Рішення № 136579829, 06.05.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8051/24

Провадження № 2/466/236/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Пилипців О.-І.І.

представника позивача, адвоката Гаполяка О.В.

представника відповідача Ганенко О.І.

справа №466/8051/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Універсал Банк», Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна про скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна

в с т а н о в и в:

01.08.2024 року адвокат Гаполяк О.В. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк», Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна про скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна, в якому просить суд ухвалити рішення, яким скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки який складено 13.03.2019 заступником начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сеньківим А.М. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №56301925; скасувати свідоцтво видане 19.03.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. зареєстроване в реєстрі за №796 та рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Універсал Банк» на незавершений будівництвом цегляний житловий будинок готовністю 55%, РПВН 20432218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , номери записів про право власності 30766706, 30761500 та 30766409; витребувати У АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 незавершений будівництвом цегляний житловий будинок готовністю 55%, РПВН 20432218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , номери записів про право власності 30766706, 30761500 та 30766409 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 11.10.2007 між ОСОБА_1 (надалі за текстом - Позивач) та відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (надалі за текстом - Відповідач 1) укладеного кредитний договір №11-1/724к-07.

В забезпечення виконання зобов`язань за згаданим кредитним договором 11.10.2007 між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено Договір іпотеки, що був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований за реєстровим №1966, відповідно до умов якого в іпотеку Відповідачу 1 було передано наступне нерухоме майно: - незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 55%; земельну ділянку площею 0.0303 га передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, з кадастровим номером 4610166300:10:002:0005, яка розташована АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0333 га передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель з кадастровим 4610166300:10:002:0004, яка розташована АДРЕСА_1 .

У січні 2013 Відповідач 1, звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11-1/724к-07 від 11.10.2007 в розмірі 157510,46 доларів США, а також судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 3 219 грн.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013 позов Відповідача 1 задоволено. Стягнуто солідарно з Позивача та ОСОБА_2 на користь Відповідача 1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 157 510,46 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 1258981,11грн. та 3219,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного судового рішення 08.10.2013 Залізничним районним судом міста Львова було видано виконавчий лист за №462/326/13-ц.

У січні 2016 Відповідач 1, звернувся до Шевченківського районного суду міста Львова з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11-1/724к-07 від 11.10.2007 станом на 20.10.2015 в розмірі 57 718,05 доларів США та судового збору в розмірі 19 848,24 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 07.06.2016, з урахуванням виправленої у ньому описки ухвалою суду від 16.07.2018 позов задоволено, стягнуто солідарно з позивача та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором №11-1/724к-07 від 11.10.2007 в розмірі 57 718 доларів США 05 центів, що згідно курсу НБУ станом на 07.06.2016 року складає 1442120 грн. 11 коп., та судовий збір в розмірі 19848 грн. 24 коп.

На виконання вказаного судового рішення 25.07.2016 Шевченківським районним судом міста Львова було видано виконавчий лист за №466/648/16-ц.

Вказані виконавчі листи були звернуті Відповідачем до примусового виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Львів головного територіального правління юстиції у Львівській області.

В рамках примусового виконання зведеного виконавчого провадження ЗВП №56301925 (в яке були об`єднані виконавчі провадження з виконання виконавчих листів виданих 08.10.2013 Залізничним районним судом міста Львова за №462/326/13-ц та 25.07.2016 Шевченківським районним судом міста Львова за №466/648/16-ц), державним виконавцем було описано належне Позивачу нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: незавершений будівництвом цегляний житловий будинок готовністю 55%, РПВН 20432218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із повідомлення розміщеного на веб-сайті Системи електронних торгів арештованим майном, дата публікації, 23.01.2019, вказане нерухоме майно було виставлено на торги за стартовою ціною - 2 670 000.00 грн., день та час проведення аукціону: 22.02.2019 з 09:00 до 18:00 год. Відповідно до протоколу №389314 проведення електронних торгів від 22.02.2019 торги не відбулися оскільки від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція.

13.03.2019 заступником начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сеньківим А.М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки.

19.03.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. на підставі акту державного виконавця від 13.03.2019 про реалізацію предмета іпотеки видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо вони не відбулися, що зареєстроване в реєстрі за №796, та проведено державну реєстрацію права власності Відповідача 1 на незавершений будівництвом цегляний житловий будинок готовністю 55%, РПВН 20432218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , номери записів про право власності 30766706, 30761500 та 30766409.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 11.03.2019 заяву позивача про перегляд заочного рішення від 16.08.2013 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду від 16.08.2013 оскаржив Позивач, просив його скасувати в частині солідарного стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2 та в частині стягнення з нього заборгованості по процентах та пені, нарахованих за період з 05.04.2012 по 02.11.2012.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 03.05.2019 заяву представника ОСОБА_1 - Нецкара Ю.I. про перегляд заочного суду рішення від 07.06.2016 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07.06.2016 оскаржив Позивач, та просив його скасувати в частині задоволених вимог банку з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

12.09.2019 Львівським апеляційним судом ухвалено постанову за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 серпня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013 в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 у користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 157510 доларів США 46 центів та судового збору в розмірі 3219 гривень - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №11-1/724к-07 від 11.10.2007 року - відмовлено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013 в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 у користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», - змінено, зменшено розмір стягуваних процентів до 17181 доларів США 94 центів, та відповідно, зменшено загальний розмір заборгованості до 155 183,18 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 1 240 379,16 грн., та зменшено розмір судового збору до 3 186,81грн.

02.11.2020 Львівським апеляційним судом ухвалено постанову за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 червня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07.06.2016 скасовано і ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Пунктами 1 та 4 частини другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини, так і інші юридичні факти.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст. 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша ст. 203, частина перша ст. 215 ЦК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим. Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

3 огляду на приписи статей 10, 48 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження») реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина сьома ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до висновку, наведеного Верховним Судом України у постанові від 24.10.2012 (справа №6-116цс12), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 213 ЦК України.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», частина перша ст. 49 Закону України «Про іпотеку»).

Так, якщо протягом десяти днів з дня оголошення електронного аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У такому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронного аукціону, що не відбувся, та актом про проведення електронного аукціону. Такий акт є підставою для видачі нотаріусом іпотекодержателю свідоцтва про залишення за собою майна з електронного аукціону, що не відбувся (частина перша ст. 49 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено за Відповідачем 1, то ефективним способом захисту прав Позивача є пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, що відповідає позиції які викладені у постанові Верховного суду від 28.10.2020 у справі №753/13011/14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №1421/5229/12-ц (провадження №14-194цс18) та у постановах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі №6-1884цс15, від 25.11.2018 у справі №6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, від 14.06.2017 у справі № 6-1804цс16, від 16.11.2016 у справі № 6-1655цс16.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

За обставинами цієї справи будинок та земельні ділянки, які належали Позивачу, були продані з електронних торгів на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані.

Верховним Судом у постанові від 06.11.2019 у справі №643/9788/13-ц (провадження №61-35784св18), сформовано висновок згідно з яким якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (провадження №12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку шляхом його конкретизації, яка полягає в тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Тож, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.06.2021 у справі №922/2416/17(провадження № 12-44гc20), саме лише скасування судового рішення (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Окремо позивач відзначає, що постановою від 12.09.2019 Львівським апеляційним судом зменшено загальний розмір заборгованості до 155 183,18 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 1 240 379,16 грн., та зменшено розмір судового збору до 3 186,81 грн., а постановою від 02.11.2020 Львівським апеляційним судом визначено, що вимога про стягнення процентів та пені, нарахованих за період з 03.11.2012 року по 20.10.2015 року, є безпідставною.

У правових висновках Верховного Суду України, викладених зокрема у постановах №6-1981цс 16 від 12.10.2016, № 6-1884цс15 від 18.11.2015, №6-1749цс15 від 25.11.2015, роз`яснено, що підставою для задоволення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Слід зауважити також про наявність обставин, що підтверджують недобросовісність дій, які були вчинені на підставі скасованих судових рішень та порушують права і законні інтереси особи, яка їх оспорює.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім?ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, що спрямовано на захист майнових прав дітей.

Наведене узгоджується також зі змістом Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), пунктом 30 розділу VIII якої передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

За адресою АДРЕСА_1 а з березня 2009 проживає неповнолітній син ОСОБА_4 , а з часу народження також і ОСОБА_5 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неповнолітні діти Позивача постійно проживали і проживають в зазначеному будинку як члени сім?ї власника та мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником.

Місце постійного проживання неповнолітніх дітей Позивача за цією адресою було підтверджено і на час здійснення державним виконавцем звернення стягнення на будинок, у тому числі й передачі нерухомого майна право користування яким мають діти у власність Відповідача 1.

Зокрема 20.02.2019 представником Позивача, адвокатом Нецкарем Ю.I. на адресу Шевченківського відділу територіального управління юстиції у державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області було надано довідки Брюховицької селищної ради №201 від 08.02.2019, № 803 від 29.12.2017 та 819 від 10.05.2016, що підтверджують факт проживання, право користування, неповнолітніми дітьми Позивача незавершеним будівництвом цегляним житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; а підставою для визнання недійсним правочину щодо майна (визнання незаконним та скасування правового акта), право на яке має дитина, є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення прав дитини, прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює в інтересах дитини.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов?язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідний висновок щодо суб`єктного складу учасників справи зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.08.2018 у справі №14-233цсі8. Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.10.2020 у справі №705/3876/18. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 вказано, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.

Представник позивача, адвокат Гаполяк О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та письмових поясненнях. Просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Універсал Банк» Ганенко О.І. в судовому засіданні позов заперечила, підтримавши письмовий відзив на позовну заяву та письмові пояснення, долучені до матеріалів справи. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Третя особа приватний нотаріус Барбуляк Х.М. в судове засідання не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 11.10.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено кредитний договір №11-1/724к-07, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 150000 доларів США на строк до 10.10.2037 року зі сплатою 12,45% річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11.10.2007 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Універсал Банк» укладено Договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований за реєстровим №1966, відповідно до умов якого в іпотеку передано наступне нерухоме майно: незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 55%; земельну ділянку площею 0,0303 га передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, з кадастровим номером 4610166300:10:002:0005, яка розташована АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0333 га передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель з кадастровим 4610166300:10:002:0004, яка розташована АДРЕСА_1 .

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013р. по справі №462/326/13-ц, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 157 510,46 дол. США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 1258981,11грн. та 3219 грн. судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07.06.2016р. по справі №466/648/16-ц, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 718,05 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 07.06.2016 р. складає 1442120,11 грн. та 19848,24 грн. суд. збору.

Так, виконавчі листи по вищевказаних рішеннях перебували на виконанні в органах примусового виконання рішень.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12.09.2019р. по справі №462/326/13-ц, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013р., в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості скасоване та в цій частині банку відмовлено у задоволенні позову. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 серпня 2013 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 у користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», - змінено, зменшивши розмір стягуваних процентів до 17181 доларів США 94 центів, та, відповідно, зменшивши загальний розмір заборгованості до 155183 доларів США 18 центів, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 1240379 гривень 16 копійок, та зменшивши розмір судового збору до 3186 гривень 81 копійки. В решті рішення суду залишене без змін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02.11.2020 р. по справі №466/648/16-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В рамках примусового виконання зведеного виконавчого провадження №56301925 (в яке були об`єднані виконавчі листи про стягнення боргу з ОСОБА_1 , що видані на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013 р. по справі №462/326/13-ц та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07.06.2016 р. по справі №466/648/16-ц) державним виконавцем було описане наступне нерухоме майно (предмет іпотеки): незавершене будівництво житлового будинку готовністю 55% та земельну ділянку площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , що належали боржнику ОСОБА_1 .

Організатором електронних торгів - Державним підприємством «СЕТАМ» 22 лютого 2019 року проведено електроні торги на офіційному веб-сайті електронних торгів за адресою https://info@setam.net.ua.

Згідно з Протоколом проведення електронних торгів № 389314 від 22 лютого 2019 року ДП «Сетам» торги з реалізації вказаного майна не відбулися у зв`язку з тим, що від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція.

Згідно клопотання від 25 лютого 2019 року стягувач-іпотекодержатель - Акціонерне товариство «Універсал Банк» виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною торгів, які не відбулись, що становить 2 670 000,00 грн. шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

18.03.2019 року заступником начальника Шевченківського ВДВС м. Львів видано Акт про реалізацію предмета іпотеки.

19.03.2019р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.47 Закону України «Про іпотеку» та на підставі Акта про реалізацію предмета іпотеки від 18.03.2019р. посвідчено, що Акціонерному товариству «Універсал Банк» належить на праві власності майно, що складається з: незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 55% та земельної ділянки площею 0.0303 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0005, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0.0333 га, кадастровий номер 4610166300:10:002:0004, за адресою: АДРЕСА_1 та видано банку свідоцтво про право власності.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України, особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною четвертою статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто, в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.

Загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів визначено нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (далі - Інструкція), Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 (далі - Порядок), Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення).

Згідно з Тимчасовим положенням прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Пунктом 3.1 Тимчасового положення передбачено, що орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією.

Предметом позовних вимог у цій справі є скасування акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 розділу I «Загальні положення» Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II «Передача майна на реалізацію» Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.

Не підлягає передачі на реалізацію майно, щодо якого наявний письмовий висновок експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі, якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано.

Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює ( постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).

Разом з тим, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Будь-яких аргументів з приводу порушень підготовки та проведення електронних торгів позовна заява не містить.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16 (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Щодо вимоги про скасування акту про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про державну реєстрацію права власності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 727/10017/18 (провадження № 61-7337св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).

Вимоги позивача про скасування акта реалізації предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та рішення про державну реєстрацію права власності є неналежними (неефективними) способами захисту, про що зазначив Верховний Суду у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №161/14183/22 (провадження № 61-15443св23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі №373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, п. 5.6).

Таким чином, ані позовна вимога про скасування акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не призвели б до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, п. 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, п. 52).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вимоги про скасування акта та виданого на його підставі свідоцтва є неефективним способом захисту порушеного права.

Крім того, суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх майнових вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначив тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Тобто і на відчуження предмета іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем.

Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2022 року у справі № 334/2028/20 (провадження № 61-323св22) звернув увагу на те, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач не надав суду належних доказів наявності всіх умов, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», для застосування заборони на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, що будинок, який є предметом іпотеки, використовується іпотекодавцем як місце постійного проживання та відсутнє інше нерухоме житлове майно), а тому заборона на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки, визначена вказаним Законом, до спірних правовідносин застосована бути не може, що свідчить і про відсутність підстав для задоволення вимог.

У постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути звернено стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №355/1674/14-ц (провадження № 61-39476св18) зазначено, що «згідно із частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. За змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання».

За відсутності доказів реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі, суд погоджується з доводами АТ «Універсал Банк» у цій частині.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 661/107/19 (провадження № 61-18549св20) зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Згідно зі статтею 3 цього Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 зазначено, що: «як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу для визнання електронних торгів недійсними та скасування оскаржуваних рішень, якими відмовлено у задоволенні таких вимог, посилається на порушення порядку визначення вартості майна боржника, що було передано на реалізацію. […] Таким чином, у разі незгоди з результатами визначення вартості чи оцінки майна, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення про такі результати. З огляду на зазначені законодавчі положення, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів позивача про порушення державним виконавцем порядку визначення вартості майна з підстав заниження її вартості, оскільки, як встановлено судами, позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, однак не скористався своїм правом на їх оскарження в судовому порядку у визначений законом спосіб та строк. […] Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб».

Допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21)).

З матеріалів справи випливає, що висновок про вартість майна було направлено позивачу, проте останній під час розгляду справи не надав доказів оскарження звіту про оцінку майна.

Щодо доводів позивача про те, що рішення суду, на виконання яких судом було видано виконавчі листи, в подальшому були скасовані, суд зазначає наступне.

Судом установлено, що Постановою Львівського апеляційного суду від 12.09.2019р. по справі №462/326/13-ц, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013р., в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості скасоване та в цій частині банку відмовлено у задоволенні позову. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 серпня 2013 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 у користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», - змінено, зменшивши розмір стягуваних процентів до 17181 доларів США 94 центів, та, відповідно, зменшивши загальний розмір заборгованості до 155183 доларів США 18 центів, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 1240379 гривень 16 копійок, та зменшивши розмір судового збору до 3186 гривень 81 копійки. В решті рішення суду залишене без змін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02.11.2020 р. по справі №466/648/16-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Отже, убачається, що на час проведення спірних електронних торгів та оформлення їх результатів (19.03.2019) рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2013р. та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором були чинними.

Як зазначалось вище, наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення, а рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки рішення суду про стягнення заборгованості були чинними на час проведення електронних торгів та оформлення їх результатів, в подальшому скасування рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості, не є підставами для скасування акта про реалізацію предмету іпотеки.

У свої постанові від 03.06.2024 року в справі №587/2230/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала, що Верховний Суд погоджується з наведеним висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсними електронних торгів, проведених на підставі виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому визнаний у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, оскільки на час проведення електронних торгів виконавчий напис нотаріуса був чинним, а відповідне судове рішення не має зворотної дії в часі. Разом з тим права позивача можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої йому шкоди (частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (див.: пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20)).

Також у згаданій постанові суду касаційної інстанції зазначено, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі №712/1317/14-ц (провадження № 61-22566 св 18) та від 07 лютого 2019 року у справі №522/1516/15-ц (провадження № 61-25870 св 18), оскільки наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Про неможливість визнання електронних торгів недійсним з підстав подальшого скасування рішення суду про стягнення заборгованості, яке на момент проведення спірних електронних торгів було чинним та підлягало виконанню, свідчать висновки Верховного Суду викладені у постановах від 09.10.2024 року у справі №130/1125/22, від 14.12.2022 року у справі №205/2535/17.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 року в справі №205/2535/17 вказано: Суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про недійсність електронних торгів, виходив із того, що оскаржувані електронні торги були проведені на виконання судового рішення, яке в подальшому скасовано, й заборгованість позивача перед банком відсутня. Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, виходячи з наступного. Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу. Така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18). Суд апеляційної інстанції зробив передчасні висновки про наявність у спірних правовідносинах правових підстав для визнання електронних торгів недійсними, виходячи лише з того, що торги проведено у березні 2017 року на виконання судового рішення, яке в подальшому, у червні 2017 року, було скасовано. При цьому Верховний Суд наголошує, що апеляційний суд, задовольняючи позов, мотивував судове рішення виключно вказаною підставою, помилково вважаючи її належною та достатньою. Саме по собі скасування судового рішення згідно положень ЦК України не є підставою для визнання правочину недійсним. Про вказане зазначено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі №450/4257/20. Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову та задовольняючи її позов, зробив передчасні висновки по суті вирішення спору, у тому числі, про недійсність торгів у зв`язку зі скасуванням заочного судового рішення, яке стало підставою для початку виконавчого провадження.

Разом з цим у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 року в справі №205/2535/17 зазначено, що доводи касаційної скарги про скасування заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2016 року у справі №205/4528/16-ц, на підставі якого видано виконавчий лист, відкрито виконавче провадження й відбулася подальша реалізація майна на електронних торгах, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків судів про можливість вирішення питання про поворот виконання цього заочного рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу, що постановлена Львівським апеляційним судом у постанові від 12.09.2019р. до стягнення сума боргу за рішенням у справі №462/326/13-ц в будь-якому випадку значно перевищує суму вартості майна, що придбана банком за початковою ціною торгів які не відбулись, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна та, оскільки, як на момент проведення торгів - 22.02.2019 р. так і на момент придбання банком майна, вищевказані рішення судів були чинними, відсутні підстави для скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва, рішення про державну реєстрацію права власності.

Щодо посилання позивача на те, що за адресою АДРЕСА_1 з березня 2009 проживає неповнолітній син позивача ОСОБА_6 , а з часу народження також і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 як члени сім?ї власника, суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки №2533 від 03.07.2017 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були зареєстровані та проживали зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до повідомлення Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 36-5168 від 13.10.2017 р. Залізничному ВДВС у м. Львові відмовлено у наданні згоди на реалізацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в даному житлі є зареєстрованими малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Також, у вказаному повідомленні зазначено наступне: «на засіданні комісії встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані малолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Тобто, комісія з питань захисту прав дитини Шевченківської районної адміністрації встановила, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_2 та відчуження вказаної квартири порушить права дітей на користування вказаним майном.

Як станом на час реалізації іпотечного майна: незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 55% за адресою: АДРЕСА_1 , так і станом на даний час, квартира за адресою: АДРЕСА_2 перебуває у власності ОСОБА_2 (дружина позивача та мати їх дітей), що підтверджується інформаційною довідкою 392897949 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Отже, діти ОСОБА_1 забезпечені житлом.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14 (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (п.п. 88-90).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, в контексті даних правовідносин згода органу опіки та піклування не вимагалась, оскільки реалізовувалось не житло, а незавершене будівництво, не здане в експлуатацію та жодна дитина за адресою знаходження реалізованого майна не була зареєстрованою.

Крім того, незавершене будівництво житлового будинку готовністю 55% за адресою: АДРЕСА_1 не може вважатися житлом у розумінні ЦК України та ЖК України.

Отже, винесення акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності не порушувало прав дітей позивача: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які ніколи не були зареєстрованими за адресою знаходження незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 55%, а саме: АДРЕСА_1 , та яким ніколи вказане майно не належало на право власності.

Крім того, варто зауважити, що оскільки незавершене будівництво житлового будинку готовністю 55%, за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не набувало статусу житла, відповідно жодна особа ніколи не була та не могла бути в ньому зареєстрованою.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства, суд доходить висновку, що позивачем не доведено, яким саме чином не проживання дітей у спірному майні призвело до порушення прав дітей чи вплинуло на результат торгів.

Щодо вимоги про витребування майна у АТ «Універсал Банк».

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статі 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Віндикаційний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

За відсутності підстав для скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Універсал Банк», у суду відсутні підстави для задоволення вимог про витребування у АТ «Універсал Банк» спірного майна.

Відтак, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які зазначає у позовній заяві у розрізі процесуального закону. Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновок суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Універсал Банк», Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна про скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Універсал Банк», ЄДРПОУ - 21133352, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19.

Відповідач: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ - 35009321, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Котлярська, 6.

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна, РНОКПП - НОМЕР_2 , м. Львів, вул. Рубчака, 5

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 травня 2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук