Ухвала суду № 136618507, 18.05.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/265/26

Провадження № 2/293/401/2026

УХВАЛА

18 травня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Збаражського О.М.,

при секретарі судового засідання Крисюк О.О.,

з участю прокурора Лозовика А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - Могильницької І.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22.10.2025 та скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок.

05.05.2026 керівник Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 .

В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024060400003543 від 13.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 367, ч.5 ст.191, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України, 30.09.2025 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України. Санкція статті ч.3 ст.369 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.11.2025 задоволено апеляційну скаргу прокурора та накладено арешт на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Однак, після повідомлення 30.09.2025 про підозру і до накладення арешту на належне майно ОСОБА_1 , останній згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу 1841/2025/5693771 від 22.10.2025 відчужив належний йому транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , своїй доньці ОСОБА_3 .

За таких обставин, позивач який діє в інтересах держави вважає, що існує реальна загроза того, що відчуження на користь інших осіб вказаного транспортного засобу унеможливить ефективне поновлення порушених інтересів держави та зробить неможливим чи утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В судовому засіданні прокурор заяву про забезпечення позову підтримав з підстав викладених у заяві. Також додав, що 02.01.2026 транспортний засіб Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_3 було перереєстровано з відповідача ОСОБА_3 , на громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до електронного договору №3245/2026/5855567. Крім того, 03.04.2026 вказаний транспортний засіб було перереєстровано з громадянина ОСОБА_4 на громадянку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до договору купівлі-продажу №. 3246/2026/6055839 від 03.04.2026.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 заперечував проти задоволення заяви про забезпечення позову з мотивів що вказаний захід забезпечення мав бути застосований ще на стадії досудового розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , однак ухвалу Житомисрького апеляційного суду не було звернуто до виконання, крім того санкція ч. 3 ст. 369 КК України містить альтернативу щодо покарання у виді конфіскації майна.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення заяви про забезпечення позову з мотивів порушення прав інших осіб, - нового власника транспортного засобу на користування та розпорядження майном, який є добросовісним набувачем.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1,2 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії.

Також судом враховано, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ , напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (national authorities enjoy a certain tag6 of appreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

При розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача , на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд дійшов висновку, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 700/720/17 (провадження № 61-1995 св. 20) Верховний Суд дійшов висновку, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття, судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що "вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову".

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що "при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі".

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.11.2025 задоволено апеляційну скаргу прокурора та накладено арешт на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Однак, відомості про звернення вказаної ухвали суду до виконання матеріали справи не містять. Транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 відчужив на користь своєї дочки ОСОБА_3 . В свою чергу відповідач ОСОБА_3 відчужила вказаний транспортний засіб третій особі, якою було здійснено продаж транспортного засобу ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу №. 3246/2026/6055839 від 03.04.2026.

З наявної в матеріалах справи відповіді Територіального сервісного центру МВС № 1841 встановлено, що власником транспортного засобу Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , є ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу № 3246/2026/6055839 від 03.04.2026.

Отже, вищевказаний транспортний засіб на час подання прокурором заяви про накладення арешту вже не належав відповідачу ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що забезпечення позову накладенням арешту на майно, яке не належить стороні по справі, порушить права ОСОБА_5 , як нового власника вказаного рухомого майна.

Суд вважає, що накладення арешту на вказаний транспортний засіб не буде відповідати принципу справедливості по відношенню до добросовісного набувача такого транспортного засобу, а буде втручанням в охоронюване державою право власності володільця, який на законних підставах набув таке право.

Крім того, відомості про можливість застосування зустрічного забезпечення заява позивача не містить.

Керуючись ст.153, 260, 261 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ