Рішення № 13657581, 24.01.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.11 Справа № 19/39пд.

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Полі-Пак", м. Луганськ

до Акціонерного комерційного банку "Форум" в особі Луганської філії, м. Луганськ

про визнання договору недійсним

в присутності представників:

від позивача – не прибув,

від відповідача –Слєсарєва Н.І., дов. № 2811 від 19.10.10

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем, ТОВ "ТД "Полі-Пак", заявлена вимога про визнання недійсним договору поруки від 14.01.09, укладеного між ним та відповідачем, АКБ "Форум" в особі Луганської філії (далі –Банк).

Банк з позовною вимогою не погодився, про що виклав у відзиві від 10.02.10 за № 271/8.5.6, доводи якого зводяться до наступного.

Щодо посилання позивача на положення ст. 524 ЦК України та ст.ст. 189, 198 ГК України та твердження про те, що зобов’язання та ціна договору повинні бути виражені і підлягають оплаті лише у національній валюті –гривні, то на думку Банку ці норми регулюють порядок виконання грошових зобов’язань, а зобов’язання Банку за кредитним договором не є грошовим, а є зобов’язанням з передачі майна (надання грошових коштів).

Виходячи з положення ст. 1054 ЦК України відносини з надання кредиту не регулюються статтею 524 цього Кодексу, ст.ст. 189, 198 ГК України.

Щодо відносин, які виникають з кредитного договору та договору поруки, то позичальник та поручитель як солідарні боржники мають забезпечити повернення кредиту та сплату відсотків, тому, в разі надання кредиту в іноземній валюті, повернення цього кредиту і сплату відсотків зобов’язаними особами повинно бути здійснено також в іноземній валюті. Ця операція не належить до валютної операції, як стверджує позивач, а, відтак, для її проведення немає потреби в отриманні відповідної ліцензії НБУ.

В обґрунтування своєї вимоги позивач посилається на укладений між ним та Банком договір поруки від 14.01.09, відповідно до п. 1.1 якого позивач у повному обсязі поручився перед Банком за виконання ТОВ "Полі-Пак" зобов’язань за кредитним договором № 0118/07/09-KLI від 12.06.07 та додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Цим кредитним договором позичальнику були надані кошти в іноземній валюті в сумі 4 270 000 євро.

За умовою п. 2.1 договору поруки позивач зобов’язався у разі невиконання та/або порушення позичальником своїх зобов’язань погасити заборгованість за кредитним договором Банку, а саме: суму кредиту, нараховані проценти, штрафні санкції та інші платежі, передбачені кредитним договором.

У зв’язку з невиконанням ТОВ "Полі-Пак" кредитних зобов’язань, Банк претензією № 307/8.5.4.2 звернувся до позивача з вимогою про погашення кредитної заборгованості.

Позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральнім засадам суспільства), ст. 35 Закону України "Про Національний банк України (національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України), ч. 2 ст. 189 ГК України (ціна у договорі зазначається у гривнях) тощо, стверджує, що виконання ним обов’язків за спірним договором в іноземній валюті (погашення кредитної заборгованості перед Банком) за своєю правовою природою є валютною операцією, тому для виконання вказаного зобов’язання необхідно отримати від НБУ відповідну індивідуальну ліцензію на проведення цієї валютної операції.

Щодо спірного договору поруки, то він передбачає виконання грошових зобов’язань позивача у євро за відсутності у сторін вказаної вище індивідуальної ліцензії, що суперечить чинному законодавству та є підставою для визнання цього договору недійсним з моменту його вчинення.

Оцінивши матеріали справи, доводи позивача і Банку, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1 ГПК України, яка кореспондується з нормою ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України порука є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання. Такий вид забезпечення виконання зобов'язання носить додатковий (акцесорний) характер.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У спірних правовідносинах боржником є ТОВ "Полі-Пак", який зобов'язався виконувати зобов'язання за кредитним договором № 0118/07/09-KLI від 12.06.07 перед Банком.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між позивачем та Банком договір поруки від 14.01.09, відповідно до п. 1.1 якого позивач у повному обсязі поручився перед Банком за виконання ТОВ "Полі-Пак" зобов’язань за кредитним договором № 0118/07/09-KLI від 12.06.07 та додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Зі змісту ст. 509 ЦК України грошовими зобов'язаннями є зобов'язання по сплаті грошей при розрахунках. В таких випадках гроші виконують платіжні функції при розрахунках за передані товари, виконані роботи, надані послуги. Але зобов'язання банка за кредитним договором не є грошовим (з визначенням ціни договору), а відповідно до ст. 1054 ЦК України є зобов'язанням по передачі майна (наданню грошей) без вказівки на ціну договору. З цього випливає, що відносини з надання кредиту не регулюються ст. 524 ЦК України, ст.ст. 189, 198 ГК України, якими обґрунтовує свої вимоги позивач. Тому наступні його посилання на те, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті (а саме: визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті) судом не приймаються.

Суд звертає увагу на те, що за кредитним договором позичальник перед банком здійснює саме розрахунки з повернення кредиту та сплати процентів. І у випадку надання банком кредиту в іноземній валюті повернення цього ж кредиту і сплата процентів позичальником повинні здійснюватися також в іноземній валюті. Такі положення передбачені пунктами 2.3, 2.4 кредитного договору.

Відповідно до ст. 345 ГК України, ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі –Закон про банки) кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст. 2 Закону про банки такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Тобто банкам дозволяється видавати кредити в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України.

Крім того, є дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій:

1) вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст. 1 Декрету КМУ відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб;

2) вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів не є разовою операцією.

Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але Національний банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому навіть резидентам неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі. Такої ж думки є і Вищий господарський суд України, яка викладена у постанові від 18.11.2009р. по справі № 9/70пд за позовом ТОВ «Готель «Централь»до ВАТ «ВТБ Банк»в особі Донецької філії.

АКБ «Форум»є зареєстрованим комерційним банком, який на дату укладення кредитного договору мав банківську ліцензію № 62 від 03.12.2001р., письмовий дозвіл № 62-1 від 03.12.2001р. та письмовий додаток до дозволу, які надають йому право на здійснення валютних операцій.

Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам чинного законодавства України.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 47-1, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову щодо визнання договору поруки від 14.01.09, укладеного між позивачем, ТОВ "ТД "Полі-Пак", код 33182253, та відповідачем, АКБ "Форум" в особі Луганської філії, код 26342034, - відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 25.01.11.

Суддя А.Г.Ворожцов