Рішення № 136624197, 19.05.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/548/26

Провадження № 2/209/1367/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025.

Стислий виклад позовних вимог.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.08.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про наданя коштів у кредит №6551877, умовами якого встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 10000,00 грн. строком на 360 днів з процентною ставкою у розмірі 095% та комісією за надання кредиту у розмірі 17.25%, що у грошовому виразі складає 1725 грн. У разі порушення строків повернення кредиту нараховується неустойка в розмірі 500 грн в день за кожен понадстрокового користування.

Кредитодавець на виконання умов договору про наданя коштів у кредит №6551877 від 12.08.2025 виконав свої зобов`язання, зокрема передав Відповідачу у власність грошові кошти у загальній сумі 10000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_1 .

Відповідач взяті на себе зобов`язання виконував з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого йому кредиту і процентів, нарахованих з строк користування кредитом, в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

16.09.2025 ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали Договір факторингу 16/09/25- від 16.09.2025 за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором про наданя коштів у кредит №6551877 від 12.08.2025.

Відповідно до Реєстру прав вимог №23/12/25-02 від 23.12.2025 - Клієнт відступив Фактору/Позивачу право вимоги до Боржників на умовах передбачених Договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 в тому числі до Відповідача в сумі 22870,00 грн з яких 10000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6145,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1725 грн за комісією та 5000 грн за неустойкою.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» суму заборгованості за Договором кредиту №6551877, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, в розмірі 17870,00 грн з яких: 10000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 6145 грн сума заборгованості за процентами; 1725 грн сума заборгованості за комісією. Також просить стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн.

Позиція учасників справи.

Відповідач на офіційну електронну адресу суду 18.03.2026 скерувала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що дійсно уклала договір з позивачем та частково сплачувала заборгованість, однак на даний час не має доступу до особистого кабінету позивача, тому не може надати поточний розрахунок проведених платежів. Заявлену суму позивачем вважає завищеною, а відтак просить суд перевірити правильність нарахування заборгованості, зменшити розмір штрафних санкцій та процентів.

23 березня 2026 року представником позивача через підсистему «Електронний суд» скеровано заяву про зменшення позовних вимог. В обґрунтування заяви вказано, що у зв`язку з отриманням заперечень сторони відповідача проти нарахування пені/неустойки, а також з метою забезпечення ефективного, швидкого та справедливого розгляду справи, позивач вважає за доцільне зменшити позовні вимоги на суму пені. А відтак, покликаючись на норми ЦПК просить суд: зменшити розмір позовних вимог і вважати їх наступними:

стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» суму заборгованості за Договором кредиту №«Договір» в розмірі 17 870,00 грн., з яких: 10 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 145,00 грн сума заборгованості за процентами; 1 725,00 грн сума заборгованості за комісією; 0 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0 грн сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн (а.с.56).

01 квітня 2026 року та 15 травня 2026 року відповідач подала на офіційну електронну адресу суду відзив на позовну заяву, у яких не заперечувала факт укладення договору з позивачем та отримання грошових коштів. Зазначала, що частково погашала заборгованість, однак не має доступу до особистого кабінету позивача, у зв`язку з чим не може надати актуальний розрахунок здійснених платежів. Також вказувала, що заявлена до стягнення сума є завищеною, розмір нарахованих процентів та додаткових витрат неспівмірним, а витрати на правничу допомогу у сумі 4500 грн необґрунтовано завищеними. Посилалася на скрутне матеріальне становище та відсутність офіційного працевлаштування, у зв`язку з чим просила суд перевірити правильність нарахування заборгованості, зменшити розмір процентів і судових витрат, а у відзиві від 15 травня 2026 року - у разі задоволення позову розстрочити виконання рішення суду.

Процесуальні дії у справі.

За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради від 20.03.2026, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 09 березня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання. Витребувано у Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11) наступні документи/інформацію:

інформацію щодо належності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) карткового рахунку № НОМЕР_1 ;

виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за період з 12.08.2025 року до 15.08.2025 року.

Відповідачу, ухвалу про відкриття провадження від 09 березня 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками було направлено на адресу зазначену у позові, яка також є місцем реєстрації.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року прийнято заяву представника позивача Ткаченко Юлії Олегівни про зменшення позовних вимог у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025.

В подальшому розглядати справу з урахуванням зменшених позовних вимог у такій редакції:

стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» суму заборгованості за Договором кредиту №«Договір» в розмірі 17 870,00 грн., з яких: - 10 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; - 6 145,00 грн. сума заборгованості за процентами; - 1 725,00 грн. сума заборгованості за комісією; - 0 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; - 0 грн. сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» суму сплаченого судового збору в розмірі 2662.40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн.

Продовжено строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Деал Фінанс Груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025 на термін не більше 30 днів.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України

Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Судом встановлено та підтверджується письмовими доказами, що 12 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 6551877 шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи. Відповідно до умов договору, Товариство надало відповідачу позику в сумі 10000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Кредит надається на 360 днів до 06.08.2026, процентна ставка в день 0,95%.. Орієнтовна загальна вартість кредиту становить 45925,43 грн, неустойка в день 500 грн, загальні витрати за кредитом 35925,00 грн (а.с. 14-21).

Кредитодавцем ідентифіковано, відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 та електронну адресу на яку в подальшому направлялись одноразові ідентифікатори для підписання договору, а саме підпис 643360 - 12.08.2025 10:57:08, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. звор. бік 21).

Позивач на виконання умов Договору кредитної лінії №6551877 від 12.08.2025, виконав свої зобов`язання, зокрема передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 10000,00 грн за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ФК Фінекспрес» - платіжна система, яка діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, що підтверджується копією платіжною інструкцією 6712b0a0-2c2b-4c52-a8a8-728b3dbdc4f6 від 12.08.2025 про перерахування коштів в розмірі 10000,00 (а.с 24).

Згідно листа №23/12/25-22150 від 23.12.2025, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» повідомляє та підтверджує, що на банківський рахунок Відповідача на підставі платіжної інструкції 6712b0a0-2c2b-4c52-a8a8-728b3dbdc4f6 від 12.08.2025 перераховано кошти на виконання умов Договору кредитної лінії №6551877 (а.с. 22).

Згідно довідки № КД-000020760 від 02.01.2026 ТОВ «ФК Фінекспрес», підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 12.08.2025, сума 10000,00 грн за номером платіжної картки № НОМЕР_1 , номер платежу 6712b0a0-2c2b-4c52-a8a8-728b3dbdc4f6 (а.с. звор. бік 22).

Відповідно до розрахунку заборгованості виконаного первісним кредитором заборгованість відповідача за договором позики становить 22870,00 грн з яких 10000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6145,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1725 грн за комісією та 5000 грн за неустойкою (а.с. звор. бік 12-13).

16.09.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали Договір факторингу № 16/09/25 від 16.09.2025 р. за умовами якого, останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025.

Відповідно до Реєстру прав вимог №23/12/25-02 від 23.12.2025 - Клієнт відступив Фактору/Позивачу право вимоги до Боржників на умовах передбачених Договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 в тому числі до Відповідача в сумі 22870,00 грн з яких 10000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6145,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1725 грн за комісією та 5000 грн за неустойкою (а.с. 33-34).

Відповідно до копії платіжної інструкції № 579937984.1 від 24.12.2025 ТОВ «Деал Фінанс Груп» здійснило оплату ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 у розмірі 5194511,18 грн (а.с. звор. бік 34).

Вищевказаний договір факторингу, яким обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсним, у судовому порядку недійсним не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося, суд вважає, що відповідний договір є дійсним та таким, що регламентує правовідносини, ним визначені.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитору до ТОВ «Деал Фінанс Груп» за договором кредитної лінії №6551877 від 12.08.2025, укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять право первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Таким чином, ТОВ «Деал Фінанс Груп», набувши статусу нового кредитора у Договорі №6551877 від 12.08.2025, отримало право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 про погашення наявної в неї заборгованості за вказаним договором.

З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «Деал Фінанс Груп» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Деал Фінанс Груп» та ОСОБА_1 становлять відносини, які пов`язані із укладанням договору кредитної лінії, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №6551877 від 12.08.2025 з ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» та в електронній формі, що згідно з п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору у письмовій формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Підписання договору позики відповідачем підтверджується змістом договору позики, додатків до договору, які містить усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідача; дату народження та податковий номер відповідача. Отже, суд уважає, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 , що і не спростовується самою відповідачкою.

Доказів повернення відповідачем у повному розмірі коштів, отриманих у кредит, матеріали справи не містять.

Окрім цього встановлено, що ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» виконало свої зобов`язання перед ОСОБА_1 перерахувавши останній 10000,00 грн кредитних коштів на банківську картку № НОМЕР_3 . Факт отримання відповідачем кредитних коштів, окрім наданих позивачем доказів, також підтверджується інформацією АТ «Акцен-Банк», наданої на виконання ухвали суду від 09 березня 2026 року в частині витребування доказів, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 та відповідно до виписки по рахунку відповідача за період з 12.08.2025 по 15.08.2025 прослідковується, що 12.08.2025 на емітовану картку відповідача зарахований платіж у розмірі 10000 грн.

Слід заначити, що дата зарахування кредитних коштів на картку маска № НОМЕР_3 , яка емітована на ім`я відповідача, повністю співпадає з датою укладення договору позики №6551877 від 12.08.2025, який укладений відповідачем з ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів».

Суд зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. № 578/5, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою крім того зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, до суду надані саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за договором, які є належними доказами заборгованості ОСОБА_1 .

Отже, отримана судом інформація від АТ «Акцент-Банк» дає підстави вважати, що умови щодо перерахування кредитних коштів у розмірі вказаному у договорі виконані первісним кредитором у повному обсязі.

Як встановлено з розрахунку заборгованості відповідачем були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному договору на загальну суму 2500 грн..

Отже часткова сплата відповідачем за кредитним договором свідчить про існування та підтвердження боргу.

Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019, у якій зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Докази про належне виконання відповідачем взятих на себе згідно з умовами кредитного договору обов`язків матеріали справи не містять.

Також відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довела відсутність заборгованості за відсотками.

Отже, факт отримання кредиту відповідачем за вищевказаним договором є доведеним позивачем та не спростованим та не заперечений відповідачем.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, на підставі частини другої статті 530 ЦК України кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03.07.2019 р. (провадження 14-131цс19).

У суду відсутні докази того, що відповідач мала перешкоди для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості, відповідач не надала будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач; доказів про сплату відповідачем заборгованості за договором кредитної лінії позивачу матеріали справи не містять, а тому з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає доведеною заборгованість відповідача перед позивачем за договором кредитної лінії в частині заборгованості по тілу кредиту у розмірі 10000 грн..

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за відсотками у розмірі 6145,00 грн за договором кредитної лінії №6551877 від 12.08.2025.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості, у зв`язку із чим суд зазначає наступне.

Як встановлено умовами договору кредитної лінії №6551877 від 12.08.2025 строк договору становить 360 днів, тобто до 06.08.2026.

Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості виконаного первісним кредитором відсотки нараховувались до 23.12.2025, тобто по день передачі реєстру прав вимоги №23/12/25-01 за договором факторингу №16/09/25 від 16 вересня 2025 року та в межах строку кредитного договору.

Також, суд зазначає, що відсотки нараховувались за процентною ставкою у розмірі 0,95%, що відповідає вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак суд відхиляє доводи відповідача, щодо завищеної суми відсотків і приходить до висновку, що нараховані відсотки у розмірі 6145 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Однак суд не погоджується з комісією, яку позивач просить стягнути з відповідача, враховуючи наступне.

Пунктом 2.2.8 договору від 12.08.2025 передбачено, що комісія за надання кредиту становить 17,25% від суми виданого кредиту та згідно умов вказаного договору становить 1725,00 грн. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого цим договором кредиту у день видачі кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Відтак, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 17.25% від суми виданого кредиту було визначено як комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись фінансовою установою, за які передбачалося б стягнення з позичальника такої комісії.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору про встановлення комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 17,25% від суми наданого кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 1725,50 грн., слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Водночас, оскільки відповідач допустила порушення зобов`язань, встановлених договором, доказів своєчасного та належного виконання договору не надала, що має наслідком наявність заборгованості за основним боргом та відсотками.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредитної лінії №6551877 від 12 серпня 2025 року підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в сумі 16145,00 грн, що складається з 10000,00 грн за сумою основного боргу та 6145,80 грн заборгованість за процентами, в решті задоволення позовних вимог слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення

Розподіл судових витрат.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частинами 1 та 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги..

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 5 та 6 ст.137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 року у справі №?369/576/22, від 18.03.2021 року у справі №?910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі №?910/12591/18 підтвердив, що суд може самостійно визначати обсяг витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, керуючись критеріями, передбаченими ст. 141 ЦПК України, навіть у разі відсутності клопотання сторони про зменшення.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України та враховуючи критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат, має право визначити розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, у тому числі не присуджувати їх у повному обсязі незалежно від наявності клопотання про їх зменшення.

Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ТОВ «Деал Фінанс Груп» подав до суду копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 22.08.2025, укладеного між ТОВ «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Ю.О.; ордер на надання правничої допомоги від 03.09.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 та витяг з Акту № 7-ДІЛ про приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14.01.2026 відповідно до якого послуги за надання юридичної допомоги склав 4500 грн.

Суд при оцінці заявлених витрат зокрема керується практикою Верховного Суду щодо принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати правничої допомоги. Так, у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 Верховний Суд наголосив на необхідності враховувати обсяг виконаної роботи, витрачений час, кваліфікацію та досвід адвоката, а у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи і фінансового стану сторін.

Склад витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування, що свідчить про необхідність їх обґрунтування належними та допустимими доказами. Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність із ціною позову, складністю та значенням справи для сторін (п. п. 3334, 37 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд, оцінюючи заявлені витрати на правничу допомогу, застосовуючи критерії реальності (необхідності), співмірності та розумності, приходить до висновку, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Суд надав оцінку зазначеним у Витязі з Акту №7-ДІЛ про надання юридичної допомоги від 14.01.2026 наданим послугам адвоката, разом цим суд приходить до висновку, що включення до витрат на правову допомогу вивченням наявних клієнта документів, проведення їх аналізу, вивчення правової позиції/аналіз судової практики мають організаційний характер, є складовими підготовки позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Окрім цього, при оцінці співмірності та розумності, суд враховує характер справи, обсяг підготовлених процесуальних документів та вважає, що завищеною є заявлена представником позивача до відшкодування сума за написання позовної заяви (4000 грн). Таким чином, суд дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності, є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги, що відповідач подав суду заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляду справи в порядку письмового провадження та те, що матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне визначити, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 2000 грн. Заявлені витрати, що перевищують зазначений розмір, не підлягають стягненню з відповідача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662 грн. 40 коп.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 16145,00 грн.

Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 90,35 % ((16145,00 грн. задоволені вимоги) / ( 17870,00 грн. заявлені позовні вимоги )*100%).

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 2405 грн. 48 коп. (2662,40 грн. сплачений судовий збір * 90,35 %), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.

У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про, зокрема, надання відстрочення або розстрочення виконання рішення (п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Відповідно до ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову. Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 906/1035/23 зазначив, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

При цьому, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін.

Розстрочення рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 824/111/22, провадження № 61-13176ав24.

Окрім того, під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду, обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто, стягувача.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2023 року у справі №295/5781/19 також звернув увагу на те, що нормами ЦПК України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення. Водночас обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі №9901/598/19.

Згідно з положень статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Підстави, на які посилається ОСОБА_1 на обґрунтування клопотання про надання можливості виконання рішення частинами, зводяться до посилань на скрутне матеріальне становище, зокрема відсутність офіційного працевлаштування та наявність на утриманні неповнолітньої дитини. Водночас, стверджуючи про відсутність доходів, відповідач не навела жодних конкретних відомостей щодо джерел отримання коштів, за рахунок яких вона має намір виконувати рішення суду та погашати заборгованість у разі надання розстрочки.

Суд зауважує, що саме по собі посилання на незадовільний майновий стан, відсутність офіційного працевлаштування та наявність на утриманні дітей не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення суду. При цьому відповідачем не доведено існування таких виняткових обставин, які б об`єктивно ускладнювали виконання рішення, а також не надано належних доказів того, що у разі надання розстрочки вона матиме реальну можливість добровільно виконати судове рішення у визначені судом строки.

Крім того, посилання на наявність на утриманні дітей саме по собі не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки, укладаючи кредитний договір на погоджених умовах, відповідач повинна була належним чином оцінити свої фінансові можливості, врахувати розмір наявних доходів та усвідомлювати, що протягом строку дії договору вона несе зобов`язання, пов`язані, зокрема, з утриманням дітей.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 2-1230/11, провадження № 61-33465 св18.

Окремо, в контексті доводів сторони стосовно розстрочки виконання зобов`язання, суд звертає увагу на те, що навіть у випадку набрання рішенням про стягнення заборгованості законної сили, відповідач вправі звернутись до стягувача з клопотанням не пред`являти до примусового виконання відповідний виконавчий документ, а узгодити порядок добровільного виконання рішення суду.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Керуючись ст .2, 5, 10-13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-265, 272, 279, 352, 354 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №6551877 від 12.08.2025 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» суму заборгованості за Договором кредиту №6551877 від 12.08.2025 в розмірі 16145 (шістнадцять тисяч сто сорок п`ять) гривень 00 копійок з яких: 10000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 6145,00 грн. сума заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» сплачений судовий збір у розмірі 2405 (дві тисячі чотириста п`ять ) гривень 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В решті частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Дніпровський районний суд міста Кам`янського шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (код ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складання судового рішення 19 травня 2026 року.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА