Рішення № 13671709, 03.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 43/503.02.11 За позовом Приватного підприємства «Зевс»

до Приватного підприємства «Скіф»

про стягнення 15385,03 грн.

Суддя Пасько М.В.          

Представники:

від позивача Малафіюк В.В. (дов.б/н від 08.11.2010р.)

від відповідача не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Зевс»(далі по тексту –позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «Скіф»(далі по тексту –відповідач) про стягнення 15285,03 грн. заборгованості, за договором поставки № К-1827 від 16.12.2008 року.

У судовому засідання 03.02.2011 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 1009,87 грн. пені, 1025,40 грн. штрафу та 3095,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв’язку із сплатою відповідачем основного боргу в розмірі 10254,00 грн.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № К-1827 від 16.12.2008 року в частині оплати послуг, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі № 43/5 порушено, розгляд справи призначено на 14.01.2011 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2011 року розгляд справи був відкладений на 03.02.2011 року у зв’язку з неявкою відповідача та неподанням ним витребуваних судом доказів по справі.

У судовому засіданні 03.02.2011 року представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання 03.02.2011 року не з’явився, відзив на позов не надав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом заслухані пояснення представника позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті слухання представника позивача, дослідження наданих суду доказів та матеріалів Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки напоїв №К-1827, за яким позивач зобов’язався поставити відповідачу напої (товар) партіями, згідно з замовленнями відповідача, а відповідач зобов’язався прийняти товар та сплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.4.3. договору строк оплати за отриманий товар є відстрочка платежу на 14 календарних днів від дня отримання товару відповідачем.

Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом 2 років з дати його укладення, а в частині грошових зобов’язань –до повного їх виконання (п.6.1. договору).

На виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 10254,00 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, наявних в матеріалах справи.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року, підписаного сторонами та скріпленого мокрими печатками сторін, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 02.10.2010 року складає 10254,00 грн. Копія зазначеного акту наявна в матеріалах справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, відповідач вчасно та в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлену продукцію, у зв’язку з чим утворилась заборгованість.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2010 року відповідач погасив заборгованість в розмірі 10254,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки, наявної в матеріалах справи.

Згідно з приписами ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п.7.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару відповідач зобов’язався оплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який стягується пеня, від вартості товару за кожен день прострочки.

Згідно з п.7.5 договору у випадку затримки оплати більше 30 календарних днів, відповідач зобов’язався додатково до суми боргу сплатити позивачу штраф в розмірі 10% від суми боргу.

Суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 1009,87 грн. пені та 1025,40 грн. штрафу.

Судом не може бути задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача 3095,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З наведеного вбачається, що користування чужими грошовими коштами це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями.

Проценти –це грошова сума, що сплачується (нараховується) боржником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк грошових коштів. До процентів, зокрема, включаються: платіж за використання коштів, отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в частині нарахування процентів посилається на п.4.6. договору поставки № К-1827 від 16.12.2008 року, який регулює нарахування процентів за договором позики, в той час як правовідносини між сторонами виникли внаслідок укладання договору поставки, і до цих відносин неможливо застосувати норми, які регулюють відносини позики.

За цих обставин суд відмовляє позивачу в частині стягнення з відповідача 3095,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Скіф»(02094, м. Київ, вул. Червоноткатська, 33/10, кв. 10; код ЄДРПОУ 31608868) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного підприємства «Зевс»(83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-а; 83102, м. Донецьк, вул. Куйбишева, 73; код ЄДРПОУ 31578034) 1009 (одна тисяча дев’ять) грн. 87 коп. пені, 1025 (одна тисяча двадцять п’ять) грн. 40 коп. штрафу, 153 (сто п’ятдесят три) грн. 86 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

М.В. Пасько Рішення підписано _____ року