00 грн та судовий збір у розмірі 2662, 40 грн.

Розстрочити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) виконання рішення суду терміном на 12 (дванадцять) місяців, шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 8760,20 грн на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з дня набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова