Ухвала суду № 136682887, 19.05.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/5867/24

Категорія 67

2/295/504/26

УХВАЛА

щодо зупинення провадження у справі

19.05.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючої судді Стрілецької О.В.

за участі секретаря судового засідання ПростибоженкоЮ.М.

представника позивача - адвоката Левчук Т.В.

представника відповідача - адвоката Губіна О.Т.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в загальному позовному провадженні клопотання, подане представником ОСОБА_1 , про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась з позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, ОСОБА_2 ; стягнути на її користь з відповідача аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

Відповідно до ухвали суду від 22.05.2024 відкрито провадження у справі, розгляд призначений в порядку загального позовного провадження.

13.05.2026 представник ОСОБА_3 адвокат Губін О.Т. направив клопотання, в якому просить зупинити провадження у цій справі до остаточного вирішення цивільної справи №295/4672/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання.

Клопотання обгрунтовано тим, що відповідно до ухвали Верховного Суду від 02.04.2026 ОСОБА_3 поновлений строк на касаційне оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19.09.2025 та постанови Житомирського апеляційного суду від 21.01.2026 у справі про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання, згідно з якими в задоволенні позову відмовлено, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 ,

Посилаючись на ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 представник відповідача вказує, що наявні правові підстави для зупинення провадження у справі, оскільки в судових органах України остаточно не вирішено питання про повернення дитини в країну постійного проживання, що унеможливлює вирішення питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків.

В судовому засіданні 14.05.2026 адвокат Губін О.Т. клопотання про зупинення провадження у справі підтримав в повному обсязі. Зазначив, що з огляду на зміст норми ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей провадження у справі про визначення місця проживання дитини підлягає зупиненню, оскільки остаточно не вирішено питання про правомірність перебування дитини на території України. На переконання представника відповідача провадження у справі на підставі положень вказаної Конвенції підлягає зупиненню незалежно від того, що рішення суду першої інстанції у справі № №295/4672/24 набрало законної сили після апеляційного перегляду, разом з тим зміст ст. 16 вказує на те, що не може вирішуватися по суті питання про піклування дитини, поки не буде визнано, що дитина не повинна бути повернута відповідно до Конвенції. Вважає, що оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , то питання про визначення місця проживання дитини, яке є предметом цього провадження, не може вирішуватися до ухвалення остаточного рішення у справі судом касаційної інстанції.

Представник позивача адвокат Левчук Т.В. заперечувала проти зупинення провадження у справі, оскільки спір щодо визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання вирішений, рішення суду першої інстанції, згідно з яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 , набрало законної сили, а відтак підстави для зупинення провадження у справі згідно з нормами ЦПК України відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 10.04.2025 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України було зупинено провадження у цій цивільній справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №295/4672/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання (том І а. с. 191-192).

На підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 28.01.2026 за заявою представника позивача - адвоката Левчук Т.В. поновлено провадження у справі у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі №295/4672/24 за наслідками апеляційного перегляду (том І а. с. 205).

Відповідно до рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19.09.2025 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним, зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Чеській Республіці, відібрання дитини, передачі дитини батьку.

Згідно з постановою Житомирського апеляційного суду від 21.01.2026 змінено мотивувальну частину рішення суду від 19.09.2025 про відмову в задоволенні позову.

Зі змісту ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2026 вбачається, що за касаційною скаргою ОСОБА_3 відкрито касаційне провадження у справі № 295/4672/24, витребувано з Богунського районного суду м. Житомира матеріали вказаної цивільної справи (том І а. с. 205). Одночасно відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Житомирського апеляційного суду від 21.01.2026 на підставі ст. 394 ЦПК України, оскільки згідно із судовим рішенням в задоволенні позову відмовлено.

В матеріалах справи міститься повідомлення, яке надійшло до Богунського районного суду м. Житомира 28.10.2024 з Міністерства юстиції України, в якому зазначено, що до Міністерства юстиції України від Відомства з питань міжнародного правового захисту дітей Чеської Республіки надійшло повідомлення у справі про сприяння поверненню з України до Чеської Республіки малолітньої дитини ОСОБА_5 відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року, в статті 16 якої визначено, що після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення (том І а.с. 67).

За правилами частин 1, 3 ст. 9 Закону України "Про правотворчу діяльність" законодавство України - це взаємопов`язана та упорядкована система нормативно-правових актів України і чинних міжнародних договорів; законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили; чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" в Україні встановлена ієрархія нормативно-правових актів, згідно з п. 2 якої чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України та мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 3-13 цієї частини, в тому числі ніж закони, прийняті законодавчим органом України, і є обов`язковими до виконання на території України.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

З метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, у рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права 25 жовтня 1980 року була розроблена та підписана Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька Конвенція 1980 року).

Відповідно до ст. 16, 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року, по суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якої дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена.

В статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року, після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що є частиною національного законодавства України, а тому підлягає обов`язковому застосуванню.

Отже відповідно до правовідносин, які склалися між сторонами, в обов`язковому порядку підлягає застосуванню ст.16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року, згідно з якою забороняється вирішувати по суті питання піклування про дитину або визначення її місця проживання, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Виходячи із преамбули Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та її положень, головними цілями Конвенції є забезпечення негайного повернення дітей до держав їхнього постійного місця проживання та захист від шкідливих наслідків їх незаконного переміщення до інших держав або незаконного утримування. Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши заявлені вимоги, беручи до уваги те, що в цивільній справі №295/4672/24 вирішується питання незаконності переміщення та утримання ОСОБА_4 на території України та її повернення до місця її постійного проживання, у справі відкрито касаційне провадження, справа прийнята до розгляду у Верховному Суді, що свідчить про те, що вирішення спірного питання остаточно не завершено до вирішення в касаційній інстанції питання, яке є предметом спору у справі №295/4672/24.

Беручи до уваги приписи ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, яка має вищу юридичну силу згідно із встановленою ієрархією нормативно-правових актів, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі норм вказаної Конвенції і вважає, що суд не може продовжувати судовий розгляд у справі про визначення місця проживання дитини до ухвалення остаточного рішення судом касаційної інстанції у справі про незаконність переміщення та утримання ОСОБА_4 на території України та її повернення до місця її постійного проживання, а відтак клопотання, подане представником відповідача, є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Суд відхиляє доводи представника позивача - адвоката Левчук Т.В. про те, що відсутні підстави, передбачені ЦПК України, для зупинення провадження у справі, оскільки рішення суду у справі №295/4672/24 про відмову в задоволенні позову набрало законної сили, з огляду на таке.

Так, дійсно відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК Українипровадження у справі підлягає зупиненню у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Разом з тим, до спірних правовідносин на підставі ст. 3 ЦПК України підлягає застосуванню норма Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року як міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

З огляду на відкриття касаційного провадження у справі №295/4672/24, що свідчить про те, що в судових органах України остаточно не вирішено питання з приводу незаконності переміщення дитини на територію України, а відтак суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати по суті спір про визначення місця дитини проживання з матір`ю.

Керуючись ст.ст. 251, 257, 259-260, 353, 354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання, подане представником ОСОБА_3 - адвокатом Губіним Олександром Тимофійовичем, про зупинення провадження у справі - задоволити.

Зупинити провадження у цій цивільній справі до перегляду в касаційному порядку судового рішення у цивільній справі №295/4672/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування, про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 19.05.2026.

Суддя О.В. Стрілецька