Рішення № 136705972, 21.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Київ № 320/1840/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрестрейд ЛТД» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрестрейд ЛТД» (далі також позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Центрального міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 21451/ТД/ДПС/ФС-76 від 11.07.2024.

Судом під час вирішення питання про відкриття провадження було встановлено недоліки позовної заяви, у зв`язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 позовну заяву було залишено без руху. У строк визначений судом позивач усунув недоліки позовної заяви та подав до суду уточнений позов, відповідно до якого просить визнати протиправною та скасувати постанову Центрального міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 21451/ТД/ДПС/ФС-45 від 11.07.2024.

Ухвалою суду від 24.02.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при накладенні штрафу відповідачем було грубо порушено процедура застосування штрафних санкцій з огляду на таке.

Так, на думку позивача, станом на момент розгляду справи про накладення штрафу та винесення оскаржуваної постанови відповідні норми Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, не підлягали застосуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі №640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 9 листопада 2022 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю».

За змістом частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. При цьому постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Таким чином, постанова КМУ від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» втратила чинність з 14 вересня 2021 року. У зв`язку з набранням законної сили рішенням суду у справі № 640/17424/19 Порядок № 509 діє у редакції, що була чинною до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», тобто у первинній редакції постанови КМУ від 17 липня 2013 року № 509, проте зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 55 від 03 лютого 2016 року, № 295 від 26 квітня 2017 року, № 206 від 03 березня 2020 року, № 617 від 08 липня 2020 року, № 780 від 28 липня 2021 року та № 226 від 14 березня 2023 року. Отже, з 14 вересня 2021 року діють положення абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку №509 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295), якими передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі: акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що твердження позивача на рахунок того, що постанова Міжрегіонального управління про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 11.07.2024 № 21451/ТД/ДПС/ФС-45 є недопустимим доказом, отриманим за результатами фактичної, а не документальної виїзної перевірки податкового органу і така що підлягає скасуванню як протиправна, спростовуються позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2024 року по справі № 560/3981/23.

Відповідача зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом в акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З матеріалів справи вбачається, що в ході проведення перевірки 04.04.2024 у період з 15:14 по 17:10 ТОВ «ЕКСПРЕСТРЕЙД ЛТД» встановлено факт використання праці ОСОБА_1 (виконувала трудову функцію продавця) без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб`єктом господарювання. Під час проведення фактичної перевірки обслуговування та розрахунок проводила продавець ОСОБА_1 .

За результатами перевірки було складено акт за № 21451/10/36/07/43585406 від 04.04.4024, однак ОСОБА_1 та Іваницька А.С. (адміністратор) від підпису та отримання одного примірника акта відмовилися, про що зроблена відмітка у відповідному розділі вищезазначеного акта.

З акта фактичної перевірки ДПС вбачається, що ОСОБА_1 , представилася як продавець-касир, повідомила свою дату народження, місце проживання, паспорті дані, а також дату початку роботи: з 21.03.2024, про що представника ГУ ДПС була здійснена помітка в акті:…зі слів працівника (в графі «Оформлення трудових відносин»).

ОСОБА_1 була офіційно прийнята на роботу у ТОВ «Експрестрейд ЛТД» вже після закінчення перевірки: наказ від 11.04.2024 № 59-К, дата початку роботи 12.04.2024, а перевірка проводилася 04.04.2024, тобто на момент проведення розрахункової операції ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Експрестрейд ЛТД».

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

На адресу Міжрегіонального управління були надані копії матеріалів перевірки Головного управління ДПС у Київській, (супровідний лист ДПС від 23.05.2024 № 10371/5/10-36-07-08-05) щодо фактичної перевірки ТОВ «ЕКСПРЕСТРЕЙД ЛТД», яке знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Короленка, 68 Г, нежитлова будівля А щодо контролю за дотриманням норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету (в порядку підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80, пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України). Міжрегіональним управлінням отримано та зареєстровано вказані матеріали 28.05.2024, що підтверджується ідентифікатором вхідної кореспонденції за № 14043/ Ц/1-24.

Міжрегіональним управління було повідомлено ТОВ «ЕКСПРЕСТРЕЙД ЛТД» про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю передбачене частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю, який відбувся 03.07.2024 о 11:50 (лист Міжрегіонального управління від 21.06.2024 №Ц/1/20406-24).

За результатами розгляду вищевказаних матеріалів Міжрегіональним управлінням була винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 11.07.2024 № 21451/ТД/ДПС/ВС-45 на підставі абзацу 3 частини другої статті 265 КЗпП України у розмірі 240 000 гривень (перша Постанова була винесена Міжрегіональним управлінням за № 47992/ДПС-76 від 04.09.2024 на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України). Вищевказана Постанова була направлена до виконання на юридичну адресу ТОВ «ЕКСПРЕСТРЕЙД ЛТД»: 02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 87, оф. 16.

Згідно з абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП України вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Станом на 04.04.2024 (день проведення перевірки) розмір мінімальної заробітної плати становить 8000,00 грн, відповідно розмір штрафу становитиме 80000,00 грн * 30 = 240 000 грн за одного неоформленого роботодавцем працівника.

У листі Міжрегіонального управління додатково було повідомлено позивача про норми частини п`ятої статті 265 КЗпП України: у разі сплати юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.

Вважаючи такі рішення протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що в акті фактичної перевірки від зафіксовано, що позивач допустив працівницю ОСОБА_1 до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, чим порушив, зокрема, вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України.

Водночас протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу позивач пов`язує з тим, що у законодавстві, чинному на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови, відсутня норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю.

В аспекті зазначеного, суд вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Відповідальність за порушення законодавства про працю суб`єктів господарювання, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), вчинене повторно, передбачена нормами абзацу 3 частини другої статті 265 КЗпП України.

Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96.

Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

На цій підставі, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці у порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.

Окрему увагу суд звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування висловлено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).

За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а тому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.

Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, суд, враховуючи встановлені обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

У зв`язку з цим суд критично оцінює доводи позивача про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на його думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

Вищевикладене свідчить, що в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зобов`язаний застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єкта господарювання за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.

Враховуючи вищевикладене та відсутність з боку позивача заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, розрахунку суми штрафу, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акта перевірки передбачена законом, суд констатує, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та у постанові від 02 жовтня 2024 року № 560/11269/23.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова, яка накладає на позивача штраф за порушення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, є правомірною. Отже, відсутні підстави для її визнання незаконною та скасування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і як наслідок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються. Відповідач доказів понесення ним судових витрат не надав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрестрейд ЛТД» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.