Рішення № 13658610, 11.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2011 р. Справа № 58/277-10

вх. № 9987/3-58

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судового засідання Фоменко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Соловйова О.В. довіреність б/н від 11.10.2010 року. відповідача - Алісултанова І.Б., довіреність № 01-62 юр/6883 від 30.08.2010 року.

розглянувши справу за позовом Приватне акціонерне товариство "Бізнес - Центр" "Лідер Клас", м. Харків

до Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків

про визнання недійсним частково договору та стягнення 38340,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд визнати недійсним частково договір поставки № 21.11. від 01 вересня 2005 року, а саме друге речення пункту 2.1 статті 2 договору № 21.11. від 01 вересня 2005 року, а також просить стягнути з відповідача 38 227,37 грн.- безпідставно отриманих коштів та 113,11 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 16.11.2010р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.12.2010 року о 10:30.

02.12.2010 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 11.01.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві від 01.12.2010 та у поясненнях наданих 29.12.2010 року.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії № 21.11.

22.06.2009 року сторонами було викладено нову редакцію договору шляхом підписання додаткової угоди.

У відповідності до ст.1 укладеного договору відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача з дозволеною потужністю, зазначеною у додатку № 3.1 «Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію» до цього договору, а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами. Точка продажу електричної енергії зазначена у додатку № 18 «Точка продажу електричної енергії» до цього договору.

Пунктом 2.1. статті 2 договору встановлено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією, Правилами улаштування електроустановок, іншими нормативними документами. В разі прийняття нормативно - правових актів, які змінюють умови цього договору, сторони зобов’язуються до внесення до договору відповідних змін керуватися вимогами цих нормативних документів.

Позивач наголошує, що друге речення пункту 2.1. статті 2 договору є таким, що суперечить норма ст.ст. 525, 626, 628, 651, 654 Цивільного кодексу України і ст.ст. 180, 181, 188 Господарського кодексу України та підлягає визнанню недійсним. Позивач вважає, що зазначена обставина, згідно з вимогами ч. 1 ст.203, ч. 1 ст. 215, ст. 217 ЦК України, є підставою для визнання цієї частини Договору недійсною та унеможливлює застосування п.2.1. ст. 2 Договору.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв»язку з наступним.

Відповідно ст. 174 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

З аналізу положень ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов"язки можуть також виникати з актів цивільного законодавства, актів органів державної влади (актів індивідуальної дії), з рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, норми права створюють юридичну можливість виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин, а юридичні факти реалізують можливість руху цих правовідносин, тобто виступають як конкретна правова основа динаміки конкретних цивільних правовідносин.

Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором та актом цивільного законодавства.

Тобто, і цивільні права і цивільні обов"язки реалізуються особами в обсязі, що встановлені укладеними ними договорами, або якщо межі цих прав та обов"язків встановлені безпосередньо актами цивільного законодавства України.

У статті 4 Цивільного кодексу України визначається перелік актів цивільного законодавства. Актами цивільного законодавства являються нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, видані компетентним органом публічної влади. До актів цивільного законодавства відноситься: 1) Конституція України, Цивільний кодекс України, інші закони, які регулюють цивільні відносини; 2) акти Президента у випадках, встановлених Конституцією України; 3) постанови Президента України, які не суперечать Цивільному кодексу України іншим законам; 4) цивільно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, видані іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією і законом. Тобто, інші державні органи мають право видавати нормативно-правові акти, які здійснюють регулювання саме цивільних (а не будь-яких інших) правовідносин лише у випадках, встановлених або Конституцією або конкретним законом.

Судом встановлено, що між сторонами у справі існують договірні правовідносини з постачання електричної енергії позивачу. Тобто підставою виникнення цивільних прав та обов»язків у сторін вже виявився саме укладений договір № 21.11 від 01 вересня 2005 року, відносини між сторонами виникли саме з договору а не з акту цивільного законодавства. Сторони на підставі цивільних та господарських норм права, з урахуванням норм чинного законодавства в галузі електроенергетики вже пройшли процедуру направлену на встановлення цивільних прав та обов»язків (на укладання договору постачання) та єдиною правовою підставою виникнення відповідних прав та обов»язків для сторін є укладений договір.

Отже, зміна правовідносин між сторонами укладеного договору можлива за досягнутою домовленістю між сторонами щодо умов цього договору, про що також свідчить пункт 9.1. статті 9 договору. Передумовою для зміни цих правовідносин може слугувати відповідний нормативно-правовий акт. Але змінювати умови укладеного договору жоден нормативно-правовий акт не може (адже умови відповідного договору регулюють відповідні сторони цього договору), він може бути лише підставою для ініціювання будь-якою стороною укладеного договору внесення відповідних змін з метою приведення умов договору у відповідність нормам чинного законодавства України.

Таким чином, в разі прийняття нового нормативного акту, дія якого направлена на регулювання відносин в тій галузі в якій між сторонами укладено договір, інакше ніж умови укладеного договору, новий прийнятий нормативний акт не може автоматично встановлювати умови договору для позивача та відповідача, доки в установленому порядку не будуть внесені зміни до договору.

Суд, дослідивши матеріали справи дійшов до висновку, що редакція оскаржуваного пункту договору суперечить чинному законодавству у зв"язку з наступним.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, статтями 179, 180 Господарського кодексу України, а порядок укладення, зміни і розірвання договору - статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України та статтями 181, 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміною договору є зміна зобов"язань, які сторони прийняли на себе за договором, відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Підстави зміни або розірвання договору встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України та статтею 188 Господарського кодексу України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).

У відповідності до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що у договорі поставки № 21.11 від 01 вересня 2005 року відсутнє право сторін на односторонню зміну умов договору. Більше того, пунктом 9.1. статті 9 договору встановлено, що всі зміни в договір вносяться за згодою сторін додатковою угодою.

Моментом, з якого відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України договір є зміненим або розірваним та зобов"язання відповідно – зміненим або припиненим, є момент укладання угоди про зміну або розівання договору, що визначається відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо інший момент не встановлений у самій угоді. Тобто зміна або розірвання господарського договору можуть відбутися у момент надання згоди стороною, що отримала таку пропозицію, чи в момент підписання сторонами єдиного документа або в момент виконання вимог, які прямо вимагаються законом (нотаріального посвідчення чи державної реєстрації угоди).

Наслідки зміни чи розірвання договору також визначаються ст. 653 Цивільного кодексу України. Зокрема, за загальним правилом, зобов"язання сторін змінюються чи припиняються на майбутнє з моменту досягнення сторонами відповідної домовленості.

На підставі п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Такими випадками є обставини, викладені у ст. 652 Цивільного кодексу України, норми якої передбачають, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений лише за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Таким чином, будь-які зміни в укладений договір згідно норм цивільного законодавства можливо здійснити лише у таких випадках: 1)за згодою сторін на підставі укладеної додаткової угоди; 2) у разі односторонньої зміни умов договору, якщо це право надано сторонам у договорі або встановлено законом; 3) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотної зміни обставин, якими керувались сторони при укладанні договору.

Як вже було зазначено вище, в разі прийняття нормативного акту, дія якого направлена на регулювання відносин в тій галузі в якій між сторонами укладено договір, інакше ніж умови укладеного договору, новоприйнята норма може бути лише підставою для сторін на ініціювання внести зміни до укладеного договору на підставі ст. 651 і ст. 652 Цивільного кодексу України. Сам нормативний акт не встановлює, і не змінює умови конкретного договору для сторін. Умови договору встановлюються виключно сторонами цього договору, і не встановлюються і не змінюються нормативними актами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене, оскільки зміст другого речення пункту 2.1. статті 2 договору № 21.11 від 01 вересня 2005 року суперечить встановленому законом порядку та підставам внесення змін до договорів, а саме нормам ст.ст. 525, 626, 628, 651, 654 Цивільного кодексу України та ст.ст. 180, 181, 188 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку, що ця частина договору підлягає визнанню недійсним. При цьому суд не може погодитися з твердженнями відповідача, що редакція частини договору в якій просить позивач визнати його недійсним, відповідає редакції типового договору. Адже зі змісту редакції типового договору, який є додатком до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національною комісією регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 року, вбачається, що перше речення пункту 2.1. статті 2 договору дійсно відповідає редакції типового договору, але оскаржувана частина договору в редакції типового договору не міститься.

Що стосується позовних вимог про стягнення коштів з відповідача суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договір поставки електричної енергії.

Позивач являється субспоживачем основного споживача електричної енергії (ПАТ «Енергоресурс») оскільки отримує електричну енергію через технологічні мережі останнього та через його трансформаторні підстанції. Відносини між позивачем та основним споживачем електричної енергії врегульовані договором про спільне використання технологічних мереж № 532 від 20.07.2007 року, відповідно до якого позивач відшкодовує приватному акціонерному товариству «Енергоресурс» вартість обґрунтованих витрат на утримання його технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії позивачеві.

Згідно додатку № 3.1. та додатку № 18 до договору постачання позивач споживає електричну енергію 1-го класу напруги та віднесений до 7 тарифної групи. Вартість електричної енергії в договорі не встановлена. Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1. статті 3 договору передбачено, що постачальник має право від споживача отримувати плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом (ч. 1 п. 8.1. ПКЕЕ). Враховуючи норми ПКЕЕ та Умов та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом вартість відповідного класу електричної енергії на наступний розрахунковий період встановлюється щомісячно постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України.

За оскаржуваний період постановою НКРЕ № 1326 від 25.11.2009 року на грудень 2009 року затверджено роздрібні тарифи на електроенергію 1 класу напруги для споживачів АК «Харківобленерго» у сумі 0,4617 гривень без ПДВ за 1 кВт*год. А на січень 2010 року тариф затверджений у розмірі 0,4732 гривень без ПДВ за 1 кВт*год (постанова НКРЕ № 1529 від 30.12.2009 року).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, не зважаючи на встановлені тарифи Національною комісією регулювання електроенергетики на електроенергію 1 класу напруги на грудень 2009 року та січень 2010 року виставив рахунки на передплату електроенергії за тарифами електроенергії 2.

Свої дії відповідач мотивував змінами у чинному законодавстві в галузі електроенергетики.

Так, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998р. № 1052 (в редакції, яка діяла до 11.12.2009 р.) було затверджено „Порядок визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги ”.

Пунктом 5.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 року передбачено, що договір про постачання електричної енергії містить, у тому числі, такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей, як клас напруги споживача за точкою продажу, порядок застосування тарифів на електричну енергію, що використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп тощо.

Відповідно до п. 5 вищезазначеного Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги № 1052, клас споживача визначається за класом в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Матеріали справи свідчать, що позивач отримує від відповідача електричну енергію через технологічні електричні мережі основного споживача (ПАТ «Енергоресурс»), який відноситься до 1 класу напруги, та відшкодовує вартість фактичних витрат на утримання технологічних мереж безпосередньо ПАТ «Енергоресурс», між сторонами у справі в договорі постання електричної енергії було визначено 1 клас напруги. Таким чином, з договору постачання електроенергії вбачається, що позивач у справі відносився до споживачів 1 класу електроенергії.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 19.11.2009 року N 1294, яка набрала чинності 11.12.2009р., вищезазначену постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 N 1052 «Про порядок визначення класів споживачів» визнано такою, що втратила чинність.

29.10.2009 року постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1234 затверджено «Критерії визначення класів споживачів електроенергії, диференційованих за ступенями напруги», 1 лютого 2010 року дію зазначеної постанови було зупинено на підставі постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 01.02.2010 р. № 94, а з 01.03.2010 р. постанова взагалі втратила чинність згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 4 лютого 2010 року N 95.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 01.02.2010р. № 93 „Про відновлення дії постанови НКРЕ України від 13.08.1998 N 1052 „Про затвердження Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги (зі змінами)” було відновлено дію постанови № 1052 від 13.08.1998 року. Набрала чинності ця постанова 01.02.2010 року.

Отже, за період з 11.12.2009 року по 01.02.2010 року постановами НКРЕ відбувалися зміни у визначенні класів напруги споживачів.

Як підтверджують матеріали справи, та що не заперечується представником відповідача, останнім без внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору стосовно переведення позивача з 1 класу напруги на 2 клас напруги було виставлено позивачу рахунок № 0021.11 на оплату за використану електроенергію за грудень 2009 р. – на суму 93265,88 гривень (з ПДВ) (з 11.12.2009 р. - на суму 68645,46 гривень (з ПДВ)) та рахунок № 0021.11 на оплату за використану електроенергію за січень 2010 р. на суму 86 727,94 гривень (з ПДВ), як для споживача 2-го класу напруги.

Рахунок № 0021.11 на оплату за використану електроенергію за грудень 2009 р на суму 93 265,88 гривень, позивачем у повному обсязі був сплачений, що підтверджується платіжними дорученнями .

Загальна сума оплати за використану електричну енергію за грудень 2009 р (з 01.12. 2009 р. по 01.01.2010 р.) згідно копій платіжних доручень дорівнювала сплаченим 96725,87 гривень.

Також судом встановлено, що рахунок № 021.11 на оплату за використану електроенергію за січень 2010 р. на суму 86 727,94 гривень, також позивачем у повному обсязі був сплачений, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Загальна сума оплати за використану електричну енергію за січень 2010 р. ( з 01.01.01 р. по 01.02.2010 р.) складала 129 220,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для виставлення рахунку за електроенергію з 11.12.2009 р. по 01 лютого 2010р. із застосуванням 2-го класу напруги без дотримання обома сторонами передбаченого чинним законодавством та умовами договору порядку щодо внесення змін до договору (тобто, без укладення відповідної додаткової угоди до договору). Відповідно у позивача не було підстави для сплати вартості електроенергії за ціною, що перевищує встановлений НКРЕ тариф для електроенергії 1 класу напруги.

Таким чином, виходячи з умов договору та приписів чинного законодавства, відповідач неправомірно виставив позивачу рахунки за електроенергію за грудень 2009 р. (з 11.12.2010 р.) та за січень 2010р. за тарифами споживачів електроенергії другого класу напруги.

У зв’язку з тим, що позивачем була здійснена оплата за використану електричну енергію за грудень 2009 р. та січень 2010 р. на підставі виставлених рахунків відповідачем за тарифами споживачів електроенергії другого класу напруги, відповідач, на думку суду, безпідставно отримав 38227,37 гривень.

Відповідно ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4 ст. 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відповідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що направлена позивачем претензія про повернення коштів або зарахування їх у майбутніх періодах за електроенергію відповідачем була отримана 23.09.2010 року та залишена ним без задоволення. Отже строк повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів сплинув 01.10.2010 року.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення безпідставно отриманих коштів підлягають задоволенню та відповідач зобов»язаний сплатити на користь відповідача основний борг у розмірі 38 227,37 гривень та три відсотки річних у розмірі 113,11 гривень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, судові витрати у даній справі суд покладає на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.129 Конституції України, ст. ст. ст. 203 , ст.215 , ст. 525 , ч. 2 статті 530, п. 2 ст. 651, ст. 652, ч. 3 ст. 653, ст. 654, ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 188, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним частково договір поставки № 21.11 від 01 вересня 2005 року, а саме друге речення пункту 2.1. статті 2 договору № 21.11 від 01 вересня 2005 року.

3. Стягнути з акціонерної компанії «Харківобленерго» (61037, Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954, поточний рахунок 260053011272, перша Харківська філія АКБ «Базис» м. Харків, МФО 351599) на користь приватного акціонерного товариства «Бізнес-Центр «Лідер Клас» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 19, код ЄДРПОУ 32951162, р/р 260087702045 в Харківській філії ПАТ " КРЕДИТПРОМБАНК", м. Харків, МФО 350727, ОКПО 32951162) 38 227,37 гривень (суму основного боргу), 113,11 гривень (три відсотки річних), ВСЬОГО 38 340,48 гривень.

4. Стягнути з акціонерної компанії «Харківобленерго» (61037, Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954, поточний рахунок 260053011272, перша Харківська філія АКБ «Базис» м. Харків, МФО 351599) на користь приватного акціонерного товариства «Бізнес-Центр «Лідер Клас» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 19, код ЄДРПОУ 32951162, р/р 260087702045 в Харківській філії ПАТ " КРЕДИТПРОМБАНК", м. Харків, МФО 350727, ОКПО 32951162) 383,40 гривень сплаченого державного мита та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний 13.01.2011 року.