Рішення № 136586817, 18.05.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/4330/25

Провадження № 2/132/428/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"18" травня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., за участі: представника позивача ОСОБА_1 адвоката ВАРЧУКА В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/4330/25 за позовом ОСОБА_2 до Калинівської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 із вказаним позов, в якому просить суд: 1) встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_3 , на ім`я якої був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160233 від 24.09.2004 року, і відомості про смерть якої внесено до актового запису № 16 від 05.06.2012 року, та ОСОБА_4 , яка зазначена матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 13.04.1976 року, є однією і тією ж особою; 2) визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,0170 гектарів, що розташована на території Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільовим призначенням якої є «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 0521684800:05:000:0201, яка належала ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160233, виданого 24.09.2004 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 19.04.2004 року № 133, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 141, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області. В обґрунтування цих вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 1,0170 гектарів, що розташована на території Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільовим призначенням якої є «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 0521684800:05:000:0201, яка належала їй згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160233, виданого 24.09.2004 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 19.04.2004 року № 133, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 141. Оскільки на момент смерті матері, він з нею був зареєстрований та проживав за однією адресою, а тому прийняв спадщину. До нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав після смерті матері не звертався. У зв`язку із тим, що в свідоцтві про його народження, невірно зазначено ім`я та по-батькові матері, вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 01.01.2026 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 21.04.2026 року, закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні. Витребувано у державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В., приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Варламова О.В., копію спадкової справи (у разі її заведення) на майно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Варчук Вадим Валерійович шляхом подання заяви уточнив позовні вимоги, а саме просив суд: 1) встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, як між матір`ю та сином; 2) визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,0170 гектарів, що розташована на території Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільовим призначенням якої є «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 0521684800:05:000:0201, яка належала ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160233, виданого 24.09.2004 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 19.04.2004 року № 133, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 141, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області.

Позивач ОСОБА_2 до суду не з`явився, залучив до участі у справі в якості свого представника адвоката Варчука Вадима Валерійовича (ордер на надання правничої допомоги серії АВ № 1211286, виданий 19.06.2025 року на підставі договору про надання правничої допомоги № 21 від 16.06.2025 року), який в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач представник Калинівської міської ради Вінницької області за довіреністю Трохименко Микола Валерійович до суду не з`явився, подав відзив на позовну заяву, згідно якого просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги визнає.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка села Мізяків Калинівського району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 18.06.2025 року Козятинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 1,0170 гектарів, що розташована на території Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільовим призначенням якої є «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 0521684800:05:000:0201, яка належала померлій згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160233, виданого 24.09.2004 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 19.04.2004 року № 133, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 141.

Відповідно до довідки № 191, виданої 19.06.2025 року Мізяківським старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки № 192, виданої 19.06.2025 року Мізяківським старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області, разом із ОСОБА_3 за в адресою: АДРЕСА_1 , проживав її син: ОСОБА_2 , 1976 року народження. Відомостей про інших зареєстрованих осіб на момент смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , немає.

З копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 03.10.2001 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області, а також витягу з Реєстру територіальної громади за № 2025/009643026, сформованого 16.07.2025 року Калинівською міською радою Вінницької області, слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.02.2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому 13.04.1976 року Мізяківською сільською радою Калинівського району Вінницької області, в графі батьки, матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначена ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17).

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Згідно зі статтею 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Родинні відносини (споріднення) - кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).

Поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов`язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 545/3618/24).

За правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово зауважив, що цивільне законодавство не передбачає обов`язкового переліку доказів, якими особа може підтвердити факт родинних відносин з іншою особою, оскільки, реалізуючи свої процесуальні права з урахуванням принципу диспозитивності, сторона подає ті докази, які, на її думку, підтверджують обставини, які входять до предмета доказування.

Доказами, що підтверджують факт родинних відносин, можуть бути документи, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 рокув справі № 461/8511/23.

Оцінюючи, належність, допустимість й достовірність наданих суду доказів, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд вважає встановленим, що ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, та померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, була матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця села Мізяків Калинівського району Вінницької області.

Встановлення даного факту родинних відносин має для позивача ОСОБА_2 юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту залежить виникнення, зміна або припинення його особистих майнових прав, які полягають у можливості оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області.

З урахуванням наведеного, позовна вимога про встановлення факту родинних відносин підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, то ця вимога не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За частиною першою статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, вказано: «для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19 вказано, що «якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18)».

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 204/1052/20, вказано, що «під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17».

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

За наявності підстав для вирішення у позовному провадженні спору про визнання права власності на майно в порядку спадкування не є обов`язковим пред`явлення окремих позовних вимог про встановлення юридичних фактів, зокрема й факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Відповідні обставини встановлюється під час розгляду такого спору. Тому непред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини не є підставою для відмови в позові про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем. Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17 та від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/21808/18).

Верховний Суд в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/4808/25 (провадження № 61-12627св25) зазначив, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положень статті 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно з роз`ясненнями пунктів 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердження цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За наявності умов, передбачених статтею 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

За змістом цієї ж статті Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Згідно глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат». Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону України «Про нотаріат», або містять відомості, передбачені частиною 3 статті 47 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У постанові про відмову зазначаються: дата винесення постанови; прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса; прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи; про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання); причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство; порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства. Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № 759/9359/22 (провадження № 61-3882св23) зазначено, що: «у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку».

Як зазначено више, Верховний Суд в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/4808/25 (провадження № 61-12627св25) виснував, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину здійснюють нотаріуси.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду.

Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена, це може бути підставою для відмови у позові.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 182/8267/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 643/20546/14-ц, від 13 травня 2022 року у справі № 552/4460/20, від 19 травня 2022 року у справі № 636/1853/18, від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 518/164/20, від 26 січня 2024 року у справі № 731/90/22.

Встановивши з поданих доказів, що позивач ОСОБА_2 не звертався до нотаріуса з метою нотаріального оформлення спадкових прав після смерті матері ОСОБА_3 і постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріус не виносив, суд прийшов до висновку, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом передчасно, за відсутності спору.

За частинами першою третьою статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи необмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.

Визнання позову у даній справі відповідачем суперечить вимогам закону, а тому з урахуванням зазначених вище норм ЦПК України та висновків Верховного Суду визнання позову Калинівською міською радою Вінницької області не може бути прийнятим.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Калинівської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, та померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, була матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця села Мізяків Калинівського району Вінницької області.

В задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя