Рішення № 136582316, 06.05.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12212/25

№ 2/183/4061/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про:

- стягнення зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості в сумі 140 193,58 грн,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2025 року АТ «Перший український міжнародний банк» (надалі позивач, Банк, АТ «ПУМБ») звернулось до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між АТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 (далі відповідач, Позичальник) укладено кредитні договори: 12 березня 2018 року кредитний договір № 200994097701, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 37 783,96 грн; 16 липня 2020 року кредитний договір № 1001636923801, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 62 000,00 грн.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03 червня 2025 року склала: по кредитному договору від 12 березня 2018 року № 200994097701 60 152,30 грн, з яких: 37 783,96 грн заборгованість за кредитом; 22 368,34 грн заборгованість за процентами; 0 грн заборгованість за комісією; по кредитному договору від 16 липня 2020 року № 1001636923801 80 041,28 грн, з яких: 51 553,21 грн заборгованість за кредитом; 20,05 грн заборгованість за процентами; 28 468,02 грн заборгованість за комісією.

Тобто загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 03 червня 2025 року складає 140 193,58 грн. Позивач направив письмову вимогу (повідомлення) відповідачеві на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вказаному розмірі, а також судові витрати.

Постановленою суддею ухвалою від 22 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки у судове засідання відповідача ухвалити рішення в заочному порядку.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв та клопотань, відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.

У зв`язку з повторною неявкою у судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін.

Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом установлено, що 12 березня 2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту, за умовами якого, сторонами попередньо погоджено, що сума наданого відповідачеві кредиту становить 12 700,00 грн, строк кредитування 12 місяців (зі спливом вказаного строку продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої зі сторін), процентна ставка фіксована, 49% річних; реальна річна процентна ставка 59,40% річних /а.с.15/.

З довідки про збільшення кредитного ліміту по Договору № 200994097701 від 12 березня 2018 року вбачається, що 12 березня 2018 року позивачем установлено відповідачеві кредитний ліміт у розмірі 12 700,00 грн, який в подальшому збільшено до 37 783,96 грн /а.с.32/.

Отже, позивачем виконано умови Договору та надано відповідачеві в користування грошові кошти у вищевказаному розмірі.

16 липня 2020 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 підписана заява №1001636923801 на приєднання до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту. Своїм підписом відповідач підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в АТ «ПУМБ», про що свідчить підпис відповідача у заяві /а.с.12/. Згідно з належним чином засвідченою копією заяви № 1001636923801 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «ПУМБ» позивач надав відповідачеві кредит у сумі 62 000,00 грн, строком на 36 місяців, з відсотковою ставкою 0,01%. Також п. 4 Кредитного договору передбачена сплата позичальником (відповідачем) комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99%.

Банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши відповідачеві кредитні кошти в сумі, строки та на умовах, передбачених Кредитним договором, що підтверджується копією відповідної платіжної інструкції від 16 липня 2020 року про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 62 000,00 грн з призначенням платежу «надання кредитних коштів за договором № 1001636923801 від 16 липня 2020 року за позикою ОСОБА_1 » /а.с.32 зворот/.

До позовної заяви Банком надано виписки по рахункам ОСОБА_1 , які містять відомості та свідчать про використання відповідачем кредитних коштів, здійснення платежів по погашенню боргу, що свідчить про існування договірних зобов`язань перед позивачем /а.с.37-38, 38 зворот-42/.

З розрахунків заборгованості ОСОБА_1 за вищевказаними кредитними договорами вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03 червня 2025 року складає:

за кредитним договором від 12 березня 2018 року № 200994097701 60 152,30 грн, з яких: 37 783,96 грн заборгованість за кредитом; 22 368,34 грн заборгованість за процентами; 0 грн заборгованість за комісією /а.с.35-36 зворот/;

за кредитним договором від 16 липня 2020 року № 1001636923801 80 041,28 грн, з яких: 51 553,21 грн заборгованість за кредитом; 20,05 грн заборгованість за процентами; 28 468,02 грн заборгованість за комісією /а.с.33-34 зворот/.

Тобто загальна сума заборгованості за вищевказаними кредитними договорами становить 140 193,58 грн.

05 червня 2025 року, у зв`язку з несплатою відповідачем чергових платежів по кредитам, позивачем складені та направлені письмові вимоги (повідомлення) про погашення заборгованості за кредитами, станом на 03 червня 2025 року /а.с.29 зворот-30, 30 зворот-31 зворот/.

Вирішуючи позов, суд виходить з таких норм законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 та ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору і є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів.

Суд приймає до уваги той факт, що кредитор звертався до позичальника з вимогою про сплату заборгованості, яка відповідачем залишилась проігнорована.

Доказів сплати відповідачем суми заборгованості за кредитними договорами суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведений факт невиконання відповідачем прийнятих на себе, відповідно до положень умов указаних Кредитних договорів, зобов`язань перед позивачем, внаслідок чого наявні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за наданими кредитами.

Водночас, суд висновує про відмову в позові в частині стягнення з відповідача відсотків за Кредитним договором від 12 березня 2018 року, виходячи з такого.

На підтвердження заявлених вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором від 12 березня 2018 року № 200994097701 позивачем надано до суду Паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем. При цьому, самого Кредитного договору № 200994097701 позивачем суду не надано.

В той же час, згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту(частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).

Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).

Також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) зазначено, що у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Як убачається з матеріалів справи, паспорт споживчого кредиту від 12 березня 2018 року містить відомості щодо процентної ставки, що застосовується в разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту. Однак, ця інформація має загальний характер та є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).

Таким чином, підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту не свідчить, що відповідачем погоджено та встановлено банком відсотки саме у такому розмірі, який позивач просить стягнути з відповідача, як заборгованість за відсотками. Враховуючи, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) та має інформативний характер для споживача, суд критично оцінює можливість доведення факту належного повідомлення відповідача про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, шляхом підписання паспорта споживчого кредиту.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві умови та правила надання банківських послуг в АТ «ПУМБ» за Кредитним договором від 12 березня 2018 року, відсутність в матеріалах справи копії самого Кредитного договору від 12 березня 2018 року № 200994097701, в якому сторони погодили всі істотні умови, в тому числі щодо розміру відсоткової ставки, суд висновує, про наявність підстав для відмовити в позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за Кредитним договором від 12 березня 2018 року № 200994097701.

Водночас, за змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, суд уважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту за вищевказаними кредитними договорами, а також за нарахованими відсотками за Кредитним договором від 16 липня 2020 року №1001636923801.

Також, з огляду на надані суду матеріали, суд висновує, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії, виходячи з такого.

Так, дійсно, положенням п. 4 Кредитного договору від 16 липня 2020 року передбачена сплата клієнтом (відповідачем) комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99%. З долученого позивачем розрахунку заборгованості за вищевказаним Кредитним договором убачається нарахування позивачем відповідачеві комісії у вказаному в позовній заяві розмірі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».

У Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, ВП ВС зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону. Аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20). Пунктом 1.4 кредитного договору позивачці встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту, визначений у п. 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів), фактично стосується лише послуг з надання інформації про кредит на вимогу споживача не частіше ніж один раз на місяць, оскільки ним не передбачено надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості. Ураховуючи те, що позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, ВП ВС дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між позивачкою та відповідачем, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

У цій справі комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості відповідає загальним зобов`язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, відповідачеві встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. З наданих позивачем доказів, у тому числі і розрахунку заборгованості, не вбачається надання відповідачеві частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку тощо. З розрахунку не вбачається інших сум, включених до складу комісії, ніж за обслуговування кредиту. Відтак позивачем не підтверджено належними доказами правомірності нарахування комісії у вказаному у позові розмірі.

Внаслідок викладеного, наявні підстави для відмови у позові в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов висновку про задоволення позовних вимог на 63,73% (задоволено 89 357,22 грн із заявлених 140 193,58 грн), судовий збір сплачено в розмірі 2 422,40 грн, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 543,79 грн (63,73% від 2 422,40 грн). У решті судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість у загальному розмірі 89 357 (вісімдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят сім) гривень 22 копійки, яка утворилась станом на 03 червня 2025 року та складається з заборгованості: за кредитним договором від 12 березня 2018 року № 200994097701 в розмірі 37 783,96 грн за кредитом; за кредитним договором від 16 липня 2020 року № 1001636923801 в розмірі 51 553,21 грн за кредитом та 20,05 грн за процентами.

У решті позову відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 543 (одна тисяча п`ятсот сорок три) гривні 79 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 18 травня 2026 року після закінчення відпустки головуючого судді.

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», код в ЄДРПОУ 14282829; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов