Рішення № 13672371, 25.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р. Справа № 11/227-10-57/220-10

вх. № 10037/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Веретун Н.І., дов. від 06.09.10р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс", м. Київ

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ

про стягнення 39189,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ЗАТ "Єврофінанс", звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача СПДФО ОСОБА_3, в якій просить суд стягнути з відповідача 39189,90 грн., у тому числі : 29604,42 грн. - забогованість по щомісячним лізинговим платежам за договором фінансового лізингу №LA07000410 від 31.10.07р.; 616,37 грн. - 3% річних; 1330,34 грн. інфляційних витрат, 2527,77 грн. пені та 5111,00 грн. - штрафу, а також просить покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків по договору фінансового лізингу №LA07000410 від 31.10.07р.

До господарського суду Харківської області з господарського суду Дніпропетровської області за підсудністю надійшла справа за позовом ЗАТ “Єврофінанс”до СПДФО ОСОБА_3 про стягнення 39189,90 грн. за договором фінансового лізингу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 листопада 2010 року прийнято вказану справу до розгляду, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 01 грудня 2010 року об 11:00 год;

Ухвалами господарського суду Харківської області від 01 грудня 2010 року та 13 грудня 2010 року розгляд справи відкладався в звязку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів.

20 грудня 2010 року позивач, через канцелярію суду подав уточнену позовну заяву (вх. № 32398), з якої вбачається збільшення позовних вимог та позивач просить суд стягнути з відповідача 44678,33 грн., у тому числі : 12139,33 грн. - лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмету лізингу; 17465,08 грн. лізингові платежі в частині комісії 17465,08 грн.; 1189,42 грн. - 3% річних; 3870,07 грн. інфляційних витрат, 4903,43 грн. пені та 5111,00 грн. санкція за дострокове розірвання договору, а також просить покласти на відповідача судові витрати. Вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем заборгованості за договором фінансового лізингу №LA07000410 від 31.10.07р.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає вказану заяву до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

У призначеному 25 січня 2011 року судовому засіданні позивач підтримував позов у повному обсязі та наполягав на його задоволені, надав клопотання про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів (вх. № 1931), яке судом задоволено, надані документи судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, проте відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача 64041, Харківська обл.., Кегичівський район, с. Вовківка, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року №01-8/482, від 18.03.2008 року №01-8/164від 14.08.2007 року №01-8/675, від 02.06.2006 року №01-8/1228.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Присутній в судовому засіданні 25 січня 2011 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

31 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Єврофінанс» (позивач по справі) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (відповідач по справі) було укладено договір фінансового лізингу №LA07000410, відповідно до умов якого позивач зобовязався після підписання з відповідачем договору фінансового лізингу, придбати і передати у володіння та користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач зобовязався прийняти предмет лізингу та використовувати його у відповідності до умов договору, а також своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Позивач свої зобовязання за договором виконав у повному обсязі. Відповідно до встановленої відповідачем специфікації (додаток № 1 до договору) позивачем було придбано транспортний засіб: JAC HFC 1020K. 03 грудня 2007 року позивач передав відповідачеві вищезазначений транспортний засіб у фінансовий лізинг, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу.

Відповідно до п.8.2 Додатку № 2 до договору фінансового лізингу, всі платежі за договором сплачуються у гривнях. Референційна валюта конвертується в гривні на дату формування відповідного рахунку. Конвертовані платежі формуються у відповідності до поточного курсу продажу відповідної валюти ВАТ КБ «Надра» на дату виставлення рахунку. Відповідач зобовязався сплачувати лізингові платежі протягом 5 (пяти) календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків Позивачем, але не пізніше 7 (сьомого) числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на рахунок Позивача. Неодержання рахунку Відповідачем не звільняє його від зобовязання своєчасно здійснювати лізингові платежі.

У додатку № 4 до договору фінансового лізингу сторони погодили розмір щомісячних лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу у сумі 154,52 дол. США, в частині комісії 176,46 дол. США. Додатковою угодою № 1 від 03.08.2009 р. до договору фінансового лізингу сторони змінили розмір щомісячних лізингових платежів в частині комісії і узгодили їх у сумі 200,40 дол. США.

Розмір щомісячних лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу, був розрахований за поточним курсом продажу відповідної валюти ВАТ КБ «Надра» на дату виставлення рахунку, в звязку з чим за період з грудня 2007 року по березень 2010 року (включно) відповідач повинен був сплатити позивачу щомісячних лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу в сумі 29867,45 грн.

Відповідач сплатив щомісячних лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу на суму 17728,12 грн.

Таким чином, у відповідача станом на момент звернення позивача з позовною заявою до суду утворилась заборгованість за лізинговими платежами в частині відшкодування вартості предмета лізингу у сумі 12139,33 грн.

За період з грудня 2007 року по березень 2010 року (включно) відповідач у відповідності до вимог договору та діючого законодавства повинен був сплатити позивачу комісію (разом з ПДВ) у сумі 38025,56 грн. (розрахунок щомісячних платежів у частині комісії, у тому числі суми комісії, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість наведені у позовній заяві).

Однак відповідачем вимоги договору в частині сплати комісії були виконані не в повному обсязі. За період з грудня 2007 року по березень 2010 року відповідач сплатив лізингових платежів в частині комісії на суму 20560,48 грн. У звязку з чим, сума заборгованості відповідача перед позивачем за лізинговими платежами в частині комісії склала 17465,08 грн.

Враховуючи те, що всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства відповідач не виконує зобовязання зі сплати лізингових платежів і має хронічну заборгованість, не погашену до дати звернення позивача до суду, на вимогу позивача відповідач предмет лізингу повернув 25 березня 2010 року, що підтверджується актом повернення предмету лізингу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори, інші правочини та інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав і обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором. Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушене зобовязання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», передбачені права та обовязки лізингодавця, а саме: інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти; здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу. Лізингодавець зобов'язаний: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Стаття 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає права та обовязки лізингоодержувача, а саме: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. Лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом (та не має права затримувати платежі , строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна п. 3.7 договору).

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 4 до договору), сторони встановили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю .

Станом на момент розгляду справи, відповідач в порушення домовленості 12139,33 грн. (відшкодування вартості предмета лізингу) та 17465,08 грн. (комісія) заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу №LA07000410, який було укладено між сторонами 31 жовтня 2007 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами чинного законодавства, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу за лізинговими платежами (в частині відшкодування вартості предмета лізингу) в сумі 12139,33 грн. та суми боргу за лізинговими платежами (в частині комісії) в сумі 17465,08 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними матеріалами справи, не спростовані відповідачем, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 8.9 додатку № 2 до договору за прострочення сплати платежів сторонами договору була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязань.

За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, яка склала 4903,43 грн., розрахунок якої перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача пені у сумі 14054,28 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 1189,42 грн. та інфляційних у розмірі 3870,07 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.10 Закону України “Про фінансовий лізинг”, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Пунктом 10.8. додатку № 2 до договору фінансового лізингу передбачено право позивача, у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу з вини відповідача, застосовувати санкцію за збитки, завдані достроковим розірванням договору у розмірі 10 % від вартості всіх недоотриманих лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме додатку № 4 до договору фінансового лізингу він був укладений на строк 60 місяців, в той час, як відповідач повернув позивачу предмет лізингу 04 вересня 2009 року.

Так, у відповідності до розрахунку позивача розмір недоотриманих лізингових платежів за 32 місяців склав 51110,02 грн., в звязку з чим, розмір санкції за збитки, завдані достроковим розірвання договору становить 5111,00 грн.

За таких підстав, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 5111,00 грн. обґрунтованим, підтвердженими матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову на відповідача; при відмові в позові на позивача; при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене вище та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 22, 509, 525, 526, 546, 598, 610-612, 615, 625, 629, 806 ЦК України, статтями 2, 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» статтями 173, 179, 193, 230, 343 ГК України, статтями 1, 4,12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 32398) до розгляду.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 64041, Україна, Харківська область, Кегичівський район, село Вовківка, відомості про поточні рахунки у матеріалах справи відсутні) на користь Закритого акціонерного товариства «Єврофінанс» (код ЄДРПОУ: 30726921, адреса: 69002, Україна, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 81, приміщення 17, п/р 26006166176600 в Акціонерно-Інноваційному банку «УкрСибБанк», м. Харків МФО 351005) 12139,33 грн. суми боргу за лізинговими платежами (в частині відшкодування вартості предмета лізингу); 17465,08 грн. суми боргу за лізинговими платежами (в частині комісії); 3870,07 грн. суми зростання боргу з урахуванням індексу інфляції; 1189,42 грн. три проценти річних; 4903,43 грн. пені; 5111,00 грн. санкції за дострокове припинення договору, 446,78 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2011 року

справа № 11/227-10-57/220-10