Рішення № 136707163, 21.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2026 року м. Рівне№460/5533/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується Позивач) до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі іменується Відповідач ), в якому Позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій, що полягає у не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не проведення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із сум грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24; зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення та індексації у розмірі 434769,54 грн) за період з 03.10.2024 по 24.03.2026 та провести грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із суми нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24.

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що на виконання судового рішення Відповідачем виплачено належний розмір грошового забезпечення. Вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, Позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру нарахувань та виплат позивачу сум, належних при звільненні, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України. Крім того, Відповідач вказує, що індексація не є частиною грошового забезпечення, тому у Позивача відсутнє право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тому, Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 27.04.2026 клопотання Державної служби України з надзвичайних ситуацій про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання залишити без задоволення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив службу в Державній службі України з надзвичайних ситуацій у період з 18.05.2018 по 03.10.2024

Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу апарату ДСНС України) від 03.10.2024 №312 ОСОБА_1 з 03.10.2024 виключено з кадрів ДСНС, із списків особового складу апарату ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 460/15194/24 зобов`язано Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 12.05.2023 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови КМУ №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.05.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 03.10.2024 з урахуванням положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 рішення суду у справі 460/15194/24- залишене без змін.

На виконання вказаного рішення суду перераховано на картковий рахунок Позивача 24.03.2026 виплата грошового забезпечення (а.с.10).

Вважаючи порушеним право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, Позивач звернувся з позовом до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи очевидно, що при звільненні Позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судового рішення були перераховані Відповідачем на картковий рахунок Позивача 24.03.2026, що підтверджується випискою банку.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку Відповідача із Позивачем в день звільнення (встановлено невиплату в повному обсязі грошового забезпечення).

Отже, станом на день звільнення, Відповідач не провів з Позивачем розрахунок у повному обсязі.

Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на спірні правовідносини.

З матеріалів справи слідує, що Відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з Позивачем лише 24.03.2026, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосувати положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення зі служби Позивачу не було виплачено всіх належних сум і розмір таких сум (належний розмір грошового забезпечення) був спірним.

Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Оскільки, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, Позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження №21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Тому вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Як встановлено з матеріалів справи, остаточний розрахунок з Позивачем було проведено лише 24.03.2026, а тому Відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В свою чергу, відповідно до пункту 8 Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 2 глави 22 розділу II Порядку №925/5).

Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку Позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Поряд із тим, як на момент звернення Позивача із даним позовом, так і на час виплати позивачу заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 по справі №560/11489/22.

Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України Відповідач повинен виплатити Позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 04.10.2024 (наступний день після звільнення) по 03.04.2025, що складає 182 дні.

Розмір грошового забезпечення Позивача за два місяці перед звільненням становив 90954,80 грн (серпень 2024 року 45477,40 грн, вересень 2024 року 45477,40 грн), що підтверджується довідкою про доходи Позивача.

Кількість календарних днів служби Позивача за серпень і вересень- становила 61 день.

Отже, середньоденний заробіток Позивача становить 1491,06 грн (90954,80 грн/61 день).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців становить 271372,92 грн (розрахунок: 1491,06 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку).

Суд зауважує, що визначений розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців) у сумі 271372,92 грн не перевищує розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення та індексації на виконання рішення суду, а відтак є співмірним та підлягає стягненню у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про проведення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із суми нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24., суд зазначає таке.

Як встановлено судом, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24 Відповідачем здійснено нарахування Позивачу грошового забезпечення у сумі 564700,71 грн, з якої утримано податок з доходів фізичних осіб та військовий збір у загальному розмірі 129881,17 грн, що підтверджується розрахунковою платіжною відомістю №ГЗ26-24, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, особам рядового і начальницького складу ДСНС для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з пунктом 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами та організаціями, що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб.

Суд зазначає, що виплати, здійснені Позивачу на виконання судового рішення, є складовою належного Позивачу грошового забезпечення, а тому суми податку з доходів фізичних осіб, утримані із таких виплат, підлягають компенсації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №44.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт утримання із нарахованих Позивачу сум податку з доходів фізичних осіб, а доказів проведення Відповідачем відповідної компенсації суду не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги у цій частині.

З метою ефективного захисту прав Позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення та індексації) за період з 04.10.2024 по 03.04.2025 у розмірі 271372,92 грн та провести грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із суми нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На користь Позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 665 грн 60 коп, сплачена відповідно до квитанції від 27.03.2026, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій, що полягає у не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та не проведення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із сум грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24.

Зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення та індексації) за період з 04.10.2024 по 03.04.2025 у розмірі 271372,92 грн та провести грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано із суми нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №460/15194/24.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665 грн 60 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Державна служба України з надзвичайних ситуацій (вул. Гончара Олеся, 55А,м. Київ,01601, ЄДРПОУ/РНОКПП 38516849)

Суддя К.М. Недашківська