Ухвала суду № 136675975, 20.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

. 20 травня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/6085/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху в зв`язку із невідповідністю останньої вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Для усунення недоліків встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Визначено недоліки необхідно усунути шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України, а також її копій відповідно до кількості учасників справи.

Судом встановлено, що позивач отримавши копію ухвали Полтавського окружного адміністративного суду, на виконання вимог ухвали суду надав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій послався на постанову Верховного Суду від 02.04.2024 по справі № 560/8194/20, де Верховний Суд надав правову оцінку застосування строків звернення до суду і зазначив, що в даному випадку застосовується шестимісячний строк звернення до суду. В зв`язку з чим позивач вважає, що строк звернення до суду з позовом не пропущений.

Щодо застосування строку звернення до суду в цій категорії спорів, суд зазначає наступне.

У розумінні частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 108/95-ВР, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХII «Про індексацію грошових доходів населення»).

Крім того, частина перша статті 34 Закону № 108/95-ВР визначає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, а саме: «Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати».

У пункті 2.2 цього рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а (на які, зокрема, посилається представник позивача у касаційній скарзі).

Також суд звертає увагу, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами.

Повертаючись до спірних правовідносин, суд зауважує, що оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є саме приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР зазначено, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, до даних правовідносин неможливо застосовувати приписи частини другої статті 122 КАС України, замість положень статті 233 КЗпП України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 260/10920/23 та від 10 березня 2026 року у справі № 160/34630/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 380/420/24.

Що стосується посилання представника позивача на постанову ВСерховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, то суд зазначає наступне.

Предметом розгляду у справі № 560/8194/20 було визнання протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачці компенсацію за втрату частини пенсії згідно з Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Верховний суд, констатувавши в підпункті "а" пункті 35 даної постанови, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, мав на увазі спори щодо нарахувати та виплатити позивачці компенсацію за втрату частини пенсії, а не виплаченої індексації грошового забезпечення, що, як зазначено вище, є складовою заробітної плати.

Таким чином, позивачем вимоги ухвали суду від 18 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху не виконано, недоліки позовної заяви не усунуто.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відтак, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя А.О. Чеснокова