Рішення № 136700401, 14.05.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/1555/25

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі представників сторін: позивача не з`явився, відповідача Азарова П.В. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу №925/1555/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" до Акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про стягнення 7 217 662 грн 36 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство АЗОТ звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Акціонерного товариства Черкасиобленерго (далі відповідач), в якому просив суд стягнути, на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 375-304 від 29.11.2016, за неналежне виконання грошового зобов`язання 1746986 грн 30 коп. 3% річних, 5470676 грн 06 коп. інфляційних втрат, що разом становить 7 217 662 грн 36 коп. та відшкодувати судові витрати.

Позов мотивовано порушенням відповідачем строків повернення фінансової допомоги за договором надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 375-304 від 29.11.2016, встановлене рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.03.2019, яке набрало законної сили у справі № 925/69/19 та подальшим його невиконанням, що встановлено рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.04.2023, яке набрало законної сили у справі №17-14-01/1494(925/40/23) щодо нарахованих інфляційних втрат за період з листопада 2022 року по жовтень 2025 року та 3% річних за період з 06.12.2022 по 30.11.2025.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області зокрема, від 16.12.2025, 02.02.2026, 17.02.2026 (суддя Спаських Н.М.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №925/1555/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке в подальшому відкладено на 04.03.2026; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Відповідач в особі представника подав, через систему «Електронний суд», 17.02.2026 письмове пояснення по суті спору (вх.2654/26, а.с.45-46), за змістом якого заперечив обґрунтованість вимог позивача, просив врахувати, що укладений з позивачем 07.10.2016 договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 375-304 за своєю правовою природою є договором позики тому з урахуванням п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, правового висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/8349/22, від 28.05.2025 у справі №578/970/22, постанови Пленуму Верховного Суду від 07.02.2025 №6 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України про звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у вигляді обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення", за наявності в Україні воєнного, надзвичайного стану, відповідач звільнений від нарахування 3% річних, інфляційних втрат у спірний період, відповідно просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із призначенням 24.02.2026 Спаських Н.М. на посаду судді Північного апеляційного господарського суду згідно п.2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду був призначений автоматичний розподіл цієї справи і відповідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 справу передано у провадження судді Грачову В.М.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 09.03.2026 прийнято справу №925/1555/25 до провадження судді Грачова В.М., призначено підготовче засідання у справі на 31.03.2026.

Представник позивача подав, через систему Електронний суд, 11.03.2026 заперечення на пояснення відповідача (вх. №4044/26, а.с.66-69), в якому зауважив про невідповідність підстав застосування п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, просив задовольнити позов повністю.

Відповідач в особі представника подав, через систему «Електронний суд», 31.03.2026 додаткові пояснення по суті спору (вх.№5335/26, а.с. 75-77) за змістом яких вказав на неправомірність вимог позивача, просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду в протоколі судового засідання від 31.03.2026 підготовче провадження у справі №925/1555/25 закрито, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 14.05.2026.

В судове засідання 14.05.2026 позивач явку свого представника не забезпечив, представник позивача повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання відповідно до даних розписки суду складеної 31.03.2026(а.с.90), причини неявки не повідомив.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.05.2026 представник відповідача позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Відповідно до ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні 14.05.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши заяви сторін по суті справи, наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову з таких підстав.

29.11.2016 позивач - Публічне акціонерне товариство "Азот" (в подальшому перейменовано без зміни організаційно-правової форми на Приватне акціонерне товариство "Азот"), як позикодавець, та відповідач Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (в подальшому перейменовано без зміни організаційно-правової форми на Акціонерне товариство "Черкасиобленерго"), як позичальник, уклали між собою договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги №375-304 (далі Договір №375-304, а.с.12-13), згідно з п. 1.1 якого позикодавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати позичальнику грошові кошти без нарахування відсотків за їх користування в розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов`язався повернути допомогу у визначений цим договором строк;

- у п. 2.1 Договору №375-304 його сторони встановили, що розмір фінансової допомоги становить 19500000 (дев`ятнадцять мільйонів п`ятсот тисяч) гривень;

- у п. 4.2 Договору №375-304 його сторони визначили строк повернення позичальником позикодавцю фінансової допомоги до 15 грудня 2016 року;

- на виконання Договору №375-304 Публічне акціонерне товариство "Азот" перерахувало Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" на його рахунок в установі банку фінансову допомогу в сумі 19500000,00 грн. фінансової допомоги;

- Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" свої зобов`язання за Договором №375-304 щодо повернення Публічному акціонерному товариству "Азот" фінансової допомоги в сумі 19500000,00 грн у строк до 15.12.2016 і після цієї дати не виконало;

- за порушення встановленого п. 4.2 Договору №375-304 строку повернення фінансової допомоги Публічне акціонерне товариство "Азот" на суму неповернутої фінансової допомоги в розмірі 19500000,00 грн нарахувало Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" до сплати передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні нарахування в сумі 4639424 грн 33 коп. за період прострочення з 01.01.2017 по 30.11.2018 та 3% річних в сумі 1177943 грн 63 коп. за період прострочення з 16.12.2016 по 20.12.2018.

Саме суму неповернутої фінансової допомоги за Договором №375-304 в розмірі 19500000 грн і нараховані на неї інфляційні нарахування в сумі 4639424 грн 33 коп. за період прострочення з січня 2017 року по листопад 2018 року та 3% річних в сумі 1177943 грн 63 коп. за період прострочення з 16.12.2016 по 20.12.2018 Господарський суд Черкаської області своїм рішенням від 19.03.2019 у справі №925/69/19 й стягнув з Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Азот". Рішення суду набрало законної сили 17.04.2019.

02.01.2023 у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення від 19.03.2019 у справі №925/69/19, позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача нарахованих на суму 19500000 грн неповернутої фінансової допомоги - 2315958 грн 90 коп 3% річних за період з 21.12.2018 по 05.12.2022 та 9995071 грн 80 коп. інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по жовтень 2022 року, який Господарський суд Черкаської області своїм рішенням від 11.04.2023 у справі №17-14-01/1494(925/40/23) й стягнув з Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Азот". Рішення суду набрало законної сили 28.06.2023.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).

16.12.2025 у зв`язку з невиконанням відповідачем рішень від 19.03.2019 у справі №925/69/19, від 11.04.2023 у справі №17-14-01/1494(925/40/23) позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з даним позовом про стягнення з відповідача нарахованих на суму 19500000 грн неповернутої фінансової допомоги інфляційних втрат в сумі 5470676 грн 06 коп. за наступний період прострочення з листопада 2022 року по жовтень 2025 року та 3% в сумі 1746986 грн 30 коп. за період прострочення з 06.12.2022 по 30.11.2025, що складає предмет даного позову.

Отже, предметом позову, що розглядається у цій справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за прострочення грошового зобов`язання.

Спірні правовідносини сторін виникли із договору договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №375-304 від 29.11.2016, вимоги позивача, заперечення відповідача витікають із прав і обов`язків сторін за цим договором.

За правовою природою ці правовідносини віднесені до договірних зобов`язань позики, загальні положення про позику визначені параграфом 1 глави 71, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України.

Згідно з нормами ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);

договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Підпунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до викладених обставин справи суд вбачає, що 29.11.2016 між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, був укладений договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 375-304 щодо отримання відповідачем допомоги у розмірі 19500000 грн та обов`язком її повернення до 15.12.2016.

Обставини виникнення і розмір спірної заборгованості, правова природа правовідносин сторін встановлена судовими рішеннями у справах № 925/69/19, №17-14-01/1494(925/40/23), які відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, не доказуються у справі, що розглядається.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 28.05.2025 у справі №578/970/22, порівнюючи диспозицій норм підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України та статті 1046 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку про наявність спільних ознак правових відносин, що виникають на підставі обох договорів та, відповідно, їх несуперечливе правове регулювання. Верховний Суд виснував, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Разом з тим, пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України визначає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 у справі №910/8349/22, здійснюючи аналіз положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України, виснував, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги розповсюджується дія пункту 18 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Також Пленум Верховного Суду у постанові від 07.02.2025 №6 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України про звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у вигляді обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення" вказав, що обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України про звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у вигляді обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, немає.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що дія зазначеного пункту поширюється на договори про надання поворотної фінансової допомоги позики (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22); кредитний договір (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23); сплата відсоткового доходу за облігаціями (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 року у справі № 910/10901/23); усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024 року у справі № 910/13689/23).

Тлумачення змісту пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Такі особливості виявляються: 1) в період існування особливих правових наслідків дія воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. До них належать договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Вони полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошових зобов`язань за такими договорами, то вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до цивільного законодавства та усталеної практики Верховного Суду індекс інфляції це не частина суми боргу, а компенсаційна складова, яка є додатковою виплатою до основної суми боргу. Тому пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України законодавець передбачив звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, зокрема, і від стягнення інфляційних втрат на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Отже, пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не може розглядатись як порушення права кредитора на мирне володіння майном, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та спрямовані на захист інтересів боржника в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Верховна Рада України 24.02.2022 прийняла Закон України № 2102-IX, яким затвердила Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який триває і на момент розгляду спору.

Враховуючи вищевикладене суд висновує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування до відповідача, як позичальника, за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 375-304 від 29.11.2016 застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України з урахуванням положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказана норма Цивільного кодексу України не може розглядатись як порушення права кредитора на мирне володіння майном, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та спрямовані на захист інтересів боржника в умовах воєнного стану.

Всі інші доводи сторін, судом розглянуті та відхилені як такі, що не впливають на результат вирішення даного спору.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і правові висновки Верховного Суду, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам відповідача, викладеним у його запереченнях проти позову та відмовляє у задоволенні позову повністю.

Судові витрати позивача, у відповідності до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.05.2026.

Суддя В.М. Грачов