Рішення № 136650112, 19.05.2026, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/957/26

Провадження № 2/526/961/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 травня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., розглянувши в м. Гадяч у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, якому зазначив, що 22.10.2024 між АТ «А-Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № АВН0СТ155101729603926278, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 69600 грн., строком на 60 місяців (до 21.10.2029) зі сплатою процентів у розмірі 75,00% щорічно та комісії у розмірі 0,00 грн. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує. Внаслідок чого станом на 02.04.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 86367,12 грн., яка складається з наступного: тіло кредиту у розмірі 67386,22 грн., відсотки у розмірі 18298,59 грн., пеня 682,31 грн. Просить стягнути вказану заборгованість, а також судові витрати.

Представник позивача у позовній заяві не заперечує розглянути справу за відсутності представника позивача та винесення заочного рішення.

Відповідач надав відзив, в якому вказує, що позивач просить достроково стягнути всю заборгованість за договором, але договір діє до 22.10.2029. Докази направлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів відсутні, а пеня нарахована протиправно. Просить відмивати у задоволенні позову у заявленому розмірі.

Інших заяв та клопотань по справі не надійшло.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Судом на підставі наданих матеріалів встановлено, що 22.10.2024 між АТ «А-Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № АВН0СТ155101729603926278, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 69600 грн., строком на 60 місяців (до 21.10.2029) зі сплатою процентів у розмірі 75,00% щорічно та комісії у розмірі 0,00 грн. договір підписано за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банк.

З розрахунку, наданого представником позивача, вбачається, що станом на на 02.04.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 86367,12 грн., яка складається з наступного: тіло кредиту у розмірі 67386,22 грн., відсотки у розмірі 18298,59 грн., пеня 682,31 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Щодо дострокового стягнення заборгованості, то суд виходить з наступного.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Судом встановлено, що кредит за кредитним договором від 22.10.2024 № АВН0СТ155101729603926278 є споживчим (п. 1 Заяви), строк дії договору 60 місяців, з 22.10.2024 по 21.10.2029 (п. 5 Заяви).

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

У позичальника не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

При розгляді даної справи встановлено, що позивач (АТ «А-банк») не направляв вимоги відповідачу про дострокове повернення кредитних коштів, а тому заперечення відповідача з цього приводу, викладені у відзиві на позов, є слушними.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу станом на 02.04.2026 у загальному розмірі 18001,06 грн.. яка складається з наступного: прострочене тіло кредиту 1220,09 грн., прострочені відсотки 16780,97 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею суд зазначає наступне.

Пунктом 12 Заяви встановлено, що у випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн.) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, а саме: від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі такого прострочення у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк з дня його припинення або скасування.

Разом з тим, положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан з 05.00 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває донині.

З урахуванням викладеного, в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

У відповідності зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача у розмірі 554,84 грн. (2662,40 грн. (сплачений судовий збір при подачі позову)Х20,84% (розмір задоволеної частини позовних вимог).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного Товариства «Акцент-Банк»» (код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором від 22.10.2024 № АВН0СТ155101729603926278 у загальному розмірі 18 001 (вісімнадцять тисяч одна) грн. 06 коп., яка складається з наступного прострочена заборгованість у розмірі 1 220 (одна тисяча двісті двадцять) грн. 09 коп.. прострочені відсотки у розмірі 16 780 (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 97 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного Товариства «Акцент-Банк»» (код ЄДРПОУ 14360080) витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 554 (п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 84 коп.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 19.05.2026.

Головуючий: В. Г. Черков