Рішення № 13658614, 11.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2011 р. Справа № 58/274-10

вх. № 9988/3-58

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Фоменко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 01.10.2010 року. відповідача - Святец І.В. довіреність б/н від 01.08.2010 року 3-ї особи не з"явилась

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс", м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватна фірма "Апія", м. Харків

про стягнення 75077,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 75077,81 грн., у тому числі 60411,18 грн. основного боргу, 9900,78 грн. пені, 3201,78 грн. інфляційних, 1564,07 грн. 3 % річних за договором про заміну сторони у зобов'язанні № 465/12/09, укладеним між ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Вентехсервіс" та ПФ "Апія" 01.12.2009 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.01.2008 року між позивачем та ПФ "Апія" був укладений договір поставки № 22/01-08 р., за яким у третьої особи утворився борг перед позивачем в розмірі 60411,18 грн. 01.12.2009 року між ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Вентехсервіс" та ПФ "Апія" був укладений трьохсторонній договір про зміну сторони у зобов'язанні № 465/12/09, за яким новий боржник - ТОВ "Вентехсервіс" прийняло на себе грошові зобов'язання, що існують у первісного боржника - ПФ "Апія" на дату підписання договору, які виникли на підставі вищевказаного договору поставки № 22/01/08 від 01.01.2008 року, але відповідач не виконав належним чином умови договору № 465/12/09 від 01.12.2009 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 75077,81 грн., яка до цього часу не погашена.

20 грудня 2010 року позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 77252,66 грн. заборгованості з яких : 60411,18 грн. - основного боргу, 9900,81 грн. - пені, 5376,60 грн. - інфляційних, 1564,07, що становить 3% річних.

Оскільки у відповідності до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву про уточнення позовних вимог до розгляду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.11.2010р. було порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПФ «Апія».

Відповідач надав відзив на позовну заяву вх. №32627 від 21.12.2010р., в якому заперечує проти заявлених позовних вимог, посилається на їх необґрунтованість та недоведеність.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги з урахуванням уточнення позовних вимог та просить суд задовольнити позов.

Представники відповідача поти позову заперечує.

Третя особа правом на участь представників у судовому засіданні не скористалась, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.12.2009р. між ФОП ОСОБА_3 (кредитор), ПФ «Апія» (первісний боржник) та ТОВ «Венттехсервіс» (новий боржник) укладено договір №465/12/09 про заміну сторони у зобовязанні.

У пункті1.1. цього договору передбачено, що новий боржник приймає на себе грошові зобовязання, що існують у первісного боржника на дату підписання даного договору, які виникли на підставі договору поставки №22/01/08 від 01.01.2008р., укладеного між первісним боржником та кредитором.

Відповідно до п.1.2. договору про заміну сторони у зобовязанні, первісний боржник перевів на нового боржника грошовий борг у розмірі 60411,18грн., що виник на підставі договору поставки.

Згідно зі п.2.2. договору про заміну сторони у зобовязанні, кредитор підписуючи договір дає свою згоду й не заперечує проти переведення первісним боржником до нового боржника належних йому обовязків та прав за основним договором.

Згідно з п.5.1. договору про заміну сторони у зобовязанні, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобовязань за цим договором.

Судом також встановлено, що 01.01.2008р. між ФОП ОСОБА_3 та ПФ «Апія» укладений договір поставки №22/01/08, згідно з п.1.1. якого, постачальник зобовязався в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 5.3. договору поставки передбачений обовязок покупця проводити оплату отриманого товару на умовах реалізації шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 12.1. передбачені особливі умови договору, згідно з якими, покупець має право повернути постачальнику нереалізований товар.

Пунктом 11.1. договору поставки визначений строк дії договору, який набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2009р.

Факт наявності грошового боргу у розмірі 60411,18грн., що виник у ПФ«Апія» перед ФОП ОСОБА_3 на підставі договору поставки, підтверджується прямою вказівкою не це у п.1.2. договору про зміну сторони у зобовязанні, підписаного та скріпленого печатками кредитора, первісного боржника та нового боржника.

Крім того, за результатами розрахунків за договором поставки між кредитором та первісним боржником було складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.09р. по 30.09.09р., згідно з яким підтверджено сальдо на користь ФОП ОСОБА_3 в розмірі 60411,18грн. Акт підписано та скріплено печатками сторін.

На момент підписання договору про зміну сторони у зобовязанні строк оплати за договором поставки вже настав, оскільки підписанням договору про заміну сторони у зобовязанні сторони визнали наявність саме грошового боргу, тобто безумовного обовязку сплатити грошові кошти за отриманий та реалізований товар.

Отже, підписуючи договір про заміну сторони у зобовязанні, відповідач погодився з тим, що на нього була переведена прострочена грошова заборгованість у розмірі 60411,18грн. Відповідач взяв на себе зобовязання зі сплати цих грошових коштів безпосередньої перед позивачем. Однак, це зобовязання відповідач не виконав.

19.08.2010р. позивачем була направлена відповідачу вимога-претензія №01, що підтверджується описом вкладення у цінний лист. 21.08.2010р. відповідач отримав цю вимогу-претензію, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. В процесі розгляду справи позивачем повторно була направлена вимога-претензія №05 від 06.12.2010р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист. Однак, відповідач на претензії-вимоги не відреагував і борг не сплатив, що, на думку позивача, стало підставою для його звернення до господарського суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивачем по справі на підтвердження своїх позовних вимог не надані належні докази існування заборгованості, зокрема, не надані: накладні, за якими виник борг у первісного боржника перед позивачем; докази замовлення товару на спірну суму; документи, що підтверджують якість товару, що поставлявся; документи, що підтверджують реалізацію первісним боржником поставленого товару.

Доводи відповідача спростовуються матеріалами справи. Наявність грошового боргу у позивача перед відповідачем в розмірі 60411,18грн., підтверджується п.1.2. договору про заміну сторони у зобовязанні, належним чином завірена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Згідно зі ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

У статті 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобовязанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ч.1 ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У статтях 32-34 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтвердженими іншими засобами доказування.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, якими би спростував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції у справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 60411,18грн. правомірна, обґрунтована, не спростована відповідачем, і тому підлягає задоволенню.

Крім того, у ч.1 ст.230 ГК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання, учасники господарських відносин зобовязані сплатити штрафні санкції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пункті 7.2. договору поставки передбачений обовязок щодо сплати покупцем на користь постачальника пені в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з п.2.2. договору про заміну сторони у зобовязанні, кредитор підписуючі зі своєї сторони Договір дає свою згоду й не заперечує про переведення первісним боржником до нового боржника повного обсягу належних йому обовязків та прав за договором поставки.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає позовні вимоги, в частині стягнення пені в сумі 9900,81грн., такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 6209,11грн.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, перевіривши нарахування позивача, суд визначає вимоги про стягнення з відповідача 5376,60грн. інфляційних нарахувань, а також 3% річних в сумі 1564,07грн., правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, судові витрати у складі державного мита в сумі 772,52грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. та оплата послуг адвоката у сумі 3500,00грн. покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 509, 520, 526, 610, 625 ЦК України, статтями 193, 230, 232 ГК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Венттехсервіс» (61044, м.Харків, пр. Московський, буд.257, код ЄДРПОУ 31060630, р/р 26002016816460 в відділенні №2 ВАТ " Укрексімбанк" філія м. Харкова, МФО 351618, ІПН № 256134820336) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; інд. НОМЕР_1; р/р №НОМЕР_2 в АТ БАНК «МЕРКУРІЙ» в м.Харкові, МФО НОМЕР_3) 60411,18грн. основного боргу, 6209,11грн. пені; 5376,60 грн. інфляційних нарахувань, 1564,07грн. 3% річних, 735,59грн. державного мита, 224,71грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3332,70грн. послуг адвоката.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 3691,70грн. пені, в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний 13.01.2011 року.