Рішення № 136608373, 15.05.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/11435/23

Провадження № 2/756/116/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 травня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Євсєєва М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації «СТОП КОРУПЦІЇ» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

в с т а н о в и в :

I.Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 з позовом до Громадської організації «СТОП КОРУПЦІЇ», в обґрунтування якого зазначає, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 під авторством ОСОБА_3 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у загальному доступі опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6». Зокрема, у вказаній публікації міститься така інформація:

- «Фонд держмайна продав у приватні руки порт «Усть-Дунайськ», у якому оперує «Трансшит» проросійського бізнесмена ОСОБА_2»;

- «Також, зауважимо, що в порту здійснює свою господарську діяльність портовий оператор ТОВ «Краншип» групи компаній « Трансшип » проросійського бізнесмена ОСОБА_2 , який унаслідок кримінального переслідування у провадженні № 42022000000000505 від 21 квітня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України (Державна зрада) - ховається в Сербії);

- «Група компаній «Трансшип» та її власник проросійський бізнесмен ОСОБА_4 неодноразово потрапляли у фокус уваги журналістів і правоохоронців»;

- «… на Одещині проросійський бізнесмен ОСОБА_4 агресивно витискає з ринку конкурентів, завдає збитків держпідприємствам та незаконно користується державним майном порту в Кілії»;

- «І саме тому вже сьогодні колаборант і бенефіціарний власник «Трансшип» ОСОБА_5 , що неодноразово був викритий у співпраці із росією та й досі через підконтрольні підприємства здійснює свою господарську діяльність у портах Новоросійська та Кавказ , вчиняє спроби захоплення порту «Усть-Дунайськ», отруєння економічного середовища в порту та знищення конкурентів.», що підтверджується відповідними фото-роздруківками.

Пояснив, що викладена у статті інформація не відповідає дійсності, носить очевидно негативний характер, поширена безпосередньо із вказівкою на прізвище, ім`я та по-батькові ОСОБА_2 , а у її заголовку розміщено фотографію, що дозволяє ідентифікувати особу позивача.

Стверджував, що ОСОБА_2 є відомою особистістю у сфері перевалки вантажів у морських портах, управління морським флотом, має бездоганну репутацію. У 1980-1995 роках працював на керівних посадах Українського Дунайського пароплавства і Чорноморського морського пароплавства, а з 1996 року по 2021 року займався підприємницькою діяльністю у вказаній сфері. Має значну кількість винаходів та патентів у цій галузі, а також є номінантом та лауреатом низки національних та міжнародних премій, визнаних у професійній спільноті морського та річкового транспорту України.

Також зазначив, що на момент оспорюваних публікацій, ОСОБА_2 не був власником компаній, про які йдеться у виданні, зокрема - ТОВ «Краншип» і ТОВ «Трансшип». Зауважив, що такі висловлювання, як «проросійський бізнесмен», «викритий у співпраці із росією» та «колаборант» після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну є неприпустимими, носять очевидно образливий і дискредиційний характер, з огляду на те, що ОСОБА_2 з 2014 року, тобто з моменту анексії АРК Крим, не вів жодного бізнесу з країною-агресором - рф. Крім того, постановами уряду російській федерації ОСОБА_2 у 2018 та 2019 роках внесено до переліку фізичних осіб, на яких накладені персональні санкції державою-агресором, як і на згадані вище компанії у 2021 році, що унеможливлює співпрацю із росією.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують, а навпаки підтверджують аргументи, викладені у позові. Також зауважив, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_7 містить гіперпосилання на веб-сторінки ГО «СТОП КОРУПЦІЇ» у соціальних мережах, зареєстрований за відповідачем знак для товарів та послуг за № НОМЕР_1 та інші матеріали й відомості, у тому числі, контактну інформацію ГО «СТОП КОРУПЦІЇ».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги просив визнати зазначену інформацію недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 , спростувати та видалити її з сайту відповідача. Крім того додав, що оспорювані публікації викладені з порушенням журналістської етики, з неперевірених джерел інформації, є фактичним твердженням, що містять очевидно дискредитуючий характер особи ОСОБА_2 , завдаючи шкоди його честі, гідності та діловій репутації, а тому мають бути спростовані та видалені.

ІІ. Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та зазначив, що Громадська організація «СТОП КОРУПЦІЇ» не є юридичною особою, яка розповсюдила інформацію, а відповідач не є власником, наповнювачем чи користувачем веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_8 та не здійснює контроль за розміщенням інформації на ньому.

Пояснив, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 447-р від 22 липня 2003 року «Про адміністрування домену UA» надання даних та інформації про власника веб-сайту не відноситься до повноважень ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», дане підприємство не є адміністратором системи реєстрації та обліку доменних назв та адрес українського сегмента мережі Інтернет, а є виключним повноваженням Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр». У виданому свідоцтві про акредитацію компетентності видачі звітів дочірньому підприємству «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» з використанням онлайн сервісу WebFix зазначено, що такі звіти уповноважено здійснювати відносно адресного простору українського сегмента мережі інтернет з адміністрування домену «UA».

Зауважив, що всупереч наданих повноважень, надана довідка та звіт з інформацією щодо домену «ORG», не передбачено спеціальним нормативно-правовим актом. Крім того, згідно положень Статуту Об`єднання підприємств в галузі телекомунікацій, інформатизації та інтернет «Український мережевий центр» (ідентифікаційний код 32735063), який долучений позивачем до матеріалів справи, а саме пунктів 1.6.10, 1.6.12 пунктів 2.1, 2.2 , 2.3 Об`єднання здійснює адміністрування, службову технічну підтримку, експлуатацію системних реєстрів, головних серверів домену верхнього рівня та системи доменних назв «UA». Жодних повноважень щодо адміністрування інших доменних імен, у тому числі «ORG» або «NGO» Організація не має, тому довідки та звіти видані щодо цих доменів не мають юридичної, доказової сили.

Крім того зазначив, що інформація про реєстранта доменного імені з інтернет-сервісу «WHOIS Server» - whois.ua не може вважатись достовірною та актуальною на підтвердження обставин про власника веб-сайту, оскільки згідно п.п. 1, 3 Регламенту публічного інтернет-сервісу WHOIS, даний сервіс є джерелом публічної інформації про доменні імена і не несе відповідальності за достовірність та актуальність інформації, що надається сервісом WHOIS. Так, у довідці та звіті наведена інформація про хостинг-провайдера доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме: найменування Cloudflare, Inc адреса місцезнаходження: 101, Townsend Street, San Francisco, CA, 94107, US, веб-сайт:ІНФОРМАЦІЯ_11, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 , телефон НОМЕР_4. Проте, ані позивач, ані Центр компетенції для встановлення власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_8 не зверталися до хостинг-провайдера доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_7.

Також вказав, що при переході на сторінку ІНФОРМАЦІЯ_8 внизу наявна інформація про власника онлайн-медіа, ним зазначено - ГО «СТОПКОР», код ЄДРПОУ 45551693, 03150, м.Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2, а позов у даній справі пред`явлений до Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» код ЄДРПОУ: 39946405, місцезнаходження: 04211, м. Київ, вул. Йорданська, буд. 8, офіс 198, що свідчить про неналежного відповідача у даній справі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях. Крім того стверджував, що оспорювані публікації не несуть жодного негативного характеру, засновані на раніше опублікованих статтях з медіа та інформації, яка міститься у відкритих джерелах, у тому числі, щодо відкриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 . Тому, така інформація не містить фактичних тверджень і є оціночним судженням, викладеним із використанням певного жанру журналістики для привернення уваги суспільства.

IІI. Процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року цивільну справу передано на розгляд судді-доповідача Примак-Березовської О.С.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено повторне підготовче судове засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні від 9 січня 2026 року суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення. Разом з тим, під час складення судового рішення судом встановлено, що виникла необхідність для з`ясування додаткових обставин.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року поновлено судовий розгляд для додаткового з`ясування істотних обставин у справі в порядку статті 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

6 травня 2026 року суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення у справі, складення та проголошення якого призначено на 15 травня 2026 року.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на сайті інтернет-видання «СТОПКОР» поширено статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_6» (стаття розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у якій зазначено наступну інформацію:

- «Фонд держмайна продав у приватні руки порт «Усть-Дунайськ», у якому оперує «Трансшит» проросійського бізнесмена ОСОБА_2» (далі - частина спірної публікації 1);

- «Також, зауважимо, що в порту здійснює свою господарську діяльність портовий оператор ТОВ «Краншип» групи компаній « Трансшип » проросійського бізнесмена ОСОБА_2 , який унаслідок кримінального переслідування у провадженні № 42022000000000505 від 21 квітня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України (Державна зрада) - ховається в Сербії), (далі - частина спірної публікації 2);

- «Група компаній « Трансшип » та її власник проросійський бізнесмен ОСОБА_4 неодноразово потрапляли у фокус уваги журналістів і правоохоронців» (далі - частина спірної публікації 3);

- «… на Одещині проросійський бізнесмен ОСОБА_4 агресивно витискає з ринку конкурентів, завдає збитків держпідприємствам та незаконно користується державним майном порту в Кілії» (далі - частина спірної публікації 4);

- «І саме тому вже сьогодні колаборант і бенефіціарний власник « Трансшип » ОСОБА_5 , що неодноразово був викритий у співпраці із росією та й досі через підконтрольні підприємства здійснює свою господарську діяльність у портах Новоросійська та Кавказ , вчиняє спроби захоплення порту «Усть-Дунайськ», отруєння економічного середовища в порту та знищення конкурентів.», що підтверджується відповідними фото-роздруківками (далі - частина спірної публікації 5).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками ГО «СТОП КОРУПЦІЇ» є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 (том І, а.с. 35-38).

З фотозображень з сайту ІНФОРМАЦІЯ_10 вбачається, що координаторами проєкту є ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Відповідно до довідки Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення № 180/2023-Д від 30 серпня 2023 року, ідентифікатори, які розміщені на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 підтверджують факт того, що власником такого веб-сайту є володілець облікового запису - ГО «СТОП КОРУПЦІЇ», якщо інше не визначено умовами договору між останнім та реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_7 - ОСОБА_10 та/або отримувачем послуг хостингу або якщо такий договір відсутній (том І, а.с. 40-44).

Також, із зазначеного висновку вбачається, що на YouTube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_5 (створений власником веб-сайту https:/ІНФОРМАЦІЯ_7) та веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_9 міститься логотип, що співпадає зі знаком для товарів і послуг за Свідоцтвом НОМЕР_1 , власником якого, згідно з відомостями зі Спеціальної інформаційної системи УКРНОВІ, є ГО «СТОП КОРУПЦІЇ» (том І, а.с. 34, 40-44).

Встановлено, що Дочірнє підприємство «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» має компетенцію у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення з використанням онлайн-сервісу «WEB-FIX», відповідно до Договору про акредитацію від 8 травня 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про акредитацію від 4 січня 2022 року, видану Об`єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (том 1, а.с. 44 зі зворотного боку).

Встановлено, що ОСОБА_2 є відомим в Одесі та за її межами фахівцем у галузі перевалки вантажів у морських портах і управлінні морським флотом, має значну кількість винаходів та патентів у галузі судноплавства, що підтверджується відповідними доказами (Том 1 а.с.10-13).

У період з 1980 року по 1995 року позивач працював на керівних посадах Українського Дунайського пароплавства, Чорноморського морського пароплавства та порту «Усть-Дунайськ», був номінований на низку премій та нагород у зазначеній галузі.

З 1996 року ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю у сфері морського та річкового пароплавства, був засновником, переважним бенефіціарним власником разом із своєю дружиною і керівником низки компаній у зазначеній галузі, зокрема - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСШИП» (ТОВ «ТРАНСШИП») та Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАНШИП» (ТОВ «КРАНШИП»).

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 передав частки в статутному капіталі ТОВ «ТРАНСШИП» та ТОВ «КРАНШИП», що підтверджується актами приймання-передачі корпоративних прав підприємств та витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Том ІІ, а.с. 54-75).

19 серпня 2022 року частки статутного капіталу ТОВ «ТРАНСШИП» передано від ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_12 , який за даними відповідача, є двоюрідним братом позивача.

16 лютого 2023 року частку статутного капіталу ТОВ «КРАНШИП» передано від ОСОБА_2 громадянину Нідерландів ОСОБА_13.

Також з матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2022 року розпочато кримінальне провадження № 42022000000000505 стосовно директора та учасників ТОВ «ТРАНШИП» ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22 квітня 2022 року (Том І, а.с. 21).

Згідно з інформацією, наданою прокурором Офісу Генерального прокурора Стоцьким М. № 10/1/1-9880-22 від 3 березня 2023 року, у кримінальному провадженні №42022000000000505 жодній особі не повідомлялось про підозру, а 24 червня 2022 року слідчим прийнято рішення про закриття такого на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу (Том І, а.с. 22).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 внесений до переліку фізичних осіб, на яких накладено персональні санкції державою-агресором, що підтверджується постановою уряду рф від 16 грудня 2019 року № 1692 Про внесення змін у Додаток № 1 до постанови уряду російської федерації від 1 листопада 2018 року № 1300 та яка розміщена у відкритих джерелах інформації (Том І, а.с.27-28).

До переліку таких санкцій також внесено ТОВ «ТРАНСШИП» та ТОВ «КРАНСШИП», згідно з постановою уряду рф від 11 лютого 2021 року № 153 (Том І, а.с. 29-33).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 на час спірних публікацій не займається будь-яким бізнесом, пов?язаним з судноплавством та перебуває на пенсії.

У справі не проводилася судова лінгвістична (семантико-текстуальна) експертиза щодо спірних публікацій.

V. Мотивована оцінка суду та норми права, які застосовані

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на повагу до приватного життя гарантоване статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з положень статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 статті 270 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1 статті 277 ЦК України).

При цьому не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Згідно з частиною 1 статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 цього ж Закону визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1, 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована . Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У пункті 4 постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказав, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. За змістом цієї Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточення, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних рис у процесі виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, в тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У справах про спростування недостовірної інформації саме на позивача покладено обов`язок довести, що інформація є недостовірною та факт поширення її відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012).

Отже, суду у даній справі надано оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц, від 26 листопада 2025 року у справі № 332/2759/23, від 10 лютого 2026 року у справі № 522/19756/20.

У даній справі предметом оскарження є публікація, зміст частини якої зводиться до оцінки журналістом особи ОСОБА_2 , як «проросійського» бізнесмена та посилання на те, що він афілійований із компаніями ТОВ «ТРАНСШИП» і ТОВ «КРАНСШИП» (частини спірної публікації 1-4).

Факт поширення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 спірної інформації, яку просить спростувати позивач, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, роздрукованими фотозображеннями з веб-сайту.

В досліджених судом публікаціях прямо зазначається ім`я та прізвище позивача, а також наводиться декілька фотографій із його зображенням.

У зв`язку з викладеним, суд вважає доведеним той факт, що публікація дійсно поширена стосовно ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд, враховуючи положення чинного законодавства та судову практику, критично оцінює усю інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8, а тому аналізуючи зміст статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_6», дійшов висновку, що враховуючи положення зазначеного законодавства, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і можуть сприйматися позивачем негативно, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями, з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ від 8 липня1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», рішення ЄСПЛ від 24 лютого 1997 року у справі «Де Гаєс і Гійзельс проти Бельгії», рішення ЄСПЛ від 27 березня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», рішення ЄСПЛ від 26 квітня 1995 року у справі «Праґер і Обершлік проти Австрії»).

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак, їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66 від 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», №8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

З урахування того, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено правовий режим воєнного стану, який діяв на момент публікації та триває станом на час розгляду справи, суд бере до уваги об`єктивні суспільно-політичні обставини, спричинені збройною агресією рф проти України. Вказані обставини зумовили істотну трансформацію суспільних настроїв, зокрема, підвищення рівня національної свідомості, патріотичних переконань та чутливості до будь-яких проявів, що можуть асоціюватись з державою-агресором.

У такому контексті поширення висловлювань, які містять характеристику особи як «проросійської», підлягає оцінці з урахуванням не лише контекстуального змісту, але й загального інформаційного та соціального середовища, у якому такі були висловлені, а також значного суспільного інтересу до об?єктів інфраструктури, критично важливих під час військового стану.

Загальний зміст публікації містить певну пересторогу щодо діяльності порту «Усть-Дунайськ», з урахуванням того, що такий залишився єдиним морським транспортним шляхом для експорту українського зерна, а тому його діяльність прямо впливає на економіку під час воєнного стану в Україні. Подальший контекст висловлювань, на думку суду, здебільшого опирається на певні ретроспективні та історичні дані щодо діяльності позивача, заснування компаній, пов`язаних із ним тощо.

У цьому аспекті суд виходить з того, що подібні формулювання у переважній більшості випадків мають характер оціночних суджень, які відображають суб`єктивне сприйняття, політичні чи світоглядні погляди автора, сформовані в умовах воєнного стану та суспільної чутливості.

Правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватись у порядку полеміки, у тому числі й у друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом.

У даній справі, суд вважає, що 1-4 частини спірної публікацій поширені як оціночні судження з урахуванням стилістики поширеної відповідачами інформації, застосованих на мовних зворотах та відсутності посилань на конкретні факти, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 46 рішення у справі «Lingens v. Austria» від 8 липня 1986 року, де зазначено, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні.

У цьому аспекті суд зауважує, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Враховуючи суспільно значущий контекст української ідентичності в умовах воєнного стану і збройної агресії рф проти України, підвищену чутливість до питань національної безпеки, а також відсутність у спірних висловлюваннях, зокрема частини публікації 1-4 будь-яких фактичних даних, суд вважає, що такі мають характер оціночних суджень, виражають суб`єктивну позицію їх автора і як наслідок, не утворюють юридичного складу правопорушення, пов`язаного з захистом честі, гідності та ділової репутації.

Окремо суд оцінює поширену у спірній публікації інформацію щодо кримінального переслідування щодо позивача в межах кримінального провадження за статтею 111 Кримінального кодексу України та твердження щодо переховування ОСОБА_2 на території Сербії.

Хоча формально такі висловлювання можуть сприйматись як фактичні твердження, їх зміст, спосіб викладення та загальний контекст публікації свідчать про те, що вони є складовою загальної критичної оцінки діяльності позивача, сформованої в умовах підвищеного суспільного інтересу до питань національної безпеки та економічного середовища всередені вказаного порту, який є об`єктом критичної інфраструктури для України.

Суд бере до уваги те, що станом на момент публікації відповідне кримінальне провадження було закрито, повідомлення про підозру позивачу не вручалось, однак такі відомості не перебували у відкритому доступі.

За відсутності офіційно підтвердженої та загальнодоступної інформації відповідні висловлювання не можуть розглядатись як достовірне відтворення фактичних даних, а натомість відображають припущення, оцінку або інтерпретацію автора публікації і є оціночним судженням щодо «…кримінального переслідування…» позивача і певного суб?єктивного тлумачення слова «…ховається в Сербії.». На думку суду, у цій частині відповідач не стверджує про вчинення будь-якого протиправного кримінального діяння позивачем, а лише суб?єктивно оцінює певну інформацію щодо наслідків вказаного кримінального провадження щодо нього на власний розсуд. При цьому, така інформація цілком може носити ретроспективний характер, тобто сприйматися як наслідок минулого явища для розуміння наслідків теперішнього перебування позивача поза межами України.

Так само суд оцінює частину публікації - 4, у якій не міститься конкретизація фактів із посиланням на чіткі назви державних підприємств, суму збитків тощо. При цьому, такі висловлювання, як «…агресивно…» чи «…незаконно…» носять загальний оціночний та суб?єктивний характер і не можуть бути розцінені як фактичні твердження автора, які можливо перевірити.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики у сфері свободи вираження поглядів, діяльність журналістів передбачає право на використання певних стилістичних засобів, зокрема, перебільшення, узагальнення або елементи гіперболи, якщо це зумовлено суспільним інтересом до теми публікації.

У цьому контексті оціночні судження не вимагають доведення їх абсолютної точності, а межі допустимої критики щодо публічних осіб чи осіб, діяльність яких становить суспільний інтерес, є ширшими порівняно з пересічними громадянами. Використання журналістом емоційно забарвлених висловлювань, узагальнень або певних припущень саме по собі не свідчить про поширення недостовірної інформації, якщо такі висловлювання не містять конкретних перевірюваних фактів або не подані у формі, що вводить в оману щодо їх фактичного характеру.

В цьому аспекті суд зауважує, що відповідно до рекомендації, що містяться в Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Судом встановлено, що хоч позивач і не вважає себе публічною особою, проте на підставу своїх вимог зазначає, що є відомим в Одесі та за її межами фахівцем у галузі перевалки у морських портах і управління морським флотом. Також позивач зазначає, що має низку патентів, є членом-кореспондентом громадської організації Міжнародна Академія Наук Екології, Безпеки Людини і Природи (МАНЕБ), номінантом премії «Людина року на водному транспорті» Національного морського рейтингу України, лауреатом Національного морського рейтингу у номінації «Людина року на водному транспорті». Тобто, з урахуванням роду та сфери діяльності, хоч і в минулому, широкий суспільний інтерес до особи ОСОБА_2 є цілком виправданим, а тому межа допустимої критики є також більш широкою у порівнянні з пересічним громадянином. Така увага також виправдовується особливо чутливим суспільним інтересом до об`єктів критичної інфраструктури, оборонного комплексу, частини військової економіки тощо з боку суспільства через військовий стан.

Таким чином, беручи до уваги характер спірних висловлювань та їх загальний контекст, суд дійшов висновку, що журналіст, реалізуючи своє право на свободу вираження поглядів, використав певні елементи перебільшення чи узагальнення, які хоч і мають ознаки провокативного характеру, однак їх слід віднести до оціночних суджень.

Разом з тим, на відміну від наведених вище оціночних суджень, поширена у спірній публікації інформація про те, що позивач є власником компанії, яка пов`язана і співпрацює з рф, у загальному сенсі має характер фактичного твердження, оскільки містить конкретні відомості, що піддаються перевірці на предмет їх достовірності та доведенню певними засобами доказування.

Судом встановлено, що станом на момент поширення відповідної інформації ОСОБА_2 не був бенефіціаром та керівником компанії ТОВ «ТРАНСШИП», оскільки відчужив належні йому корпоративні до спірних публікацій, що підтверджується матеріалами справи. Відповідні відомості є доступними у відкритих джерелах, що свідчить про можливість їх перевірки відповідачем до моменту поширення такої публікації.

На думку суду, дана частина публікації - 5, відрізняється від інших спірних частин публікації, оскільки саме у ній містяться конкретні фактичні твердження щодо бенефіціара компанії «ТРАНСШИП» з чітким посиланням на її співпрацю з рф і здійснення певної господарської діяльності, що суттєво вирізняє загальний тон публікації з суб?єктивною оцінкою певної «проросійськості» позивача.

Дана інформація не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, а тому суд вважає це твердження недостовірним та таким, що може формувати у невизначеного кола осіб хибне негативне уявлення про позивача, зокрема, в контексті його юридичних зв`язків з державою-агресором та порушувати його немайнові права.

Розповсюджена в спірній статті інформація щодо позивача є недостовірною, з огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, якими можливо було б обґрунтувати подібні твердження, наведені в спірній публікації.

Окрім зазначеного, судом встановлено, що у спірній публікації - 5, міститься твердження про те, що позивач є «колаборантом», яке за своїм змістом виходить за межі загальних оціночних характеристик та підлягає окремій правовій оцінці як таке, що потенційно стосується вчинення особою кримінально караного діяння.

Сутність юридичного тлумачення колабораціонізму та відповідальність за цю діяльність, визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінального покарання за колабораційну діяльність».

Колабораціонізм (фр. collaboration - «співпраця») - усвідомлена, добровільна та навмисна співпраця з ворогом, у його інтересах та на шкоду національній безпеці.

Так, стаття 111-1 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність - співпрацю з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією або збройними формуваннями на шкоду національній безпеці.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Частинами 1, 2, 5 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це об`єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Вказані висновки наведені, зокрема, Верховним Судом у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц (провадження № 61-14248св20).

Частинами 1, 2 статті 42 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

Посилання на конкретну фізичну особу в контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 1 березня 2021 року у справі №577/4402/19-ц (провадження № 61-14248св20); від 22 березня 2021 року у справі №482/1474/16-ц (провадження № 61-9237св19)).

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дійсності поширеної відповідачами інформації про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень щодо колабораціонізму, внаслідок чого існують підстави вважати що вона може бути недостовірною, негативною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, оскільки призводить до формування у суспільства негативного враження про нього і створює уявлення про те, що він причетний до протиправних дій на території України.

Суд зауважує, що на дату спірної публікації позивач не фігурував у кримінальних провадженнях за статтею 111-1 Кримінального кодексу України, тому такі висловлювання журналіста є неприпустимим втручанням у особисте немайнове право ОСОБА_2 .

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_8, на якому розміщена спірна інформація, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження причетності ГО «СТОП КОРУПЦІЇ» до поширення спірної інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 позивач надав довідку з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення, видану Консорціумом «Український центр підтримки номерів і адрес».

Суд вважає належним та допустими доказом відомості, що містяться у довідці Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» в частині висновку щодо здійснення інформаційної діяльності на веб-сайті від імені ГО «СТОП КОРУПЦІЇ», оскільки такий у повному обсязі узгоджується із іншими доказами, дослідженими судом, а тому відхиляє твердження представника відповідача про те, що громадська організація не є належним відповідачем.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, зокрема об`єктів авторського права та/або суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту та/або облікового запису власника такого веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу в мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики та/або числової адреси за Інтернет-протоколом.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» веб-сторінка - складова частина веб-сайту, розташована за спеціальною адресою в мережі Інтернет.

Пунктом 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, та/або отримувач послуг хостингу.

Власник (володілець) веб-сайту є власником програмного забезпечення такого веб- сайту, який є відповідно володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту в мережі Інтернет (формалізований згідно зі стандартами мережі Інтернет запис на комп`ютерному обладнанні (комп`ютерах, серверах), підключеному до мережі Інтернет, що ідентифікує користувача (наприклад, власника веб-сайту) на такому обладнанні, включає в себе дані про доступ до частини каталогів і програмного забезпечення комп`ютерного обладнання, а також визначає права такого доступу, що надають можливість володільцю облікового запису додавати, видаляти,змінювати електронну (цифрову) інформацію і дані веб-сайту, надавати доступ до веб-сайту або його частин, окремих даних іншим особам, припиняти функціонування такого веб-сайту або його частини в межах облікового запису).

Власник веб-сайту розпоряджається розміщенням (зміна, видалення) електронної (цифрової) інформації на веб-сайті, налаштування доступу інших осіб до веб-сайту або його частин через мережу Інтернет, припинення функціонування веб-сайту або його частин.

Тобто, володілець облікового запису встановлює порядок та умови використання веб-сайту та є особою, відповідальною за зміст такого.

Разом з тим, частиною 11 статті 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися.

Можливість ідентифікації власника веб-сайту за даними, розміщеними на веб-сайті, повністю узгоджуються зі сформульованим законодавцем юридичним складом адміністративного правопорушення, передбаченим статтею 164-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення - «нерозміщення власниками веб-сайтів, постачальниками послуг хостингу на власних веб-сайтах, в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірної інформації про себе».

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про телекомунікації» визначено поняття «домен», відповідно до якого це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється.

Частинами 1, 3 статті 56 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції.

Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог.

Відповідно до пунктів 30, 36 статті 1 Закону України «Про медіа» (у редакції від 2 липня 2023 року, медіа (засіб масової інформації) - засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, який періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою, а онлайн-медіа - медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті.

Частиною 1 статті 43 Закону України «Про медіа» визначено, що особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.

Згідно з пунктом 2 частини 8 статті 43 Закону України «Про медіа», у разі відсутності підстави для відмови спростування або відповідь поширюється суб`єктом у сфері онлайн-медіа - невідкладно, але не пізніше ніж на п`ятий день з дня отримання відповідної заяви.

Частиною 11 статті 43 Закону України «Про медіа» визначено, що поширення спростування або відповіді в онлайн-медіа має відбуватися у спосіб, максимально наближений до способу поширення інформації, щодо якої надійшла заява про спростування або реалізацію права на відповідь (у тому самому обсязі, на тій самій веб-сторінці або у тому самому розділі веб-сайту тощо). Якщо спростування або відповідь неможливо розмістити на одній веб-сторінці з оригінальною публікацією, суб`єкт у сфері онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним матеріалом повідомлення про те, що інформація з цієї публікації була спростована або стала предметом реалізації права на відповідь. Спростування або відповідь поширюється безоплатно для заявника. Якщо інформація, щодо якої надійшла заява про спростування або реалізацію права на відповідь, поширювалася на платній основі, суб`єкт у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа має право вимагати відшкодування завданої йому шкоди від замовника поширення такої інформації в порядку, встановленому законом.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію колегії суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 742/3812/18, де зазначено, що відповідач не спростував дані, що підтверджуються письмовими доказами, наданими позивачем, про те, що відповідач на час поширення інформації щодо позивача був реєстрантом веб-ресурсу, на якому ця інформація була розміщена. Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що власник доменного імені на час зазначеної публікації передав це доменне ім`я у власність або користування іншій особі, зокрема, на підставі відповідного договору, а також доказів того, що користування цим доменним ім`ям здійснювалося без належної правової підстави іншою особою.

Також, у цій частині, суд враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ухвалений у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/10624/21 (провадження № 61-1711св23), зокрема про те, що: «...національними судами вже неодноразово встановлювався факт того, що ГО «Стоп корупції» є фактичним власником та наповнювачем сайту ІНФОРМАЦІЯ_8 (судове рішення у справі №372/3014/19)».

Суд звертає увагу, що предметом даного спору не є визнання права власності на веб-сайт за певною особою, а є захист немайнових прав позивача, порушених внаслідок розповсюдження недостовірної інформації.

З урахуванням наведеного, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд виходить з того, що частина поширених відповідачем висловлювань, зокрема у частинах 1, 2, 3, 4 - спірних публікацій щодо «проросійських» поглядів позивача, а також окремі судження про кримінальне переслідування і потрапляння у фокус уваги журналістів, у контексті їх викладення та загального змісту, мають характер оціночних суджень, які відображають суб`єктивну думку автора, сформовану в умовах суспільно значущої дискусії, та не підлягають спростуванню.

Водночас судом встановлено, що поширення інформації про те, що позивач є: «...колаборант і бенефіціарний власник компанії «Траншип…» - мають характер фактичних тверджень, які не відповідають дійсності, не підтверджені належними та допустимими доказами і, як наслідок, порушують особисті немайнові права позивача, зокрема право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати інформацію, що міститься у частині спірної публікації 5 - недостовірною і такою, що підлягає спростуванню у визначений законом спосіб, а решту позовних вимог вважає необґрунтованими.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 147 грн 20 коп. (тобто 2/3 частини від сплаченого судового збору за три позовні вимоги немайнового характеру).

На підставі положень Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про медіа», Закону України «Про інформацію» та керуючись статтями 2, 4, 12, 81, 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, розміщену в статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8, зокрема, в частині публікації:

- «І саме тому вже сьогодні колаборант і бенефіціарний власник «Трансшип» ОСОБА_5 , що неодноразово був викритий у співпраці із росією та й досі через підконтрольні підприємства здійснює свою господарську діяльність у портах Новоросійська та Кавказ, вчиняє спроби захоплення порту «Усть-Дунайськ», отруєння економічного середовища в порту та знищення конкурентів.».

Зобов`язати Громадську організацію «СТОП КОРУПЦІЇ» протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням суду в даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, розміщену в статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8, зокрема, в частині публікації:

- «І саме тому вже сьогодні колаборант і бенефіціарний власник «Трансшип» ОСОБА_5 , що неодноразово був викритий у співпраці із росією та й досі через підконтрольні підприємства здійснює свою господарську діяльність у портах Новоросійська та Кавказ, вчиняє спроби захоплення порту «Усть-Дунайськ», отруєння економічного середовища в порту та знищення конкурентів.».

Зобов`язати Громадську організацію «СТОП КОРУПЦІЇ» протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням суду в даній справі законної сили видалити зі статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 таку інформацію:

- «І саме тому вже сьогодні колаборант і бенефіціарний власник «Трансшип» ОСОБА_5 , що неодноразово був викритий у співпраці із росією та й досі через підконтрольні підприємства здійснює свою господарську діяльність у портах Новоросійська та Кавказ, вчиняє спроби захоплення порту «Усть-Дунайськ», отруєння економічного середовища в порту та знищення конкурентів.».

Стягнути з Громадської організації «СТОП КОРУПЦІЇ» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 147 грн (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Громадська Організація «СТОП КОРУПЦІЇ» (ЄДРПОУ - 39946405, адреса місцезнаходження: 04211, місто Київ, вулиця Йорданська, 8, квартира 198).

Повний текст рішення складено та проголошено 15 травня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА