Рішення № 136585049, 07.05.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026м. ДніпроСправа № 904/6632/25

За позовом Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» (49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 4, кв. 14, код ЄДРПОУ 45511336)

про визнання права комунальної власності

Суддя Дичко В.О.

Секретар судового засідання Пилипенко В.Р.

Представники:

від позивача: Костюченко О.Т. (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань)

від відповідача: Шахов Д.А., адвокат (ордер серії АЕ № 1461069 від 07.01.2026)

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» про визнання права комунальної власності на кафе «Маяк» за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, буд. 1.

В обґрунтування зазначає, що спірне нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва. Указане порушує права позивача як власника земельної ділянки, на якій таке нерухоме майно розташоване, на користування та розпорядження земельною ділянкою, тому Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом про визнання права комунальної власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 5 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати належним чином засвідчені копії рішення Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 № 41/11, договору 108 ДКП/13 від 24.04.2013 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, акт приймання-передачі від 24.04.2013 за договором 108 ДКП/13 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста; обґрунтувати посилання в позові на постанову від 09.12.2015 у справі № 804/1577/15.

03 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучені копії рішення Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 № 41/11 (з додатками), договору 108ДКП/13 від 24.04.2013 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, акта приймання-передачі від 24.04.2013 оглядового майданчика площею 220 кв.м, що перебуває на балансі МКЗК «Центральний парк культури та відпочинку ім.Т.Г. Шевченка», за адресою: пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів. Щодо посилання в позові на постанову від 09.12.2015 у справі № 804/1577/15 зазначає про помилку та просить вважати правильним посилання на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2015 у справі № 804/15977/15.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/6632/25 та призначено підготовче засідання на 08.01.2026 об 11:30 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2025 задоволено заяву Дніпровської міської ради від 19.12.2025 про забезпечення позову. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро», а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) щодо відчуження, реалізації, передачі іншим особам та переоформлення документів на нерухоме майно, а саме: кафе «Маяк» загальною площею 154,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 868035712101), що складається з цок. поверх: 1 - коридор; 2 - комора; 3 - кафе; 4,5 - вбиральня; І поверх: 1 - кафе; 2,3 - вбиральня; 4 - кухня; навіси Б, В; споруди 1,2; мостіння І; балкон з навісом під А-1, за адресою: м. Дніпро, пл.Шевченка, буд. 1. Заборонено державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку, інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій з виконання ухвали суду про забезпечення даного позову в цій справі, на нерухоме майно, а саме: кафе «Маяк» загальною площею 154,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 868035712101), що складається з цок. поверх: 1 - коридор; 2 - комора; 3 - кафе; 4,5 - вбиральня; Іповерх: 1 - кафе; 2,3 - вбиральня; 4 - кухня; навіси Б, В; споруди 1,2; мостіння І; балкон з навісом під А-1, за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, буд. 1.

Підготовче засідання, що призначене на 08.01.2026 об 11:30 год, не відбулось у зв`язку з тим, що 08.01.2026 у період з 09:00 год до 17:05 год був відсутній Інтернет-зв`язок, спричинений відсутністю живлення обладнання постачальника послуги Інтернет-зв`язку, що унеможливило використання хмарних сервісів для аудіо- та відеофіксації судових засідань. Указане підтверджується актом Господарського суду Дніпропетровської області № 1/26, долученим до матеріалів справи № 904/6632/25.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2026 призначено підготовче засідання у справі № 904/6632/25 на 22.01.2026 о 12:00 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 904/6632/25 на 29.01.2026 о 12:00 год.

У підготовчому засіданні 29.01.2026 оголошено перерву до 03.02.2026 о 12:30 год.

Підготовче засідання, що призначене на 03.02.2026 о 12:30 год, не відбулось, оскільки згідно з актом Господарського суду Дніпропетровської області № 09/26, долученим до матеріалів справи № 904/6632/25, 03.02.2026 у період з 11:35 год до 18:00 год була відсутня електроенергія у зв`язку з екстреними та/або плановими відключеннями, що унеможливило проведення судових засідань, підписання документів тощо.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання у справі № 904/6632/25 на 17.02.2026 о 10:30 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 904/6632/25 на 05.03.2026 о 12:30 год.

05 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Протокольною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 закрито підготовче провадження у справі № 904/6632/25 та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 31.03.2026 о 10:00 год.

У судовому засіданні 31.03.2026 заслухано вступне слово представника позивача, присутнього в залі суду, досліджено том № 1 справи № 904/6632/25 та оголошено перерву до 07.05.2026 о 10:30 год.

06 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 07.05.2026 представник Дніпровської міської ради, присутній у залі суду, підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.

Представник відповідача, присутній 07.05.2026 у залі суду, заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

Ураховуючи предмет та підстави позовної заяви в даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та ухвалення обґрунтованого рішення.

У порядку абз. 1 ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.05.2026 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Дослідивши подані документи, заслухавши пояснення представників сторін, усебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування в даній справі є наявність/відсутність підстав для визнання права комунальної власності на спірне нерухоме майно.

24 квітня 2013 року Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (надалі - орендодавець) та Фізична особа - підприємець Чайка Марина Леонідівна (надалі - орендар) уклали погоджений Комунальним закладом культури «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» (надалі - балансоутримувач) договір 108ДКП/13 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста (т. 1, а.с. 115-120; т. 2, а.с. 44-49; надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.07 № 41/11 (т. 1, а.с. 121-141; т. 2, а.с. 50-70; із змінами та доповненнями) передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно вбудоване оглядовий майданчик (надалі - об`єкт оренди) загальною площею 220 кв.м, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 137 993 гри, без ПДВ, що перебуває на балансі МКЗК «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка», для розміщення павільйону-кафе, що здійснює торгівлю продуктами харчування неакцизної групи товарів.

Використання об`єкта оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача нерухомого комунального майна (об`єкт оренди) в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт оренди.

Власником майна (об`єкта оренди) залишається територіальна громада міста Дніпропетровська (в особі міської ради), а орендар користується ним протягом строку оренди.

Згідно з пунктом 2.2 Договору орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до пункту 2.3 Договору передача об`єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 13.03.13 р., на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем.

Відповідно до пункту 2.5 Договору у разі припинення цього Договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення цього Договору.

Згідно з пунктом 2.6 Договору орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до пункту 2.7 Договору обов`язок щодо складання акта приймання-передачі при передачі об`єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об`єкта з оренди - на орендаря.

Згідно з пунктом 6.2 Договору орендар має право виконувати з дозволу міської ради, за власні кошти реконструкцію, технічне переобладнання та поліпшення об`єкта оренди. Забороняється створення нової речі в результаті поліпшень об`єкта оренди.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар не стає власником такої речі у частині необхідних витрат на поліпшення, вартість невід`ємних поліпшень компенсації не підлягає.

Відповідно до пункту 10.1 Договору цей Договір діє: з 24 квітня 2013 р. до 10 квітня 2016 р. включно.

24 квітня 2013 року Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (надалі - орендодавець), Комунальний заклад культури «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» (надалі - балансоутримувач) та Фізична особа - підприємець Чайка Марина Леонідівна (надалі - орендар) підписали акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна: оглядового майданчика площею 220 кв.м, що перебуває на балансі МКЗК «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка», за адресою: пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів, вартістю за незалежною оцінкою на 13.03.2013р. 137 993 грн (т. 1, а.с. 119; т. 2, а.с. 48; надалі - Акт).

Згідно з пунктом 2 Акта орендодавець і орендар погодилися, що стан об`єкта оренди відображено у звіті про незалежну оцінку об`єкта, і претензії щодо властивостей та/або недоліків об`єкта оренди по договору 24.04.13 № 108-ДКП/13 у сторін відсутні.

На підставі пункту 3 Акта орендодавець і орендар погодилися, що відсутність капітального ремонту об`єкта оренди не перешкоджає використанню такого об`єкта відповідно до призначення та умов договору оренди 24.02.13 № 108-ДКП/ 13.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.06.2013 у справі №200/4903/13-ц (т. 1, а.с. 29-32; т. 2, а.с. 18-19) визнано право власності за Чайкою Мариною Леонідівною на нерухоме майно: кафе «Маяк», літ. А-1, загальною площею 109,9 кв.м (складається з приміщення № 1 кафе площею 90,5 кв.м, приміщення № 2 кухня площею 16,1 кв.м, приміщення № 3 туалет площею 3,3 кв.м), що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка на Комсомольському острові та розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2015 у справі № 804/15977/15 (т. 1, а.с. 33-37; т. 2, а.с. 13-15) визнано незаконною постанову приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 25.11.2015 року. Зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Ганну Олегівну повторно розглянути документи, надані згідно постанови від 25.11.2025 року. Зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Ганну Олегівну, на підставі наданих 25.11.2015 року документів, зареєструвати право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно: кафе «Маяк» загальною площею 109,9 кв.м, що складається з приміщення № 1 кафе площею 90,5 кв.м, приміщення № 2 кухня площею 16,1 кв.м, приміщення № 3 туалет площею 3,3 кв.м, що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка на Комсомольському острові, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів.

04 березня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: м.Дніпропетровськ, пл. Шевченка, буд. 1 (номер відомостей про речове право: 13569267; т. 1, а.с.27; т. 2, а.с. 12)

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.11.2016 у справі №200/4903/13-ц (т. 1, а.с. 38-41; т. 2, а.с. 16-17) скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.06.2013 у частині визнання права власності. Відмовлено в повному обсязі в задоволенні позову про визнання права власності.

Позивач зазначає, що правовстановлюючий документ, на підставі якого вперше зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , скасовано.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.11.2016 у справі №200/4903/13-ц установлено, що спірне нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва. Крім того, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.06.2013 у справі № 200/4903/13-ц фактично позбавлено міську раду права власності на оглядовий майданчик за адресою м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 1, Комсомольський острів, який передавався в оренду.

19 березня 2016 ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 6/10 спірного об`єкта нерухомого майна (т. 1, а.с. 46-49; т. 2, а.с. 22-23).

Також 19.03.2016 ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 4/10 спірного об`єкту нерухомого майна (т. 1, а.с. 42-45; т. 2, а.с. 20-21).

19 березня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено записи про право спільної часткової власності ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право: 13774641) та ОСОБА_3 (номер відомостей про речове право: 13861266) на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, буд. 1 (т. 1, а.с. 26-27; т. 2, а.с. 11-12).

Згідно з нотаріально посвідченим протоколом № 01-CT/17 від 06.11.2017 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Острів Плюс» (далі - Товариство) (т. 1, а.с. 50-54; т. 2, а.с. 24-26) засновники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали до статутного капіталу Товариства спірне нерухоме майно, а саме: ОСОБА_2 передав до статутного капіталу Товариства 6/10 частини кафе « Маяк » літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101), та ОСОБА_3 передав до статутного капіталу Товариства 4/10 частини кафе « Маяк » літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101).

10 листопада 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів Плюс» підписали нотаріально посвідчений акт приймання-передачі об`єкта нерухомості (т. 1, а.с. 55-55б; т. 2, а.с. 26-27).

10 листопада 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Острів Плюс» на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, буд. 1 (номер відомостей про речове право: 23345288; т. 1, а.с. 26; т. 2, а.с. 11).

05 листопада 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів Плюс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Чопенка Дениса Вікторовича (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство (т. 1, а.с. 56-59; т. 2, а.с. 28-29).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.09.2021 у справі №201/8007/21 відмовлено в повному обсязі в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів Плюс», ОСОБА_1 , Чайка Марина Леонідівна , про визнання права комунальної власності, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2024 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.09.2021 у справі № 201/8007/21 - без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 (т. 1, а.с.80-86; т. 2, а.с. 40-43) касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.09.2023 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2024 у справі № 201/8007/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

23 липня 2024 ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» підписали нотаріально посвідчений акт приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» (код ЄДРПОУ 45511336) (т.1, а.с. 67-68; т. 2, а.с. 33-34), на підставі пункту 1 якого відповідно до рішення засновника про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» № 1 від 18.07.2024 року, єдиний учасник товариства - ОСОБА_4 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» приймає як вклад до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» наступне нерухоме майно:

- кафе «Маяк», місцезнаходження: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, площа Шевченка, будинок 1, загальною площею (кв.м): 154.5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 868035712101.

Позивач указує, що зазначене відчуження здійснено через 20 днів після ухвалення Верховним Судом постанови про передачу справи № 201/8007/21 на новий розгляд, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та намір уникнути судового розгляду.

Як наслідок, ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 02.10.2025 (т. 1, а.с. 72-79; т. 2, а.с. 36-39) провадження у справі № 201/8007/21 закрито та роз`яснено, що спір відноситься до юрисдикції Господарського суду Дніпропетровської області.

На теперішній час власником спірного об`єкта нерухомості є Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» (т. 1, а.с. 25; т. 2, а.с. 11).

Земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, належить територіальній громаді м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, що підтверджується листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.05.2021 № 4/11-374 (т. 1, а.с. 61-62; т. 2, а.с. 30-31).

Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 28.05.2021 № 4/16-1545 (т. 1, а.с. 63; т. 2, а.с. 31) адреса пл.Шевченка, буд. 1 на підставі розпоряджень міського голови від 26.10.2005 № 959р та від 05.10.2009 № 953р присвоєна будівлям та спорудам, що розташовані в парку ім. Т.Г. Шевченка (т.1, а.с. 64-66; т. 2, а.с. 32-33).

Позивач, як власник земельної ділянки комунальної форми власності, звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно - кафе «Маяк».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» заперечує проти позовної заяви Дніпровської міської ради.

Відповідач наполягає, що в позивача відсутні докази права комунальної власності на земельну ділянку, на якій розташована спірна нерухомість. Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомого майна не є сформованою, їй не присвоєний кадастровий номер, не визначено її площу, межі та не внесена інформація про неї до Державного земельного кадастру. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано право власності на цю земельну ділянку (т. 2, а.с. 155-156).

Лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.05.2021 №4/11-374 не є належним доказом права власності на земельну ділянку. Тому твердження Дніпровської міської ради про належність земельної ділянки територіальній громаді м. Дніпро Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» вважає недоведеним.

Також відповідач стверджує, що позивач не довів відповідність спірного об`єкта нерухомості державним будівельним нормам України. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» зазначає, що визнання права власності на самочинне будівництво можливе лише щодо об`єкта нерухомого майна, що відповідає державним будівельним нормам України.

Відповідач наполягає, що він є добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомості. Попередня власниця ( ОСОБА_4 ) придбала нерухоме майно на аукціоні в рамках реалізації майна у процедурі банкрутства, тобто майно перейшло Товариству з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» від добросовісного набувача. Відповідач не знав і не міг знати про можливі порушення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» зауважує, що структурні підрозділи Дніпровської міської ради брали участь у легалізації спірного об`єкта: зареєстровані декларація про початок будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації. Тому ризики помилок органів влади не можуть покладатись на відповідача.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» вважає, що до вимоги позивача має бути застосована позовна давність у 3 роки. Дніпровська міська рада знала або повинна була дізнатись про обставини спору 17.11.2016 (рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 200/4903/13-ц) або 22.11.2016 (надання загального доступу до вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень). Також позивач знав про реконструкцію у 2017 році, оскільки його органи реєстрували відповідні декларації та здійснювали контроль.

Позов за ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України не є негаторним, тому позовна давність застосовується.

Таким чином, відповідач просить відмовити в задоволенні позову Дніпровської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об`єктивному та повному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

На підставі ст. 14 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 1 Земельного кодексу України, ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 374 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

На підставі п.п. «а», «б», «в» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. «б» ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

На підставі ч. 1, п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Ураховуючи приписи статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка, на якій розташована спірна нерухомість, перебуває у власності територіальної громади м.Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

За правовим висновком, викладеним у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України «Про охорону земель» забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, за змістом указаної статті будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна з ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За правовим висновком, викладеним у п. 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, п. 45 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21 та п. 5.12 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, в силу приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

У окремих випадках ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених ч.ч. 3, 5 цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З указаних правових норм убачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, що передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкта, а також за умов відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

За правовим висновком, викладеним у п. 6.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, п. 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, п. 45 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21 та п. 5.11 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Таким чином, у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

За правовим висновком, викладеним у п.п. 104-105, 110, 111, 113, 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з приписами частин третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно в будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Таким чином, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену у процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах, у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, що мають значення для справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд установив, що кафе «Маяк» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101), що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пл. Шевченка, буд. 1, є самочинно збудованим об`єктом, оскільки матеріали справи № 904/6632/25 не містять відомостей про надання Дніпровською міською радою земельної ділянки в користування чи у власність за вказаною адресою для будівництва кафе «Маяк».

За правовим висновком, викладеним у п.п. 50-51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/5501/21, правове регулювання визнання права власності на самочинно збудований об`єкт здійснюється положеннями частини п`ятої статті376 Цивільного кодексу України.

Тлумачення цієї норми, зокрема, свідчить, що: рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства; при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване.

За правовим висновком, викладеним у п.п. 5.34-5.35 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідна позовна вимога є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Ураховуючи вищевикладене, строк позовної давності не поширюється на вимогу Дніпровської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

За правовим висновком, викладеним у п.п. 6.20, 6.23-6.25, 6.28-6.29 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 906/1320/23, якщо власник землі вважає, що йому доцільно використати результат самочинного будівництва, тобто вважає корисним його розміщення на земельній ділянці і доходить висновку про недоцільність знесення такого об`єкта, то самочинне будівництво слід розглядати як таке, що спричинило покращення характеристик земельної ділянки.

Реєстрація права на об`єкт самочинного будівництва змінює правову ситуацію, оскільки така реєстрація, по-перше, призводить до виникнення самочинної будівлі, споруди як об`єкта, а по-друге, призводить до заволодіння такою особою цим об`єктом внаслідок реєстрації права на нього (за принципом реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном).

При цьому попри державну реєстрацію права власності на самочинно збудоване майно таке право належить не забудовнику чи іншій недобросовісній особі, а власнику земельної ділянки, оскільки, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю. Такий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (п. 94).

Якщо у цьому разі власник землі вважає, що йому доцільно використати результат самочинного будівництва, то він прагне не знесення такого об`єкта, а реєстрації за собою права власності на нього. Відповідно до частини п`ятої статті 376 Цивільної кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Добросовісна особа, яка придбає будівлю або споруду, має пересвідчитися, чи належить відчужувачу право на земельну ділянку, на якій розташована будівля чи споруда, і яке саме право належить продавцю. Якщо у відчужувача такого права немає, але особа в цьому не пересвідчилася, вона не може вважатися добросовісним набувачем будівлі, а тому в неї не виникає право власності на будівлю.

Недобросовісний набувач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність. У суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, власника земельної ділянки (територіальної громади), яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 81.2).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які би свідчили про наявність інших осіб, ніж позивач, які претендують на спірне нерухоме майно, а також порушення прав інших осіб, окрім Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на встановлені судом обставини та вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» про визнання права комунальної власності.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору в сумі 4 988,17 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» про визнання права комунальної власності - задовольнити.

2. Визнати за Дніпровською міською територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) право власності на кафе «Маяк», що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пл.Шевченка, буд. 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісланд Дніпро» (49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 4, кв. 14, код ЄДРПОУ 45511336) на користь Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) судовий збір у сумі 4 988,17 грн (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім гривень 17 копійок).

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 18.05.2026.

Суддя В.О. Дичко