Рішення № 136640717, 19.05.2026, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 634/104/26

Провадження № 2/634/213/26

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Єрьоміної О.В., при секретарі Литвиненко Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04.03.2025 року в розмірі 18014,27 грн. та судовий збір 2662,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 04.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі по тексту ТОВ «БІЗПОЗИКА») та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 11000,00 грн, під фіксовану процентну ставку 1% в день, строком 16 тижнів (до 24.06.2025 року), комісія за видачу кредиту становить 2200 грн ,яка нараховується одноразово при видачі кредиту

Оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 07.01.2026 року утворилась заборгованість в розмірі 18014,27 грн., з яких: 8078,02 грн. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 4523,68 грн. суми прострочених платежів по процентах; 1030 грн. 5412,57 сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з підстав, викладених у позові. Так, спірний кредитний договір, а також паспорт споживчого кредиту містять відмітки про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору. Щодо перерахування відповідачу кредитних коштів, то номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором був вказаний позичальником під час укладення спірного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого позичальником був зазначений номер банківської картки для перерахування на цю картку кредитних коштів за кредитним договором. Наданою інформаційною довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», витребуваною судом за клопотанням позивача, підтверджується факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позивача. Відповідачем на противагу вказаної довідки не надано іншої довідки з банку, яка б спростовувала посилання відповідача щодо відсутності підтвердження зарахування кредитних коштів. Процентна ставка нараховувалася за кожен день користування Кредитом протягом строку кредитування, визначеного у цьому Договорі, проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту (на залишок заборгованості за тілом кредиту), наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування та дня повернення Кредиту.Щодо стягнення комісії за надання кредиту, то оскільки первісний кредитор не є банківською установою, то правомірно встановив у своїх кредитних договорах комісію за надання кредиту, а не комісію за обслуговування/користування кредитом, що відповідає п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» та Правилам розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит. ТОВ «Бізнес Позика» не нараховувало та не заявляло до стягнення у позовних вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у формі пені чи штрафів). Щодо розрахунку заборгованості за кредитним договором, то він ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи.

Враховуючи, що позичальник добровільно погодився з умовами Кредитного договору, протягом строку його дії та/або після його закінчення не звернувся із заявою про розірвання кредитного договору та/або визнання кредитного договору недійсним в цілому або його окремих частин, а тому позовні вимоги є обгрунтованими за підлягають задоволенню. Докази здійснення Відповідачем платежів за Кредитним договором надаються у формі довідок, які були сформовані в платіжній системі «Platon», та які були надані ТОВ «Бізнес Позика» посередником ТОВ «ПрофітГід», який надає послуги на підставі Договору про надання послуг № ПГ-5 від 04.11.2020 року.

Позовна заява позивача про стягнення заборгованості за Кредитним договором була подана до суду через ЄСІТС «Електронний суд» 29.01.2026 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору та в межах загального строку позовної давності (з врахуванням продовження та зупинення перебігу строку позовної давності у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні). Відповідно до вищевикладеного, повідомлення-вимога про повне дострокове повернення кредиту не була необхідною.

Відповідач та його представник у судове засідання не з"явилися, просили слухати справу за їх відсутності, до суду надійшов відзив, з якого вбачається що позовні вимоги відповідач не визнає у повному обсязі, посилаючись на їх недоведеність та необгрунтованість.

Так, позивачем усупереч чинному законодавству не було надано до суду докази, які підтверджують факт підписання спірного кредитного договору, так само як і докази належної ідентифікації відповідача, як позичальника.

Позивач надає неналежні докази видачі кредитних коштів відповідачу, оскільки не надано первинних документів, що доводять наявність боргу, а розрахунок заборгованості є одностороннім поглядом кредитора, до того ж хибним. Комісія за надання та обслуговування кредиту є нікчемною умовою договору, позивач неправомірно нараховує проценти поза межами дії договору та непропорційно наданому кредиту. У паспорті до кредитного договору, який наданий позивачем як доказ правомірності позовних вимог, будь-який електронний підпис, одноразовий ідентифікатор тощо як з боку кредитора, так і з боку позичальника відсутні.

Окрім цього, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, зокрема, первинних документів (касово-бухгалтерських документів), на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів за кредитним договорами. Розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач здійснював нарахування щоденних відсотків. підтвердити розрахунком, нібито зазначаючи про відсутність нарахувань з боку позивача. Не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення відповідачем часткової оплати за спірним договором на загальну суму 11196,18 грн.

Комісія за надання та обслуговування кредиту у розмірі 2200 грн є нікчемною умовою договору, позивач неправомірно нараховує проценти поза межами дії договору, враховуючи, що строк на який надається позика становить 16 тижнів, а це 113 днів, тоді відсотки за цей період дорівнюють 101,2 грн/день (11000 грн*0,92%= 101,2) та відповідно 11435,6 грн за 113 днів (101,2*113 = 11435,6). Відповідно до розрахунку заборгованості відповідачем вже сплачено відсотків у сумі 5 986,77 грн. Тобто Відповідачем вже частину відсотків сплачено. Доказів пролонгації договору до матеріалів справи не надано. За таких обставин, позивач втратив право нараховувати відсотки за кредитним договором після 24.06.2025 (дата до якої надається позика), а отже додатково нарахована сума процентів в розмірі 5 412,57 грн. (сума процентів, яку просить стягнути позивач) є незаконною, безпідставною та такою, що не може бути задоволена судом. Проценти за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не може бути застосоване, оскільки позивачем не заявлено до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивачем не здійснено досудове врегулювання спору, а відтак позов є передчасним.

Дослідивши матеріали справи, приходжу до такого висновку.

Судом встановлено, що 04.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі по тексту ТОВ «БІЗПОЗИКА») та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 11000,00 грн, під фіксовану процентну ставку 1% в день, строком 16 тижнів (до 24.06.2025 року), комісія за видачу кредиту становить 2200 грн ,яка нараховується одноразово при видачі кредиту

Оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 07.01.2026 року утворилась заборгованість за розрахунком позивача в розмірі 18014,27 грн., з яких: 8078,02 грн. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 4523,68 грн. суми прострочених платежів по процентах; 1030 грн. 5412,57 сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного вважаю, що доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення відповідача від виконання зобов`язань за кредитними договорами, суду не надано.

Однак, суд не може в повному обсязі погодитися з розрахунками, наданими позивачем, виходячи з наступного.

Правовідносини у цій справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Законуякщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 04.03.2025 року укладено його сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі на Веб-сайті позикодавця із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачу не належить (зокрема, відсутні докази звернення позичальниці до правоохоронних органів, кредитодавця, подання позову про визнання Договору недійсним), приходжу до висновку про доведеність факту його укладання.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач уклав електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, я склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Щодо аргументів відповідача про недоведеність факту перерахування кредитних коштів, то вони відхиляються, оскільки незважаючи на заперечення факту видачі кредиту та отримання коштів на належний йому картковий рахунок, доказів на підтвердження такої позиції не надав.

Згідно інформації АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у банку було емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). Надано виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 04.03.2025 року до 24.06.2025 року, яка містить підтвердження щодо зарахування на картковий рахунок грошових коштів 04.03.2025 року у розмірі 11000 грн.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою ПравлінняНаціонального банкуУкраїни від04липня 2018року №75виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки банківської установи за картковими рахунками (по кредитному договору)можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Аналогійний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 78/2177/15-ц.

Так, розрахунок заборгованості, проведений за період з 04.03.2025 року до 08.01.2026 року, містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, та є обґрунтованим.

Верховний Суд у своїй постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 зазначив, що розрахунок заборгованості також є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дата нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.

У постанові від 08.07.2020 у справі № 464/4985/15-ц Верховний Суду зазначив, що «твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано».

У постанові від 02.07.2-24 у справі № 753/16745/15-ц Верховний Суду, підтримуючи позицію апеляційного суду, зазначив про те, що розрахунок заборгованості погоджується зі змістом договору та є належним доказом.

Отже, наданий до позовної заяви позивачем розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом укладеного між сторонами договору та є належним доказом.

Відповідачем, у свою чергу, не надано розрахунку заборгованості, який би спростовував розрахунок заборгованості, наданого позивачем. Так, з відзиву вбачається, що відповідачем у разі, якщо суд дійде висновку про укладеність кредитного договору, не оспорюється сума заборгованості у розмірі 10401,70 грн (18014, 27-2200 (комісія) 5412,57 (відсотки за ст. 625 ЦК України)).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч. 1, 2ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положеньстатей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно дост. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Умовами кредитного договору передбачено, що відповідачу надано грошові кошти в розмірі 11000,00 грн, під фіксовану процентну ставку 1% в день, строком 16 тижнів (до 24.06.2025 року).

Так, відсотки, які були погоджені сторонами під час укладення спірного кредитного договору) за користування кредитом за період кредитування становлять 12320 грн(11000х1%х112(04.03.2025 24.06.2025)).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачем частково було сплачено грошові кошти за наданим кредитом, а саме 2921,98 грн за тілом кредиту, 5986,77 грн за відсотками, 2200 грн за комісією, 87,43 грн за відсотками у відповідності до ст. 625 ЦПК України.

Щодо стягнення комісії за видачу кредиту, згідно розрахунку заборгованості за кредитом у гривні, наданого позивачем, у розмірі 2200 грн, виходжу з такого.

Згідно п. 2.4 договору комісія за видачу кредиту становить 2200 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

Відповідно до ч. 2ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п`ятої статті11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

З огляду на те, що положення договору про нарахування щомісячної комісії є нікчемними, а включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості зі сплати комісії за обслуговування є необґрунтованим, а 2200 грн, сплачених відповідачем в суму заборгованості по комісії, суд вважає за необхідне віднести в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Щодо стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК, виходжу з такого.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення процентів за ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні у частині стягнення заборгованості за кредитним договором за сумою прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 5878,02 грн та за сумою прострочених платежів по процентах у розмірі 4523,68 грн, що в сумі становить 10401,70 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати у справі відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, як документально підтверджені, підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1537,31 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» суму заборгованість за кредитним договором у розмірі 10401,70 грн, а також судовий збір у сумі 1537,31 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в тридцяти денний строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», 01133, м. Київ, б. Лесі Українки, 26, оф.411, ЄДРПОУ 41084239;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: