Рішення № 13658704, 11.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2011 р. Справа № 37/230-10

вх. № 9939/5-37

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Чернишова В.В. за довіреністю № 15/11 від 15.11.2010 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Українська аграрно-хімічна компанія", м. Київ

до "Агро-торговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ, м. Харків

про стягнення 431532,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська аграрно - хімічна компанія" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до "Агро - торговельний дім "Українська генетична компанія" товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення основної суми боргу у розмірі 390396,20 грн., пені у розмірі 21183,01 грн., інфляційних у сумі 16006,24 грн. та 3 % річних у розмірі 3946,75 грн., а всього стягнути кошти у сумі 431532,20 грн., у зв'язку з не виконанням відповідачем умов договору поставки № 8/22 від 15.04.2009 р., який був укладений між сторонами.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 11.01.2011 р. за вх. № Д50, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Між сторонами 15.04.2009 р. було укладено договір поставки № 8/22 (надалі - договір) згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачеві засоби захисту рослин, а відповідач в свою чергу зобов'язувався розрахуватися за поставлений товар.

На виконання умов договору поставки, 30 квітня 2009 року позивачем на підставі накладної № 8/22 було поставлено відповідачу засоби захисту рослин, а саме “Лемур”, на суму 115992,24 грн.

Також, позивачем 06 травня 2009 року, на підставі накладної № 8/26, було поставлено відповідачу засоби захисту рослин “Лемур”та “Фастак, 10% к.е.” на загальну суму 62501,82 грн.

Крім цього, 08 травня 2009 року позивачем було передано відповідачу засоби захисту рослин “Трофі, 90% к.е.”та “Лемур”на суму 170391,60 грн., що підтверджується накладною № 8/28 від 08 травня 2009 року.

21 травня 2009 року позивачем було передано відповідачу засоби захисту рослин “Фастак, 10% к.е.”та “Лемур”на суму 202110,54 грн., що підтверджується накладною № 8/45 від 21 травня 2009 року.

Всього позивачем було реалізовано відповідачу товару на загальну суму 550996,20 грн.

Відповідно до п. 6.3. договору відповідач зобов'язувався розрахуватися з позивачем за отриманий товар не пізніше 10 жовтня 2009 року.

Однак, відповідачем, у визначені договором поставки строки, було проведено частковий розрахунок з позивачем, а саме, сплачено 160600,00 грн. (05.05.2009 р. та 19.05.2009 р.).

Зважаючи на те, що відповідачем належним чином не були виконані взяті на себе зобов'язання, 02 березня 2010 р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору поставки № 8/22 від 15.04.2009 р., якою було змінено остаточний строк розрахунків, а саме, перенесено до 01 липня 2010 року.

Проте, доказів того, що відповідачем зазначені вище умови додаткової угоди № 1 до договору поставки № 8/22 від 15.04.2009 р. були виконані, в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що станом на 01 листопада 2010 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 8/22 від 15.04.2009 р. становив 390396,20 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу у розмірі 390396,20 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та перевіривши розрахунок позивача інфляційних та 3% річних, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь інфляційних в сумі 16006,24 грн. та 3% річних у розмірі 3946,75 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог п. 11.1. договору поставки у разі несплати за поставлений товар у встановлений договором термін відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 22 % річних за кожен день прострочки від вартості неоплаченого товару.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіркою розрахунку пені позивача господарським судом було встановлено, що позивачем у розрахунку сума пені за період з 01.07.2010 р. по 01.11.2010 р. була невірно обчислена, та встановлено, що сума пені за цей період складає 21145,57 грн., та вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 390396,20 грн., пені у розмірі 21145,57 грн., інфляційних у сумі 16006,24 грн. та 3% річних у розмірі 3946,75 грн., а всього - 431494,76 грн.

Враховуючи те, що з вини відповідача спір було доведено до суду, та те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 4314,95 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 235,97 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з "Агро-торговельний дім "Українська генетична компанія" товариство з обмеженою відповідальністю (61125, Харківська область, м. Харків, Червонозаводський район, провулок Ващенківський, буд. 2, код ЄДРПОУ 31942068, р/р 26003301812598 в філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Харкові, МФО 351458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрно-хімічна компанія" (03040, м. Київ, Голосіївський район, вул. Стельмаха, буд. 6А, код 31109157, п/р 2600801024193 в КФ ВАТ "Кредобанк", в м. Києві, МФО 321897) основну суму боргу у розмірі 390396,20 грн.; пеню у розмірі 21145,57 грн.; інфляційні у сумі 16006,24 грн.; 3% річних у розмірі 3946,75 грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 4314,95 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,97 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 17.01.2011 р.