Рішення № 136574345, 15.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 рокусправа № 380/22884/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.08.2025 №134450017985 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 18.08.1987 до 19.08.1991 та з 24.02.2003 до 14.07.2003 та призначити з 22.08.2025 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 12.08.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», додавши документи, які підтверджують стаж роботи. За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ в Донецькій області та прийняло рішення від 19.08.2025 №134450017985 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 25.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

15.12.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що ОСОБА_1 звернулася із заявою від 12.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 15 років. Стверджує, що страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 10 років 11 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.09.1978: з 18.08.1987 по 14.07.1992 в Естонії, оскільки зазначений період потребує підтвердження шляхом оформлення формулярів щодо підтвердження страхового стажу набутого на території Естонії відповідно угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення для визначення права на трудову пенсію; період роботи у військовій частині НОМЕР_2 з 24.02.2003 по 14.07.2003, оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Ухвалою суду від 22.12.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення другого відповідача відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 08.05.1987 серії НОМЕР_4 прізвище позивачки ( ОСОБА_2 ) після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 .

Згідно з копією трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_5 позивачка у спірний період має такий трудовий стаж:

- 18.08.1987 прийнята на роботу економістом по МТС в ОМТС Талінського виробничого об`єднання «Промприбор» (наказ №371 від 18.08.1987);

- 14.07.1992 звільнена за власним бажанням у зв`язку з переведенням чоловіка в інше місце служби ст. 79 п.1 КЗпП (наказ №277 від 14.07.1992);

- 24.02.2003 прийнята диспетчером групи контролю КП військової частини НОМЕР_2 (наказ №42 від 24.02.2003);

- 14.07.2003 звільнена з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (наказ №156 від 14.07.2003).

Крім того, у трудовій книжці міститься запис про зміну прізвища на ОСОБА_3 (з ОСОБА_2 ) на підставі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 . Запис засвідчений підписом і печаткою.

Відповідно до розрахунку трудового стажу Форми РС-право позивачці зараховано такі періоди трудової діяльності: з 16.09.1978 до 19.06.1979, 01.09.1979 до 15.07.1983 (навчання у вищих/середніх навчальних закладах), з 02.01.1984 до 20.08.1984, з 01.09.1984 до 30.07.1985 (навчання у вищих/середніх навчальних закладах), з 01.09.1985 до 10.06.1987, з 22.01.1992 до 21.01.1995 (догляд за дитиною до 3 років).

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.09.2023 №134450017985 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

12.08.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Донецькій області.

За результатом розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 19.08.2025 №134450017985 про відмову у призначенні пенсії.

За змістом рішення «Вік заявниці - 64 роки 11 місяців 21 день.

Необхідний страховий стаж відповідно до частини 3 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після досягнення віку 65 років становить не менше 15 років.

Страховий стаж особи становить 10 років 11 місяців 18 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за наданими документами до страхового стажу не враховано:

- період роботи в Естонії з 18.08.1987 по 14.07.1992 згідно трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_6 , оскільки зазначений період потребує підтвердження шляхом оформлення формулярів щодо підтвердження страхового стажу набутого на території Естонії відповідно угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення для визначення права на трудову пенсію;

- період роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 24.02.2003 по 14.07.2003 згідно трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_6 , оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Заявниця не працює.

За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує».

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка пред`явила цей позов до суду.

Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв`язку із прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Цією нормою регламентовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Приписами ст. 1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За змістом оскаржуваного акту індивідуальної дії, до страхового стажу не зараховано період роботи у військовій частині НОМЕР_2 з 24.02.2003 до 14.07.2003 згідно трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_7 , оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений ст. 62 Закону №1788-XII, якою встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - порядок № 637, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1, п. 2 порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно з абз. 1 п. 3 порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 18 порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

На момент заведення трудової книжки позивачки була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - інструкція №162).

Підпунктом 1.1 інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пп. 2.1 інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.

Підпунктом 2.2 інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.

У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Згідно з абз. 1 п. 2.10 інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до пп. 2.11 інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

За правилами пп. 2.3 інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.5 інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.

Заразом суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - інструкція №58).

Відповідно до п. 1 інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами п. 2.4 інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Записами трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_5 підтверджено, що позивачка у спірний період має такий трудовий стаж:

- 24.02.2003 прийнята диспетчером групи контролю КП військової частини НОМЕР_2 (наказ №42 від 24.02.2003);

- 14.07.2003 звільнена з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (наказ №156 від 14.07.2003).

Стосовно сплати страхових внесків суд звертає увагу, що згідно зі ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат, що здійснюються в натуральній формі. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи.

Суд звертає увагу на те, що особа не має відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника, як платника страхових внесків, а також належної сплати страхових внесків.

Відсутність в системі персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату страхувальником страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за наявності відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17.

З урахуванням викладеного, період роботи позивачки з 24.02.2003 до 14.07.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо незарахування періодів роботи позивачки на роботі в Естонії з 18.08.1987 до 14.07.1992 згідно трудової книжки від 22.09.1978 серії НОМЕР_7 , суд зазначає таке.

Як встановлено судом, позивачка у спірний період працювала на Талінському виробничому об`єднанні «Промприбор», що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_5 :

- 18.08.1987 прийнята на роботу економістом по МТС в ОМТС (наказ №371 від 18.08.1987);

- 14.07.1992 звільнена за власним бажанням у зв`язку з переведенням чоловіка в інше місце служби ст. 79 п.1 КЗпП (наказ №277 від 14.07.1992)

Суд звертає увагу, що записи про прийняття та звільнення з роботи містять покликання на відповідні накази. Запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою.

При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД.

Відповідно до вимог ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Судом враховано, що Естонська Республіка не є учасником аналізованої Угоди.

Разом з тим, оскільки Естонська РСР в той час, входила в склад СРСР, а відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Україна взяла на себе зобов`язання зараховувати в страховий стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж набутий на території колишнього СРСР.

Суд враховує, що Естонія проголосила свою незалежність та вийшла з СРСР з 20.08.1991 року. За таких обставин, враховуючи вимоги ч.2 ст. 6 Угоди, Україна визнає стаж набутий громадянами на території Естонії саме до цієї дати - до 20.08.1991.

Крім того, слід зазначити, що Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 (набула чинності 01.02.2012 року) не стосуються питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після набуття незалежності обома країнами.

У свою чергу, питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, ч. 2 ст. 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.

З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов`язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.

При цьому, в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі, та не пов`язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.

Оскільки, Естонська РСР входила до складу СРСР, то суд дійшов висновку, що трудовий стаж позивача набутий на території колишнього СРСР, повинен бути зарахований до його загального страхового стажу.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивачки, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивачка не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Тому з урахуванням викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає доцільним та необхідним зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 18.08.1987 до 19.08.1991.

Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугувало відсутність необхідного страхового стажу роботи.

Суд звертає увагу, що страховий стаж позивачки з урахуванням періоду, який відповідач не заперечує (10 років 11 місяців 18 днів), та з урахуванням тих періодів роботи, які суд зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки (з 18.08.1987 до 19.08.1991 (4 роки 0 місяців 2 дні), з 24.02.2003 до 14.07.2003 (4 місяці 21 день) становить (за простими математичними підрахунками суду) понад необхідних 15 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV.

Станом на день звернення із заявою від 12.08.2025 позивачка досягнула 64-річного віку, що відповідає віковому цензу, визначеному ст. 26 Закону №1058-IV.

Отже, у спірній ситуації щодо позивачки дотримано всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком ст. 26 Закону №1058-IV.

Строк призначення пенсії унормований ст. 45 Закону №1058-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Незважаючи на наведені нормативні приписи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, пенсія підлягає призначенню з 22.08.2025, тобто з дня досягнення пенсійного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пп. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Оцінюючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на отримання пенсії за віком. Тому таке рішення суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 сформував позицію, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

З урахуванням обставин справи, враховуючи, що суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивачки дотримано всі умови, визначені законом, та з метою поновлення порушених прав позивачки суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача призначити з 22.08.2025 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.08.1987 до 19.08.1991, з 24.02.2003 до 14.07.2003.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки, пов`язаної з прийняттям рішення про відмову у призначені пенсії. Доводи відповідача, викладені у відзиві, спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 19.08.2025 №134450017985.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 22.08.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2023 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.08.1987 до 19.08.1991 та з 24.02.2003 до 14.07.2003.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84122; ЄДРПОУ 13486010).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна