Рішення № 136583510, 20.04.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/19807/25

Провадження № 2/643/2087/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

про стягнення 61 976,88 грн,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - позивач) звернулося до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 61 976,88 грн, з яких: 49 504,37 грн - послуга з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.01.2019 по 30.09.2025; 1 014,00 грн - абонентська плата за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2025; 7 907,41 грн - послуга з постачання гарячої води за період з 01.01.2022 по 30.09.2025; 695,50 грн - абонентська плата за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.04.2025; 2 028,91 грн - інфляційних втрат та 826,69 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він є виконавцем послуг по централізованому теплопостачанню і підігріву гарячої води в житловому фонді м. Харкова. Відповідачам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , теплопостачання в яку здійснює КП «Харківські теплові мережі». Вказані послуги відповідачі своєчасно не оплатили, у зв`язку з чим за ними утворилась заборгованість. За таких обставин, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІ. Стислий виклад заперечень відповідачів.

Відповідач-1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив, при цьому зазначив, що відповідачі не заперечують факту наявної заборгованості перед КП «Харківські теплові мережі» за послуги з теплопостачання та гарячої води, однак не погоджуються із розрахунками сум заборгованості, та розбіжностями у нарахуваннях, які виникли в лютому 2021 року і продовжуються до цього часу. Відповідачі добросовісно сплачували до лютого 2021 року послуги з теплопостачання та гарячої води. Це вбачається як з долученої КП «ХТМ» до позову відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання у табличному вигляді та з квитанцій про оплату зазначених послуг. Однак, вивченням матеріалів справи № 643/19807/25 було встановлено, що відомості про нарахування послуг з теплопостачання та гарячої води за адресою АДРЕСА_2 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) відрізняються та прямо протилежні щомісячним платіжним дорученням КП «ХТМ» та квитанціям про оплату відповідачами таких послуг. Підставою припинення платежів відповідачами за послуги теплопостачання стало безпідставне нарахування КП «ХТМ» у лютому 2021 року за опалення та гарячу воду у сумі 7598,26 грн. З метою врегулювання зазначеного питання відповідачі неодноразово зверталися до КП «ХТМ» як засобами мобільного зв`язку, так і намагалися потрапити особисто до зазначеної установи, однак ніякого успіху не мали, у зв`язку з запровадженням обмежувальних заходів щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Указом Президента України № 64/2022 на території України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року воєнний стан продовжувався та діє на даний час на підставі Указу № 793/2025 від 20.10.2025 року. Відповідачі у зв`язку з активними бойовими діями агресора з 06.03.2022 року по жовтень 2022 року були змушені покинути домівку за адресою АДРЕСА_2 , та у подальшому у зв`язку з фінансовими труднощами які спричинила війна, а також не вирішеним питанням щодо здійснення позивачем КП «ХТМ» детального розрахунку та перерахунку заборгованості не сплачували послуги з теплопостачання. Крім того, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.06.2022 № 163 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в умовах воєнного стану» передбачено припинення нарахування плати за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 фізичним особам громадянам України - споживачам, які отримують житлово-комунальні послуги в житлових приміщеннях, зокрема, за теплову енергію; за послуги з постачання теплової енергії; за послуги з постачання гарячої води; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання; за абонентське обслуговування за відповідні комунальні послуги та проведення відповідного коригування за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року включно. Пунктом 2 вищезазначеного рішення встановлено Комунальним підприємствам Харківської міської ради, що надають житлово-комунальні послуги на території міста Харкова, з 01 червня 2022 року вжити заходи щодо перерахунку грошових зобов`язань фізичним особам громадянам України - споживачам (відповідно до отриманих споживачами пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг), що сплатили за житлово-комунальні послуги, які нараховані за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року включно, відповідно до пункту 1 цього рішення. Так, безспірно, відповідачі мають заборгованість за послуги з теплопостачання та гарячу воду, однак ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не погоджуються з зазначеною сумою та звертають увагу Салтівського районного суду м. Харкова на те, що матеріали справи № 643/19807/25 не містять детального розрахунку заборгованості по об`єкту за адресою АДРЕСА_2 , а наданий позивачем розрахунок суми боргу, не містить усіх складових та не є конкретизованим щодо окремого об`єкту, що у свою чергу унеможливлює достеменно встановити та стверджувати за яку кількість спожитої теплоенергії повинна здійснюватися оплата. Так, до змісту позовних вимог входить, зокрема, вимога щодо стягнення вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022 року) в сумі 49 504,37 грн, яка утворилась за період з 01.01.2019 року по 30.09.2025 року. Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з 4 окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів. Проте, в порушення приписів абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про житлово комунальні послуги» позивачем КП «ХТМ» включено спірну заборгованість у рахунок-фактуру без деталізації інформації щодо складових такої плати. Позивачем в порушення норм ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не взято до уваги, що оскаржувана сума заборгованості в розмірі 49 504,37 грн, яка утворилась за період за період з 01.01.2019 року по 30.09.2025 року є об`єднаною. З наданих позивачем розрахунків не вбачається конкретної суми заборгованості за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи наведене, безпідставне нарахування КП «ХТМ» у лютому 2021 року за опалення та гарячу воду у сумі 7 598,26 грн, постійні необґрунтовані та нічим не підкріплені перерахунки та нарахування, які відображені в платіжних дорученнях та відомості про нарахування послуги з теплопостачання, призвели до заборгованості та спору в суді. Правова позиція підтверджується та знайшла своє відображення у постанові Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 у справі № 922/197/22. Крім того відповідачі зазначають, що КП «ХТМ» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не укладено договору про надання послуг з теплопостачання та гарячої води, лічильники на тепло та воду позивачем або відповідачами не встановлювались. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нерухомого майна (квартири) за адресою АДРЕСА_2 є інша особа ОСОБА_3 . Також повідомляємо, що позивач не володіє ні інформацією про кількість споживачів теплової енергії та гарячої води за вказаною адресою, оскільки платіжні доручення (квитанції) адресовані іншій особі і досі містять інформацію про колишнього власника нерухомого майна (квартири) за адресою АДРЕСА_2 . Зазначені недоліки та відсутність деталізованої інформації щодо складових плати ставить під сумнів суму заборгованості за послуги теплової енергії та гарячої води. Розрахунок кількості спожитої відповідачем теплової енергії виконаний позивачем відповідно до КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні". Відповідно до п.1.1 розділу 1. "Загальні положення" КТМ 204 України 244-94 "норми та вказівки призначені: для планування потреб в теплоті та паливі на опалення, вентиляцію та гаряче водопостачання житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби; для формування 7 заявок на паливо теплопостачальними організаціями та визначення необхідної кількості палива для реалізації населенню. Кількість спожитої теплової енергії на потреби опалення здійснюється на підставі формули, наведеної в пункті 2.2.4 КТМ 204 України 244-94, якою визначається річна потреба в теплоті на опалення в ГДж, на підставі якої КП "Харківські теплові мережі" визначає кількість теплової енергії, спожитої за розрахунковий період - календарний місяць, в Г/кал. Пунктом 2.1.5 КТМ 204 України 244-94 визначено, що теплові потоки при відсутності проектів на опалення, вентиляцію та гаряче водопостачання визначають максимальне теплове навантаження на опалення (або максимальні погодинні витрати теплоти на опалення, максимальний тепловий поток на опалення), яке необхідне для розрахунку кількості спожитої відповідачем теплої енергії на потреби опалення, визначено відповідно до пункту 2.1.5 КТМ формулою: Qomax = q0 х A х (1+ К1) х К0 ( стор.8 КТМ 204 України 244-94 за 204 України 244-94) Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно їх показань (з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71 ), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198 ), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення ", затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630 ) Відповідно до усної інформації голови ОСББ "Гвардійський 33", житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 не обладнаний приладом обліку теплової енергії, розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України" КТМ 204 України 244-94. Як вбачається з матеріалів справи позивачем до позову наданий загальний розрахунок заборгованості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по особовому рахунку НОМЕР_1 , який не містить детального розрахунку постачання теплової енергії та гарячої води. Так, зі змісту наданого позивачем розрахунку за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що позивачем за період з 01.01.2019 року по 30.09.2025 року постійно проводилися перерахунки, на різні суми, проте, з розрахунку неможливо встановити на підставі чого позивачем було здійснено перерахунок, за якою формулою, відсутні покази приладів обліку за період з 01.01.2019 року по 30.09.2025 року та всі інші показники тощо, тобто відсутня розшифровка здійснених нарахувань, у зв`язку з чим, відповідачі позбавлені можливості перевірити правильність таких нарахувань. Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних зазначають наступне. Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. За змістом ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). У зв`язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, позивачем нараховано 2 028,91 грн. інфляційні втрати за період з 03.2019 року по 11.2021 року, 826,69 грн. - 3% річних за період з 03.2019 року по 11.2021 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв до 27.06.2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 про «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» імперативно встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285 ). Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово подовжено та діє на теперішній час. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 р. № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ» визначено, що у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 м. Харків відносився до території активних бойових дій. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно якого з 15.09.2022 Харківська міська територіальна громада відноситься до території можливих бойових дій. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що в частині стягнення 2 028,91 грн інфляційних втрат та 826,69 грн - 3% річних за період з 03.2019 року по 11.2021 року, слід відмовити.

Також відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності.

ІІІ. Встановлені судом обставини.

Відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 та є споживачами послуг з теплопостачання, які надає позивач.

Проте, взяті на себе обов`язки з оплати наданих послуг відповідачі належним чином не виконували, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість в сумі 61 976,88 грн, з яких: 49 504,37 грн - послуга з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.01.2019 по 30.09.2025; 1 014,00 грн - абонентська плата за індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2025; 7 907,41 грн - послуга з постачання гарячої води за період з 01.01.2022 по 30.09.2025; 695,50 грн - абонентська плата за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.04.2025; 2 028,91 грн - інфляційних втрат та 826,69 грн - 3% річних.

ІV. Оцінка аргументів сторін та норми права, застосовані судом.

Суть розглянутого спору полягає у спонуканні відповідачів до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов`язань з оплати вартості наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг з теплопостачання за адресою АДРЕСА_2 , за період з 01.01.2019 по 30.09.2025.

Приймаючи до уваги правову природу розглядуваних правовідносин, кореспондуючі права та обов`язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням норм Цивільного кодексу України, які регламентують правовідносини у сфері надання послуг, а також іншими відповідними нормативно-правовими/підзаконними актами у сфері теплопостачання.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Частиною 1 ст. 12 Закону встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг (п. 76 постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 463/6799/18).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону).

Відтак, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Згідно з відомостями про нарахування та оплату за послуги з урахуванням періоду платежів за адресою: АДРЕСА_2 , значиться заборгованість за послугу з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) в сумі 49 504,37 грн за період з 01.01.2019 по 30.09.2025, 7 907,41 грн за послугу з постачання гарячої води за період з 01.01.2022 по 30.09.2025.

На виконання вимог пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» Урядом прийнято постанову від 01 вересня 2021 року № 928 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 808.

Згідно з внесеними змінами, змінено концепцію застосування до споживачів комунальних послуг плати за абонентське обслуговування та змінено склад витрат, які включаються до плати за абонентське обслуговування.

Так, статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач оплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) для відшкодування витрат виконавця, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги.

Зокрема, абонентська плата включає такі витрати: з укладення договору про надання комунальної послуги; із здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами; з нарахування та стягнення плати за спожиті комунальні послуги; з обслуговування та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Згідно відомості про нарахування та оплату за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії, по послузі з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , значиться заборгованість за період з 01.06.2022 по 30.09.2025 за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії становить 1 014,00 грн, за обслуговування по послузі з постачання гарячої води 695,50 грн за період з 01.06.2022 по 30.09.2025.

Відповідачами вищевказані розрахунки позивача не спростовано, контррозрахунку не подано.

Оскільки відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , то вони в силу приписів ст. ст. 64, 67, 68 ЖК України, ч. 3 ст. 9 Закону від 09.11.2017 № 2189-VIII, ст. ст. 541, 543 ЦК України несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, відповідачами всупереч вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України надані позивачем послуги оплачені не були, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Суд критично оцінює доводи відповідача-2 про недоведеність розміру заявленої до стягнення заборгованості з підстав невідповідності сум, зазначених у відомості нарахувань, сумам, які відображені у виставлених рахунках на оплату, та вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано відомість нарахувань та довідки про нарахування та оплату за послуги теплопостачання, в яких відображено помісячний облік нарахувань, оплат, перерахунків та залишку заборгованості за період з 01.01.2019 по 30.09.2025.

При цьому позивач зазначив, що система теплопостачання житлового будинку АДРЕСА_3 обладнана загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії, нарахування за послуги з постачання теплової енергії мешканцям будинку проводяться згідно до показань теплолічильника пропорційно опалюваній площі квартири, тобто, за фактично надану теплову енергію. Нарахування по опаленню проводяться відповідно до показань теплолічильника за фактично спожиту теплову енергію з урахуванням вимог Методики розподілу спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг від 22 листопада 2018 року N 315 до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень. Відповідно до розділу IV пункту 8 Методики обсяг теплової енергії, витрачений на ЗБП може бути визначний як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку: для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25%, для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20%, для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15%. Відповідно до ст. 4.9 Методики обсяг теплової енергії, витрачений на ЗБП опалення будівлі/будинку, повинен бути додатково скорегований із застосуванням коефіцієнту Z відкл, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку. Квартира АДРЕСА_1 обладнана приладом обліку гарячої води (встановлений 24.02.2014), однак останні показання лічильника, які надходили на підприємство були 26.05.2015 - 99 м3, заплановану на 20.02.2018 повірку приладу обліку гарячої води відповідачі не здійснювали. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» при надходженні на підприємство інформації про показання приладів обліку гарячої води, нарахування виконуються за їх даними, а при відсутності інформації про витрату води виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання споживачем послуги за попередні 12 місяців, після закінчення тримісячного строку - за нормативами (нормами) споживання 3 м3 на одну особу на місяць з подальшим перерахунком.

Специфіка правовідносин у сфері надання послуг з постачання теплової енергії передбачає можливість проведення виконавцем послуг коригування раніше здійснених нарахувань у разі уточнення фактичних обсягів споживання, зміни тарифів, отримання даних комерційного чи розподільного обліку, а також у випадках проведення перерахунків відповідно до вимог законодавства.

Такі коригування самі по собі не свідчать про недостовірність розрахунку заборгованості або неправомірність дій виконавця послуг, оскільки остаточний розмір плати за фактично спожиту теплову енергію визначається саме на підставі уточнених даних обліку.

Суд звертає увагу, що рахунок на оплату житлово-комунальних послуг не є безумовним та остаточним доказом обсягу грошового зобов`язання споживача, а має інформаційний та розрахунковий характер.

Надана позивачем відомість містить деталізований помісячний розрахунок, відображає рух коштів по особовому рахунку, суми нарахувань, проведені коригування та кінцевий залишок заборгованості. Вказаний розрахунок є внутрішньо узгодженим, арифметично послідовним та не містить суперечностей.

При цьому відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що здійснені позивачем коригування є безпідставними, неправильними або проведеними з порушенням вимог законодавства.

Суд також враховує, що сам по собі факт відмінності між сумами у первинно виставлених рахунках та остаточними сумами, відображеними у відомості нарахувань після проведення перерахунків, не свідчить про відсутність заборгованості чи недоведеність її розміру, оскільки така різниця об`єктивно зумовлена уточненням фактичних показників споживання теплової енергії.

Щодо нарахувань в сумі 7 598,26 грн за лютий 2021 року за послуги з теплопостачання, то у зв`язку з перерахунком заборгованість за лютий 2021 року за послуги з теплопостачання складає 1021,11 грн, що безпосередньо відображено у відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання.

Відповідачами не подано контррозрахунку заборгованості, не надано доказів повної або часткової оплати спірних сум, які не були враховані позивачем, а також не спростовано правильність відображених у відомості обсягів спожитих комунальних послуг.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача-2 про те, що відповідачі у зв`язку з активними бойовими діями агресора з 06.03.2022 року по жовтень 2022 року були змушені покинути домівку за адресою АДРЕСА_2 , та у подальшому у зв`язку з фінансовими труднощами які спричинила війна, а також не вирішеним питанням щодо здійснення позивачем детального розрахунку та перерахунку заборгованості не сплачували послуги з теплопостачання.

Суд безумовно враховує загальновідомі обставини збройної агресії Російської Федерації проти України, активних бойових дій на території міста Харкова та Харківської області, а також надзвичайно складні соціально-економічні умови, у яких перебувало населення у відповідний період.

Разом з тим сам по собі факт запровадження воєнного стану, тимчасового виїзду відповідачів із місця проживання або наявності фінансових труднощів не припиняє цивільних прав та обов`язків сторін та не звільняє споживачів від обов`язку оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом статей 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а факт тимчасового непроживання особи у житловому приміщенні сам по собі не є безумовною підставою для звільнення від оплати комунальних послуг, зокрема послуг з централізованого опалення, які мають специфічний характер та надаються щодо об`єкта нерухомості в цілому.

Суд зазначає, що послуга з теплопостачання є комунальною послугою, яка забезпечує підтримання належного температурного режиму у будинку та подається централізовано до багатоквартирного будинку незалежно від фактичного перебування конкретного споживача у квартирі.

Таким чином, обов`язок зі сплати вартості теплопостачання пов`язується не виключно з фізичним перебуванням особи у житлі, а з фактом надання відповідної послуги до об`єкта нерухомості та користуванням результатом такої послуги.

З матеріалів справи вбачається, що факт надання позивачем послуг у спірний період підтверджується актом про підключення № 175/7685 від 28.10.2025, актом про відключення № 175/6516 від 15.04.2025, актом про підключення № 175/4045 від 22.10.2024, актом про відключення № 175/3625 від 26.03.2024, актом про підключення № 175/1627 від 25.10.2023, актом про відключення № 175/733 від 06.04.2023, актом про підключення № 175/853 від 25.10.2022, актом про підключення № 175/30433 від 19.10.2021, актом про відключення № 175/25992 від 12.04.2021, актом про підключення № 175/25855 від 20.10.2020, актом про відключення № 175/23534 від 09.04.2020, актом про підключення № 175/23025 від 24.10.2019, актом про відключення № 175/21105 від 10.04.2019.

При цьому відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що у спірний період послуги не надавалися, були офіційно припинені, відключені у встановленому законом порядку або що відповідачі здійснили передбачені законодавством дії щодо припинення отримання відповідних послуг.

Також відповідачами не надано доказів звернення до позивача із заявами про проведення передбачених законодавством перерахунків у зв`язку із ненаданням або неналежним наданням послуг, не надано актів-претензій, складених відповідно до вимог законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, а також не доведено факту повної відсутності споживання теплової енергії чи ненадання послуги у спірний період.

Посилання відповідачів на фінансові труднощі, спричинені війною, суд оцінює критично, оскільки відповідно до усталених засад цивільного права складне матеріальне становище боржника саме по собі не є підставою для припинення або невиконання грошового зобов`язання.

Грошове зобов`язання за своєю правовою природою є обов`язком боржника, а відсутність у особи необхідних коштів не звільняє її від відповідальності за його невиконання та не припиняє самого обов`язку здійснити оплату.

Суд також звертає увагу, що відповідачі фактично визнають обставину несплати вартості послуг, посилаючись виключно на причини такої несплати, а не на відсутність самого обов`язку щодо оплати.

Доводи відповідачів про невирішеність питання щодо детального розрахунку та перерахунку заборгованості також не можуть бути підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання.

Як установлено судом, позивачем надано деталізований розрахунок заборгованості із помісячним відображенням нарахувань, оплат, перерахунків та коригувань. При цьому відповідачами не подано контррозрахунку, не доведено арифметичної неправильності здійснених нарахувань та не надано належних доказів безпідставності проведених позивачем коригувань.

Відповідно до вимог законодавства у сфері теплопостачання та житлово-комунальних послуг у разі відсутності вузлів комерційного або індивідуального обліку визначення обсягів спожитої теплової енергії допускається розрахунковим способом із застосуванням нормативних методик та затверджених розрахункових показників.

Суд також звертає увагу, що відповідачами не надано жодного доказу того, що позивач неправильно застосував відповідні нормативи, використав помилкові вихідні дані або здійснив обчислення всупереч затвердженим методикам.

Не надано відповідачами й альтернативного розрахунку спожитої теплової енергії, який би свідчив про інший обсяг споживання або інший розмір заборгованості.

Фактично доводи відповідачів зводяться до припущення про можливу неправильність нарахувань у зв`язку із відсутністю максимально деталізованого технічного обґрунтування кожного помісячного розрахунку.

Суд ураховує, що воєнний стан та активні бойові дії дійсно істотно вплинули на умови життя населення та можливість своєчасного виконання окремих зобов`язань, однак законодавець, реагуючи на такі обставини, установив спеціальні гарантії для населення, зокрема щодо заборони нарахування штрафних санкцій та особливостей примусового стягнення, проте не передбачив загального звільнення споживачів від оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг.

Інше тлумачення призвело б до порушення балансу інтересів сторін, оскільки виконавець комунальних послуг, продовжуючи забезпечувати функціонування систем теплопостачання навіть в умовах воєнного стану та бойових дій, ніс витрати на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, оплату енергоносіїв, утримання мереж та оплату праці працівників.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені відповідачами обставини не свідчать про відсутність у них обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, не спростовують факту існування заборгованості та не є передбаченими законом підставами для звільнення від виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

Суд критично оцінює доводи відповідача-2 про те, що позивачем не надано належного та деталізованого розрахунку заборгованості, а надані матеріали справи нібито не дають можливості встановити фактичний обсяг спожитої теплової енергії та правильність здійснених нарахувань, і вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, з огляду на таке.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано деталізовану відомість руху коштів та нарахувань по особовому рахунку відповідачів, яка містить: періоди нарахувань; суми щомісячних нарахувань; дані про проведені оплати; відомості про перерахунки та коригування; залишок заборгованості за кожен розрахунковий період.

Наведений розрахунок є арифметично узгодженим та дозволяє встановити порядок формування заявленої до стягнення суми боргу.

Доводи відповідачів про те, що розрахунок не містить усіх складових або не є достатньо деталізованим, суд оцінює критично, оскільки такі твердження мають загальний та декларативний характер і не містять конкретного зазначення, які саме складові, на думку відповідачів, відсутні, які саме нарахування є неправильними та у чому полягає помилковість здійсненого позивачем розрахунку.

При цьому відповідачами не надано: власного контррозрахунку заборгованості; альтернативного визначення обсягів спожитої теплової енергії; доказів помилковості тарифів; доказів неправильності застосованих коефіцієнтів чи методики нарахувань; доказів того, що позивачем враховано неіснуючі обсяги споживання; доказів здійснення оплат, які не були враховані позивачем.

Фактично доводи відповідачів зводяться виключно до незгоди із кінцевим розміром заборгованості без належного спростування поданих позивачем документів.

Посилання відповідачів на абзац другий частини четвертої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» також не спростовує обґрунтованості позовних вимог.

Дійсно, наведеною нормою передбачено обов`язок виконавця комунальних послуг забезпечувати деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Разом з тим суд зазначає, що сама по собі форма рахунку або ступінь деталізації інформації у ньому не визначає наявність чи відсутність у споживача обов`язку оплатити фактично отримані послуги.

Більше того, предметом судового розгляду є встановлення фактичного існування заборгованості та її розміру на підставі всієї сукупності доказів, наданих сторонами.

Надана позивачем відомість нарахувань містить інформацію про помісячне формування боргу, а тому твердження відповідачів про відсутність деталізації судом до уваги не приймаються.

Самі лише твердження про необґрунтованість нарахувань без наведення відповідних розрахунків, технічних даних, показників приладів обліку або інших доказів не можуть вважатися належним спростуванням наданого позивачем розрахунку.

Суд також ураховує, що відповідачі протягом тривалого часу не зверталися у встановленому законом порядку із вимогами про проведення офіційного перерахунку, не складали актів-претензій щодо неправильності нарахувань, не ініціювали перевірки вузлів обліку та не надавали доказів оскарження конкретних сум нарахувань.

Наданий позивачем розрахунок у сукупності з іншими матеріалами справи є достатнім для встановлення розміру заборгованості, оскільки дозволяє ідентифікувати особовий рахунок, періоди нарахувань, динаміку утворення боргу та остаточний розмір заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи відповідачів про відсутність належної деталізації заборгованості є безпідставними та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо посилань відповідача-2 на те, що власником квартири є інша особа, а платіжні документи адресовані колишньому власнику, суд зазначає таке.

Сам по собі факт зазначення у квитанціях або особовому рахунку даних попереднього власника нерухомого майна не свідчить про відсутність заборгованості за відповідним об`єктом нерухомості та не спростовує факту надання послуг.

Особовий рахунок у сфері житлово-комунальних послуг відкривається щодо конкретного об`єкта нерухомості, а не виключно щодо певної фізичної особи. Тому технічне збереження у внутрішній базі виконавця комунальних послуг інформації про попереднього власника саме по собі не впливає на обсяг фактично спожитих послуг та не свідчить про недійсність чи необґрунтованість нарахувань.

Суд також бере до уваги, що відповідач-2 не надав доказів звернення до позивача із заявами про переоформлення особового рахунку, зміну даних споживача, уточнення інформації щодо власника чи кількості зареєстрованих осіб, а також не довів, що зазначені обставини унеможливили правильне визначення обсягів спожитих послуг.

Посилання відповідача-2 на те, що позивач не володіє інформацією про кількість споживачів послуг, також є безпідставними, оскільки нарахування за теплопостачання здійснюється не залежно від кількості фактично проживаючих осіб, а виходячи з площі приміщення, показників вузлів обліку та затверджених методик розподілу теплової енергії.

Водночас відповідачем-2 не надано жодних належних та допустимих доказів того, що кількість осіб, які проживали у квартирі, вплинула на неправильність здійснених нарахувань або призвела до помилкового визначення розміру заборгованості.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 2 028,91 грн, та 3 % річних в сумі 826,69 грн за період з 01.05.2019 по 31.01.2022, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Доводи відповідача-2 про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на постанову Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» суд вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року (п. 2 постанови).

Разом з цим, з наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 2 028,91 грн, та 3 % річних в сумі 826,69 грн за період з 01.05.2019 по 31.01.2022, тобто до введення на території України воєнного стану.

Законодавчих заборон щодо нарахування та стягнення компенсаційних виплат за ст. 625 ЦК України у спірний період не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Харківського апеляційного суду від 18.09.2023 у справі № 641/3182/21, від 26.12.2023 у справі № 639/3671/23, від 13.02.2024 у справі № 644/2679/23.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність, відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього випливають, позовна давність обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.

Крім того, 17.03.2022 року набрав чинності Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пункт 19 викладено у такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Внаслідок дії вищевказаних Законів України усі вимоги, за якими припинився (сплив) трирічний строк загальної позовної давності під час дії карантину та воєнного стану були продовжені.

04.09.2025 набрав чинності Закон України № 4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, до 04.09.2025 перебіг позовної давності щодо вимог позивача був законодавчо змінений спеціальними нормами ЦК України, а саме: з 02.04.2020 - продовжений на строк дії карантину; з 17.03.2022 - додатково продовжений на строк дії воєнного стану; з 09.11.2023 - зупинений на строк дії воєнного стану.

Суд ураховує, що станом на 02.04.2020 трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, яка виникла починаючи з січня 2019 року, ще не сплив. Відтак перебіг позовної давності щодо зазначених вимог підлягав продовженню на строк дії карантину, а надалі - на період дії воєнного стану. Після 04.09.2025 перебіг позовної давності поновився та станом на 10.11.2025 (день звернення позивача до суду з даним позовом) не сплив.

Враховуючи наведене, а також те, що позов подано 10.11.2025, тобто після законодавчого поновлення перебігу позовної давності, однак з урахуванням періодів її продовження та зупинення, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог не сплив.

Суд критично оцінює доводи відповідача-2 про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2019 по 30.09.2025, та вважає їх такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права і не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, відповідач-2 посилається на те, що з 04.09.2025 на позивача поширюється загальний трирічний строк позовної давності, а тому звернення до суду 10.11.2025 нібито свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо вимог, які виникли раніше.

Однак такі доводи не враховують особливостей правового регулювання перебігу позовної давності в умовах карантину та воєнного стану, встановлених спеціальними положеннями Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, введеного Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020, під час дії карантину строки позовної давності, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

У подальшому пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, введеним Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022, було передбачено продовження строків позовної давності на період дії воєнного стану, а Законом України № 3450-ІХ від 08.11.2023 встановлено, що перебіг позовної давності у період дії воєнного стану зупиняється.

Таким чином, законодавець установив спеціальний правовий режим перебігу позовної давності, який полягав не у звичайному її обчисленні, а у продовженні та подальшому зупиненні перебігу відповідних строків на весь період дії карантину та воєнного стану.

Суд звертає увагу, що правова природа зупинення перебігу позовної давності полягає у тимчасовому припиненні її обчислення, а час, протягом якого діяли передбачені законом обставини, не зараховується до строку позовної давності. Відтак у період дії відповідних законодавчих обмежень позовна давність фактично не спливала.

Посилання відповідача на те, що з 04.09.2025 на позивача знову поширюється загальний строк позовної давності, саме по собі не свідчить про її сплив, оскільки після поновлення перебігу позовної давності строк починає обчислюватися далі з урахуванням часу, що минув до його зупинення, а не починається заново і не вважається таким, що сплив автоматично.

При цьому відповідач помилково ототожнює поновлення перебігу позовної давності із закінченням її строку, хоча це є різними за змістом правовими категоріями.

Судом установлено, що станом на момент набрання чинності Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 трирічний строк позовної давності щодо вимог, які виникли починаючи із січня 2019 року, не сплив. Відтак з 02.04.2020 перебіг позовної давності був продовжений на строк дії карантину, а надалі - змінений спеціальними правилами, встановленими на період дії воєнного стану.

Отже, з огляду на безперервну дію спеціального нормативного регулювання перебігу позовної давності у період з 02.04.2020 до набрання чинності Законом України № 4434-ІХ від 14.05.2025, трирічний строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог не сплив.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідача-2 про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та положеннями чинного законодавства.

Отже, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, відсутні, а тому заява відповідача-2 про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

V. Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити.

2. Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.01.2019 по 30.09.2025 в сумі 49 504 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот чотири) грн 37 коп, абонентську плату за індивідуальним договором постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2025 в сумі 1 014 (одна тисяча чотирнадцять) грн 00 коп, заборгованість за послугу з постачання гарячої води за період з 01.01.2022 по 30.09.2025 в сумі 7 907 (сім тисяч дев`ятсот сім) грн 41 коп, абонентську плату за індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.09.2025 в сумі 695 (шістсот дев`яносто п`ять) грн 50 коп, інфляційні втрати в сумі 2 028 (дві тисячі двадцять вісім) грн 91 коп, 3% річних в сумі 826 (вісімсот двадцять шість) грн 69 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.

5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Позивач: Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119).

7. Відповідач-1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

8. Відповідач-2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено 18.05.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко