Рішення № 136630495, 18.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1045/26

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м.Харків, пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344), у якому просить:

-Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072250011886 від 29.10.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу період роботи з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік, та періоди роботи в Російській Федерації 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік та відмови у призначенні пенсії за віком.

-Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік, та періоди роботи в Російській Федерації 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обгрунтування позову вказує, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням відповідача відмолено у призначенні пенсії, оскільки до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: - з 18.09.1982 по 25.02.1985, оскільки різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця; - періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 16.06.1993, з 17.06.1993 по 01.07.1994, з 01.07.1994 по 01.08.2008 та з 14.09.2013 по 26.03.2014, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Такі висновки та дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження від 05 березня 2026 року надіслано відповідачу до його електронного кабінету та отримано останнім 28 квітня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 28.04.2026 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .

06 травня 2026 року на вимогу суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області надано витребувані матеріали.

Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.262 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Суд встановив та сторони не заперечують, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 29.10.2025 року №072250011886 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до вказаного рішення до страхового стажу не зараховано:

- з 18.09.1982 по 25.02.1985, оскільки різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця;

- періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 16.06.1993, з 17.06.1993 по 01.07.1994, з 01.07.1994 по 01.08.2008 та з 14.09.2013 по 26.03.2014, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

За приписом статті 92 частини 1 пункту 6 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як передбачено статтею 46 частиною 2 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058-ІV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 1 Закону України №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 8 частини 1 пункту 1Закону України №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом статті 9 частини 1 Закону України №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до трудової книжки позивача від 24 липня 1979 року вбачаються наступні записи про роботу позивача за спірні періоди: період роботи з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік.

Таким чином, згідно трудової книжки у позивача наявні записи за спірні періоди його роботи, а саме, дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації є чіткими, відомості завірені підписом посадової особи та печаткою, то суд вважає їх прийнятними, що дає право на зарахування позивачу спірних періодів його роботи.

При цьому, відповідачами не зараховано до страхового стражу зазначені періоди роботи позивача та відповідачем обгрунтовано це тим, що різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі по тексту Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 1 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Також, до матеріалів справи відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що останнім надсилались запити до підприємств, де працював позивач у спірні періоди роботи, з метою перевірки правильності внесених записів у трудову книжку позивача.

При цьому, відповідач відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, як орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, однак в матеріалах справи відсутні такі відомості.

Відповідно до статті 56 частин 1 та 3 Закону України № 1788 ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Так, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19 вказано, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, відповідно до статті 4 частини 2 Закону України № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно частини другої статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.

Згідно із статті 6 абзацами 2, 3 Угоди між Урядом України і Урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Оскільки, на час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Окрім цього, згідно приписів статті 13 пункту 2 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачами повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

За вказаних обставин, не зарахування відповідачем періоди роботи в Російській Федерації 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік до страхового стажу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.

Суд переконаний, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів в трудовій книжці.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік, 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік .

Отже, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Також, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072250011886 від 29.10.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу період роботи з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік, та періоди роботи в Російській Федерації 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік та у призначенні пенсії за віком.

Згідно із статтею 77 частиною 2 абзацами 1 і 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у постанові від 14.11.2024 у справі № 580/3452/22 наголошував, що суб`єкт владних повноважень не може обмежитися формальним посиланням на норми закону та ігнорувати обов`язок подати всі наявні в нього документи, а також вчиняти дії для з`ясування всіх істотних обставин справи. Невиконання такого обов`язку не може створювати негативні наслідки для позивача.

Отже, у спірних правовідносинах саме на відповідача покладається обов`язок довести, що оспорюване рішення про відмову у призначенні пенсії позивача прийняте на підставі, у межах повноважень і в спосіб, визначені законом, і що ним вчинено всі необхідні дії для належної перевірки поданих документів та взаємодії з уповноваженими органами щодо отримання відсутніх документів.

Проте, у оскаржуваному рішенні відповідач обмежився констатацією факту недостатності страхового стажу, не надавши жодної оцінки вказаним документам, не мотивувавши, чому саме вони не можуть бути використані для призначення пенсії, не зазначивши, яких конкретно документів не вистачає для перерахунку, і не підтвердивши вчинення будь-яких дій з витребування від уповноважених органів уточнених даних, тощо.

За таких обставин і правових підстав, суд доходить висновку, що рішення відповідача в частині відмови у перерахунку пенсії позивача є протиправним, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що повноваження щодо перевірки поданих документів на їх відповідність вимогам, встановленим законом та прийняття рішення про призначення пенсії віднесено до компетенції пенсійного органу, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення та перерахунку пенсій громадянам.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, з яким закон пов`язує можливість здійснення перерахунку пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача призначити пенсію без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для перерахунку пенсії, може бути необґрунтованим та призвести до проведення перерахунку з порушенням закону.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Головне управління Пенсійого фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 22 жовтня 2025 року, буде належним та достатнім.

Отже, позовні вимоги, щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м.Харків, пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072250011886 від 29.10.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 18.09.1982 року по 25.02.1985 рік, 01.01.1992 по 16.06.1993 рік, 17.06.1993 по 01.07.1994, 01.07.1994 по 01.08.2008, 14.09.2013 по 26.03.2014 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЮ.Ю.Дору