Рішення № 13671745, 31.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/60531.01.11 За позовомПриватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «АРАГОН ПЛЮС»

Простягнення 7579,15 грн.

          Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Маркуулич О.П. –директор.

Від відповідача: Видмиденко Т.В., дов. № б/н від 31.01.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАГОН ПЛЮС»про стягнення 7579,15 грн. суми попередньої оплати, які були сплачені позивачем на виконання умов договору поставки № 2014-06/01 від 14.06.2010 р.

Ухвалою суду від 10.12.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/605 та призначено її розгляд на 31.01.2011 року, зобов’язано учасників судового процесу надати певні документи.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 31.01.2011 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»систематично порушував умови договору № 2014-06/01 від 14.06.2010 р. щодо строків опалити поставлених партій товару, тому з коштів, які були перераховані на оплату послуг з перевезенню замовлених нафтопродуктів, відповідачем було утримано з позивача пеню та 28 % річних в розмірі 7579,15 грн., решту суми – 2420,85 грн. було повернено позивачу.

У судовому засіданні 31.01.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2010 р. надав витребувані документи.

Представник відповідача у судовому засідання 31.01.2011 р. проти позову заперечив, пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРАГОН ПЛЮС»(постачальник) та Приватним підприємством «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»(покупець) був укладений договір поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р., відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язується на замовлення покупця передавати у власність покупця нафтопродукти належної якості, що відповідає державним стандартам України, а покупець зобов’язується приймати товар та оплачувати його на умовах, визначених цим договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2. даного договору кількість, ціна та вартість товару визначаються за погодженнями сторін та поставляються замовленням покупця, виходячи з прас-листів постачальника, і підтвердженою рахунком-фактурою для здійснення покупцем оплати за поставлений товар та накладною на відпуск товару, що є невід’ємними частинами даного договору.

Пунктами 2.1., 2.2. договору поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р. встановлено, що постачальник зобов’язаний здійснювати передачу у власність товару покупцю на умовах та за адресою, зазначеною в замовленні покупця, а також в рахунку-фактурі, виставленому щодо поставки кожної окремої партії товару; здійснювати передачу у власність товару покупцю на умовах та за адресою, зазначеною в замовленні покупця, а також в рахунку-фактурі, виставленому щодо поставки кожної окремої партії товару.

Пунктом 4.1. даного договору встановлено, що поставка товару за даним договором здійснюється окремими партіями, у відповідності до п. 2.2. договору на умовах EXW або СРТ –згідно Міжнародних правил «Інкотермс», в редакції 2000 року.

Згідно з пунктом 4.2. договору сторони погодили, що в підтвердження факту погодження з постачальником замовлення покупця на поставку товару, постачальник виписує покупцю рахунок-фактуру, який являється дійсним протягом одного робочого дня. На окрему партію товару, що постачається за даним договором.

Представник позивача пояснив, що 24.09.2010 р. позивач замовив партію товару у відповідача. На підтвердження намірів по поставці товару у відповідності до п. 1.2 та 4.2 договору поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р. відповідач виставив та надіслав позивачу засобами факсимільного зв’язку рахунок-фактуру № сф-0000215 від 24.09.2010 р. на оплату послуг з перевезення замовлених нафтопродуктів в сумі 9230,00 грн.

Таким чином, на підставі зазначеного рахунку між сторонами виникли правовідносини з перевезення.

24.09.2010 р. згідно вищевказаного рахунка-фактури № сф-0000215 платіжним дорученням № 431 ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»перерахувало 10000,00 грн. на оплату послуг по перевезенню нафтопродуктів, які відповідач мав поставити для позивача.

Однак до 29.09.2010 р. відповідач не виконав зобов’язань з поставки товару та не здійснив перевезення товару, тому 29.09.2010 р. позивач на адресу відповідача надіслав по факсу та по пошті вимогу вих. № 1 від 29.09.2010 р. про повернення коштів в сумі 10000,00 грн., підтвердженням чого є опис вкладення в цінний лист з якого вбачається, що відповідачем вимога № 1 від 29.09.2010 р. була отримана 07.10.2010 р.

На виконання даної вимоги відповідач повернув позивачу 2420,85 грн., таким чином борг ТОВ «АРАГОН ПЛЮС»перед ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»станом на 29.09.2010 р. становив 7579,15 грн.

У зв’язку з тим, що відповідач відмовляється повертати решту перерахованої суми, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 7579,15 грн. суми попередньої оплати за послуги з перевезення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем платіжним дорученням № 431 від 24.09.2010 р. було перераховано на рахунок відповідача 10000,00 грн.

В довідці, яка надана Волинською обласною дирекцією Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»зазначається, що у платіжному дорученні № 431 від 24.09.2010 р. на суму 10000,00 грн. на користь ТОВ «АРАГОН-ПЛЮС»в АТ «Укрсиббанк»вважати вірним наступне призначення платежу «Оплата послуг по переведенню ПММ згідно рахунку № сф-0000215 від 24.09.2010 р.».

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, перерахувавши відповідачу 10000,00 грн. суми попередньої оплати, тоді як відповідач не виконав свої зобов’язання з надання послуг з перевезення та лише частково повернув суму попередньої оплати у розмірі 2420,85 грн.

Посилання відповідача на ті підстави, що у зв’язку з систематичним порушенням ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»умов договору поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р. стосовно строків опалити поставлених партій товару, відповідачем з коштів, які були перераховані в рахунок оплати послуг з перевезення замовлених нафтопродуктів, було утримано з позивача пеню та 28 % річних в розмірі 7579,15 грн., суд визнає необґрунтованими та такими, що не є підставою для відмови в позові з огляду на наступне.

Пунктом 7.8. договору поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р. встановлено, що у випадку наявності прострочки виконання грошового зобов’язання та письмового повідомлення про сплату відсотків за користування товарним кредитом, грошові кошти, що надходитимуть від покупця постачальнику, будуть зараховуватися в першу чергу як погашення заборгованості по відсоткам і в другу чергу, як погашення заборгованості за товар.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено факту належного виконання ним умов пункту 7.8. договору поставки № 14-06/01 від 14.06.2010 р., а саме те, що ним було письмово повідомлено про сплату відсотків за користування товарним кредитом, то у відповідача не було підстав для зарахування коштів, які були перераховані в рахунок оплати послуг з транспортування, як сплата штрафних санкцій. Крім того, слід зазначити, що ці кошти були сплачені позивачем за послуги з перевезення, а не за договором поставки.

Позивач пояснив, що оскільки відповідач не приступив до виконання обов’язку з поставки та перевезення товарів він втратив інтерес до виконання зобов’язання та просить повернути сплачені кошти.

Відповідач не довів правомірності зарахування ним сплачених відповідачем коштів за послуги з перевезення в рахунок сплати штрафних санкцій за договором поставки.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У відповідності до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов про стягнення з відповідача 7579,15 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАГОН ПЛЮС»(02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 22, код ЄДРПОУ 35945125) на користь Приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД»(43023, Волинська обл., м. Луцька, вул. Наливайка, 37, код ЄДРПОУ 36447077) 7579 (сім тисяч п’ятсот сімдесят дев’ять) грн. 15 коп. основного боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                     Гавриловська І.О.