Рішення № 136719023, 20.05.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2682/25

Провадження № 2/307/959/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Ком`яті Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги представник мотивує тим, що 29 травня 2024 року між ТзОВ "Авентус Україна", правонаступником якого є «Факторинг Партнерс», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №7937793, згідно якого позичальник отримала кредит в розмірі 10 500 гривень, зі сплатою 1,5 відсотків в день за користування кредитом, строком на 360 календарних днів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань за вищевказаним договором кредитної лінії щодо вчасного повернення суми кредиту та плати за його користування (відсотків), що призвело до виникнення заборгованості. В подальшому, 27 січня 2025 року було укладено договір №27.01/25-Ф, відповідно до якого ТзОВ "Авентус Україна" відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №7937793. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позичальником становить 34440 гривень, з яких 10500 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 18690 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредиту, 5250 гривень заборгованість за штрафами.

Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 34440 гривень 00 копійок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2024 року №7937793, судовий збір в сумі 2422 гривні 40 копійок, витрати на правову допомогу в сумі 13000 гривень.

У відзиві на позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Сулига С.О. зазначив, що визнає і не заперечує факт укладення в електронній формі кредитного договору №7937793 від 29 травня 2024 року та отримання відповідачкою від ТОВ «Авентус Україна» суми кредитних грошових коштів у розмірі 10500 гривень, та не погоджується з нарахованим розміром заборгованості за відсотками по вказаному Договору з таких підстав. Враховуючи, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, а договір №7937793 про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 , було укладено 29 травня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства - у розмірі 1 %. Таким чином, умови укладеного між сторонами договору щодо встановлення фіксованої денної процентної ставки 1,50% (стандартна) є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки на дату його укладення 29 травня 2024 року максимальний допустимий розмір такої ставки, визначений ч.5 ст.8 цього Закону, становив лише 1%, з урахуванням вказаного, заборгованість ОСОБА_1 за процентами, відповідно до наданого Позивачем розрахунку, але з урахуванням законодавчих обмежень щодо допустимого розміру ставки, складає 15855 гривень (10500,00 грн. х 1% х 151 день). Щодо стягнення пені за вказаним кредитним договором, то представник зазначає, що згідно п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Тому, пеня у розмірі 5250 гривень нарахована під час дії воєнного стану, відтак відповідачка ОСОБА_1 звільняється від обов`язку її сплати на користь ТОВ «Факторинг Партнерс». Щодо витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 13000 гривень, відповідачка ОСОБА_1 вважає неспівмірною із складністю цієї справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг ця справа є типовим спором про стягнення заборгованості за кредитним договором, не є складною, не потребувала значного обсягу доказування, підготовки складної правової позиції чи суттєвих затрат часу. Позовна заява має шаблонний характер, містить стандартні формулювання та типові посилання на норми права, що використовуються у значній кількості аналогічних справ. Отже, заявлена сума витрат у розмірі 13000 гривень є явно неспівмірною зі складністю справи, характером спору та фактичним обсягом виконаної роботи. Крім того, на підтвердження понесення витрат позивачем надано лише договір про надання правничої допомоги, однак відсутні належні докази фактичної оплати послуг адвоката, зокрема платіжні доручення, квитанції чи інші документи, що підтверджують реальне несення таких витрат. Сам по собі договір про надання правничої допомоги підтверджує лише існування договірних відносин між клієнтом та адвокатом, але не доводить факту сплати коштів та реального понесення витрат, які можуть бути покладені на іншу сторону. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача ТОВ «ФК «Факторинг Партнерс» зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 не заперечує факт укладання договору, отримання грошових коштів та виникнення зобов`язань між сторонами. Відповідачка не була позбавлена можливості відповідно до статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення кредитора в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно з цим договором та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк відповідачка від договору не відмовлялася, жодних заперечень щодо його змісту не висловлювала, що свідчить про її згоду з умовами укладеного договору. 29 травня 2024 року між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №7937793. Згідно розділу 9 вказаного договору, який містить застереження наступного змісту: Позичальник підтверджує, що до укладання Договору уважно ознайомився з текстом Кредитного договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України. Дане застереження засвідчене особистим електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, що беззаперечно підтверджує факт ознайомлення відповідача з усіма умовами та Правилами отримання та користування кредитними коштами. Відповідачка не погоджується з нарахуванням процентів за користування кредитом, посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5 щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%. Позивач не погоджується з такими висновками відповідачки, оскільки з розрахунків заборгованості, які були долучені до позовної заяви, первісним кредитором правомірно нараховувалися проценти за користування позикою за процентною ставкою, визначеною умовами договору, що спростовує позицію відповідачки в цій частині. Відповідачкою не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку відповідно до погоджених та чинних умов договору. Крім цього, до підписання договору позичальнику було надано всі можливості для ознайомлення з умовами договору, в тому числі розміщена інформація на сайті товариства, Крім того, зважаючи на вільний порядок укладення договору, позичальник мав необмежений час для вибору строку та суми позики, а також для ознайомлення з умовами, які він сам обрав та прийняття зваженого рішення. Відповідачка засвідчила факт належного ознайомлення з умовами Договору, в тому числі підписавши Договір, в якому визначені розмір та порядок нарахування відсотків. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник позивача зазначає наступне, на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартості їх вартості, до позовної заяви було надано достатні, належні та достовірні докази для підтвердження витрат на правову допомогу. Відповідачка не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Твердження представника відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, такі твердження є припущеннями. Витрати позивача на правничу допомогу були неминучими та є обґрунтованими, в свою чергу витрати відповідача не можна визначити як «неминучі та співмірні», належним чином не були обґрунтовані, а саме щодо витраченого часу та обґрунтованості обсягу робіт (в тому числі, ненадання доказів по справі на підтвердження своїх доводів та заперечень, ненадання контррозрахунку заборгованості). Просить суд позов задовольнити повністю.

У запереченні на відповідь на відзив, представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Сулига С.О. вказує що відповідачка ОСОБА_1 категорично не погоджується із наведеними Позивачем у відповіді на відзив аргументами щодо трактування перехідних положень чинного законодавства, як і з наведеним у позові розрахунком заборгованості за процентами за вказаним кредитним договором. Кредитний договір №7937793 був укладений 29 травня 2024 року, тобто його дія поширюється на строк після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір отже, відсоткова ставка встановлена договором не відповідає умовам чинного законодавства. Проте, відсотки у розмірі 15855 гривень, не кажучи вже про нараховані стороною Позивача відсотки у розмірі 18690 гривень, є такими, що значно перевищують заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10500 гривень, а тому, виходячи з викладеного і враховуючі, що заборгованість за тілом кредиту становить 10500 гривень, суми відсотків у розмірі також 10500 гривень буде справедливою та співмірною з огляду на розмір суми основного боргу. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить їх задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (стаття 207 ЦК України).

За положеннями статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» ( далі Закон).

Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У своїй постанові від 07 квітня 2021 у справі № 623/2936/19 Верховний Суд зробив висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

За встановленими у цій справі обставинами договір №7937793 про надання споживчого кредиту від 29 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора С1982.

Своїм підписом на договорі відповідачка підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

29 травня 2024 ТОВ «Авентус Україна», на виконання умов кредитного договору, ОСОБА_1 були перераховані кошти в сумі 10500 гривень, що також не заперечив представник відповідачки в судовому засіданні.

Доказів повернення кредитних коштів суду не надано, у зв`язку з чим кредитор набув право на стягнення заборгованості у судовому порядку.

Встановлено, що у п.1.4. Договору №7937793 про надання споживчого кредиту від 29 травня 2024 року сторони узгодили строк кредиту 360 дні (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору ( частина 1-4 статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Договором №7937793 про надання споживчого кредиту від 29 травня 2024 року визначено періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів, а тому прострочені відсотки за період з 29 травня 2024 року по 26 жовтня 2025 року (період заявлений у розрахунку позивача) можуть бути стягнуті у судовому порядку.

Матеріалами справи встановлено, що позивач нараховував відповідачці проценти за ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Так, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Натомість у даній справі кредитний договір №7937793 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено 29 травня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення процентної ставки на рівні 1,5 %, починаючи з 21 серпня 2024 року по 26 жовтня 2024 року, є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом здійснено перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1,5% в день за період з 29 травня 2024 року по 20 серпня 2024 року, що складає 13072,5 гривень (10500 х 1,5% х 83 дні), та з врахуванням відсоткової ставки 1,0% в день за період з 21 серпня 2024 року по 26 жовтня 2024 року, що складає 7035 гривень (10500 х 1,0% х 67 днів), всього 20107,5 гривень.

При цьому, за період з 27 жовтня 2024 року по 26 січня 2025 року позивачем фактично не нараховувались відсотки (у розрахунку вказана процентна ставка 0,00), а тому судом не здійснюється нарахування відсотків за цей період.

Отже, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за відсотками за користування кредитом за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року, за період з 29 травня 2024 року по 26 жовтня 2024 року, з врахуванням сплаченої суми заборгованості в розмірі 4935 гривень (згідно розрахунку заборгованості), становить 15172,5 гривень.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем відповідачці ОСОБА_1 нараховано відсотків за користування кредитом в розмірі 23625 гривень, що майже в два рази перевищує суму отриману відповідачкою у кредит 10500 гривень, при цьому відповідачкою вже погашено заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 4935 гривень.

Слід звернути увагу, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд погоджується з доводами представника відповідача та враховує, що вимога про сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 18690 гривень не є співрозмірною загальній сумі кредиту у 10500 гривень за кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів після закінчення пільгового періоду кредитування, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів в сумі 10500 гривень.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по штрафу в розмірі 5250 гривень, то такі позовні вимоги до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема, було внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На зазначене звернув увагу Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24).

Зокрема Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року по справі №758/5318/23 зазначив, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася та який діє і на даний час.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За встановлених обставин стягнення суми заборгованості по штафу, нарахованого позивачем у розмірі 5250 гривень за кредитним договором у період дії воєнного стану не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

27 січня 2025 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір факторингу №27.01/25-Ф, відповідно до якого, Реєстру боржників, платіжної інструкції №0491440000 від 27 січня 2025 року, ТОВ «ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року.

Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року перед новим кредитором ТОВ ««Факторинг Партнерс» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено суму заборгованості відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року у загальному розмірі 21000 гривень, з яких 10500 гривень сума заборгованості за тілом кредиту, 10500 гривень сума заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в межах заявлених позовних вимог позов слід задовольнити частково і стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ ««Факторинг Партнерс» 21000гривню заборгованості за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Згідно ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На виконання вимог ч.3 ст.137 ЦПК України позивачем до позову додано: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року, укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» вартості правничих послуг, заявку про надання юридичної допомоги №76 від 02 червня 2025 року, згідно з якою ціна з надання усної консультації з вивчення документів становить 4000 гривень (2 години вартістю по 2000 гривень), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 9000 гривень (3 годин по 3000 гривень), витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року, згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 13000 гривень.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 гривень є не співмірною із складністю справи та виконаними роботами.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що представником позивача завищені години, які об`єктивно необхідні для вчинення певного виду правової допомоги як надання усної консультації, так і складання позовної заяви про стягнення боргу.

З матеріалів справи вбачається, що АО «Лігал Ассістанс» надає правову допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» з 02 липня 2024 року, заявка щодо позову до ОСОБА_1 значиться за №76 від 02 червня 2025 року.

Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, відсутні посилання на судову практику, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У справі №922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставіст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Відтак, суд вважає, що обґрунтованими та співмірними в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4000 гривень понесених витрат за надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 12, 81, 209, 263, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 21000 (двадцять одну тисячу) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором №7937793 від 29 травня 2024 року, 1477 гривень 07 копійок сплаченого судового збору та 4000 (чотири тисячі) гривень витрат за надання правової допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс, 521, код ЄДРПОУ - 42640371.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , України.

Головуючий В.І. Бобрушко