Ухвала суду № 136586157, 11.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

11 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1599/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № 6222/26 від 29.04.2026 р.) у справі № 915/1599/25 за позовом Акціонерного товариства Миколаївобленерго до Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про стягнення коштів у розмірі 158383,90 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Миколаївобленерго звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у сумі 89746,93 грн., інфляційних втрат у сумі 57203,46 грн. та 11433,51 грн. 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 30.04.2021 представниками АТ Миколаївобленерго при проведенні контрольного огляду вузла обліку електричної енергії, на об`єкті, утримання якого здійснює відповідач, було виявлено порушення відповідачем пп. 7 п. 8.4.2 ПРРЕЕ, яке полягало у самовільному підключенні електроустановок, струмоприймачів або електропроводки споживача до електричної мережі, що не є власністю оператора системи розподілу електричної енергії, про що зазначено в акті про порушення К9041 від 30.04.2021. Як зазначає позивач, в подальшому акт про порушення № К9041 від 30.04.2021 був розглянутий на засіданні комісії з розгляду актів про порушення. Так, за наслідками розгляду акту про порушення № К 9041 від 30.04.2021 комісією визнано причетним споживача до порушення ПРРЕЕ та прийнято рішення, оформлене протоколом №45 від 14 червня 2021 р., про донарахування споживачу обсягу необлікованої електричної енергії 26 088 кВт*год на суму 89746,93 грн. Як стверджує позивач, станом на поточну дату кошти за необліковану електричну енергію на розрахункові рахунки Товариства від відповідача не надходили.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.11.2025 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства Миколаївобленерго прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1599/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому судове засідання призначено на 03.12.2025 р. о 10:30.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2026 у справі № 915/1599/25 у задоволенні позову Акціонерного товариства Миколаївобленерго відмовлено.

29.04.2026 р. від представника відповідача Недибалюк О.Г. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № 6222/26), в якій відповідач просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 37000,00 грн. з посиланням на ст. 126, 244 ГПК України.

Заява мотивована тим, що судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат. Так, відповідач зазначає, що ним було понесено витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в загальній сумі 37000,00 грн. за договором про надання правничої допомоги № 25-27 від 24 липня 2025 року, укладеним між відповідачем та адвокатом, надано правничу допомогу з представництва інтересів відповідача у справі № 915/1599/25. На підтвердження чого відповідачем подано до суду:

- акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 25-27/26/1 від 06 лютого 2026 року на суму 12000,00 грн. за надання правничої допомоги на етапі підготовки до розгляду справи та участі у попередніх судових засіданнях;

- платіжну інструкцію №790873520 від 17.03.2026 року;

- акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 25-27/26/2 від 29 квітня 2026 року на суму 25000,00 грн. за надання правничої допомоги на етапі подальшого судового розгляду та супроводження справи до моменту проголошення резолютивної частини рішення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2026 р. у справі № 915/1599/25 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № 6222/26 від 29.04.2026 р.) прийнято до провадження, та розгляд заяви призначено в засіданні суду на 11 травня 2026 року о 16:30.

05.05.2026 від представника позивача - Дімової Ж.О. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення (вх. №6584/26), вяких позивач вважає, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення має бути залишена судом без розгляду, оскільки справа № 915/1599/25 розглядалась судом у порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з чим стадія судових дебатів не проводилась. При цьому у заключному слові відповідач не зробив заяву про подання ним у майбутньому (протягом 5 днів після ухвалення рішення) доказів понесення витрат на правничу допомогу і не просив суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу. Так, позивач зазначає, що докази і заява подані до суду лише 29.04.2026, при цьому рішення проголошено 27.04.2026, із заключним словом сторони виступили 23.04.2026. Разом з цим, відповідач зазначає, що заявлена відповідачем до стягнення сума 37000,00 грн. більше ніж удвічі перевищує очікуваний розмір судових витрат, зазначений у відзиві за позовну заяву, та складає 20 % ціни позову, у зв`язку з чим позивач вважає. що сума заявлених представником відповідача витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, неспіврозмірні з виконаною роботою в суді першої інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи мають надмірний характер.

11.05.2026 від представника відповідача Недибалюк О.Г. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №6922/26), в якій заявник просить суд здійснити розгляд заяви без участі відповідача та його представниці.

11.05.2026 від представника позивача Дімової Ж.О. до господарського суду надійшла заява (вх. №6979/26), в якій заявник просить суд розглянути заяву ТОВ «Місто для людей» про відшкодування витрат на надання правничої допомоги за відсутності представника позивача. Разом з цим позивач зазначає, що заперечення проти задоволення заяви підтримує в повному обсязі та просить суд залишити вказану заяву без розгляду.

У судове засідання, призначене на 11.05.2026 р., представники сторін не з`явились.

Дослідивши матеріали заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Миколаїв» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № 6222/26 від 29.04.2026 р.) та матеріали справи, суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи :

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Натомість, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, згідно з частиною першою статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 221 Господарського процесуального кодексу України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).

Однак, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідач не заявляв про відшкодування судових витрат ані в першій заяві по суті спору, яким є відзив на позов, ані в подальшому до прийняття судом рішення по суті спору. Так, у прохальній частині відзиву (вх. №19298/25 від 30.12.2025 р.) відповідачем заявлено клопотання про покладення на позивача судових витрат. При цьому, ті обставини, що відповідачем у відзиві на позов вказано орієнтовний розрахунок судових витрат, які будуть понесені ТОВ «Місто для людей Миколаїв» у зв`язку із розглядом даної справи в суді, не свідчать автоматично про заявлення відповідачем про розподіл судових витрат, зокрема відшкодування судових витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що прохальна частина відзиву на позов таких вимог не містить. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.12.2023 у справі №907/850/22, зазначивши, що відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України наведення стороною попереднього розрахунку суми судових витрат не є заявою щодо необхідності їх розподілу, яка (заява) з урахуванням зазначених приписів чинного процесуального законодавства повинна подаватися/заявлятися у належній процесуальній формі.

Саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору по суті у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат як умову для їх розподілу. При цьому підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині за ч. 3 ст. 244 ГПК України.

Проте, у даному випадку заяву про розподіл судових витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, відповідач подав до суду вже після ухвалення судом рішення у даній справі (27.04.2026 р.) - 29.03.2025 року. Наразі відповідачем під час розгляду справи до ухвалення судового рішення не заявлялось про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

До того ж суд при ухваленні рішення у даній справі про відмову у задоволенні позову вирішив питання щодо розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат відповідача судом не вирішувалось, оскільки таких вимог не заявлялось з боку відповідача.

У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі N 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів (у суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі) не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу (постанова Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі N 927/26/18).

У постанові Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду від 07.09.2022р. у справі №911/2130/21 викладений правовий висновок, згідно з яким незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Отже, з наведеного випливає, якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, незважаючи про заявлення стороною, що докази на підтвердження вказаних витрат будуть надані згідно з вимогами ч. 8 ст. 129 ГПК України, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Враховуючи усе вищенаведене, господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на відсутність правових підстав для такого розподілу, адже така вимога про стягнення судових витрат на правову допомогу відповідачем під час розгляду справи не заявлялась

Керуючись ст.ст. 129, 221, 244, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,

суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Місто для людей Миколаїв про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № 6222/26 від 29.04.2026 р.) у справі № 915/1599/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 15.05.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва