Рішення № 13656307, 01.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.02.11 р. Справа № 38/270

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засідання Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м.Горлівка, Донецька область

до відповідача: Державного підприємства „Горлівський хімічний завод” м.Горлівка, Донецька область

про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 27 095,69грн., заборгованість за спожиту реактивну електроенергію в розмірі 15 273,13грн., пені в розмірі 42 368,82грн., суми 3% річних в розмірів 504,14грн., суми індексу інфляції у розмірі 2 086,57грн.

за участю представників:

від позивача: Позняр С.В. – за дов. №129-11 „Д” від 30.12.2010р.

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго”, м.Горлівка, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства „Горлівський хімічний завод” м.Горлівка, Донецька область про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 27 095,69грн., заборгованість за спожиту реактивну електроенергію в розмірі 15 273,13грн., пені в розмірі 42 368,82грн., суми 3% річних в розмірів 504,14грн., суми індексу інфляції у розмірі 2 086,57грн., а всього 87 328,35грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір про постачання електричної енергії №43 від 11.03.2003р. з додатками; акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р., рахунки №18/43 за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р., акт звірки заборгованості по розрахункам за електроенергію станом на 08.12.2010р., протоколи від 31.05.2010р., 28.10.2010р., невиконання відповідачем договірних зобов’язань.

28.01.2011р. відповідач надав суду відзив №10 від 19.01.2011р., в якому зазначає, що заборгованість за спожиту активну та реактивну електроенергію визнає у повному обсязі, яка складає: за активну електроенергію у сумі 27 095,69грн., за реактивну електроенергію у сумі 15 273,13грн.

У своєму відзиві відповідач зазначив, що не визнає позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 504,14грн., пені у сумі 42368,82грн. та інфляційних у сумі 2086,57грн., посилаючись на ст.12 п.4 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноваженого представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.03.2003р. між Відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго” (Постачальник електричної енергії) та Державним підприємством „Горлівський хімічний завод” (Споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 43.

Відповідно до п. 1 Договору, Постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач користується електроенергією та оплачує постачальнику електричної енергії її вартість згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід’ємними частинами.

Облік електричної енергії та порядок розрахунків сторони узгодили у розділі 7 договору та в додатку до договору №5 „Порядок розрахунків за електроенергію”.

Згідно п. 3 Додатку № 5 „Порядок розрахунків за електроенергію” до договору про постачання електричної енергії № 43 від 11.03.2003р. оплата отриманого Споживачем рахунку повинна виконуватись протягом не більше 5-ти календарних днів.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.2–2.2.3 цього Договору з порушенням термінів, визначених додатком №5 „Порядок розрахунків за електроенергію”, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі 1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно п.9.5 договору, договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня поточного року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що на момент виникнення заявленої до стягнення суми боргу, сторони перебували у договірних відносинах.

Позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договором, постачав Споживачу електричну енергію, що підтверджується актами прийому-передачі електроенергії за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р.

Згідно протоколу засідання комісії ВАТ „Донецькобленерго” №937 від 31.05.2010р. було прийнято рішення сторнирувати заборгованість по активній та реактивній електроенергії за період грудень2009р.

Протоколом засідання комісії ВАТ „Донецькобленерго” №1087 від 28.10.2010р. було прийнято рішення сторнирувати заборгованість по активній та реактивній електроенергії за період травень - серпень 2010р.

Виставлені рахунки за активну та реактивну електроенергію №18/43 за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р. були отримані уповноваженими представниками відповідача, про що свідчить відповідна відмітка про отримання на цих рахунках.

Відповідач свого обов’язку з повної та своєчасної сплати отриманої електричної енергії у встановлені строки не виконав, чим порушив умови договору.

Відповідно до ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту ПКЕЕ), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Пунктом 2 ст.275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії №43 від 11.03.2003р. (з додатками), згідно з яким Постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підпунктами 2, 8 п. 8.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442, із змінами (далі – Правила), закріплено, постачальник електроенергії наділений правом своєчасно отримувати від споживача оплату за електроенергію згідно умов договору та діючого законодавства.

Відповідно до п. 3 Додатку № 5 „Порядок розрахунків за електроенергію” до договору про постачання електричної енергії № 43 від 11.03.2003р. оплата отриманого Споживачем рахунку повинна виконуватись протягом не більше 5-ти календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов’язання за договором у грудні 2009р., травні-жовтні 2010р. виконав належним чином, поставив відповідачу активну та реактивну електроенергію, що підтверджено підписаними сторонами актами прийому-передачі електроенергії за вказаний період.

Рахунки на оплату за спожиту активну та реактивну електроенергію №18/43 за грудень 2009р., травень-вересень 2010р. були вручені представнику відповідача для оплати, про що свідчать підписи уповноважених осіб відповідача на вказаних рахунках. Рахунки на оплату за спожиту активну та реактивну електроенергію №18/43 за жовтень 2010р. були направлені відповідачу 03.11.2010р., що підтверджено листом №21-2122 від 03.11.2010р. та відміткою про їх отримання.

Згідно протоколів №937 від 31.05.2010р. та №1087 від 28.10.2010р. засідання комісії ВАТ „Донецькобленерго” було прийнято рішення сторнирувати заборгованість по активній та реактивній електроенергії за період грудень 2009р. та за період травень - серпень 2010р.

В порушення умов договору, вимог зазначених статей Цивільного та Господарського кодексів України, ПКЕЕ відповідач зобов’язання щодо повної та своєчасної сплати отриманої в грудні 2009р., травні-жовтні 2010р. активної та реактивної електричної енергії у встановлені строки не виконав.

Таким чином, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за активну електроенергію за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р. у сумі 27 095,69грн., за реактивну електроенергію за грудень 2009р., травень-жовтень 2010р. у сумі 15 273,13грн., яка підтверджена матеріалами справи, у тому числі актом звірки заборгованості по розрахункам за електроенергію станом на 08.12.2010р., підписаним обома сторонами без зауважень та скріпленим печатками обох підприємств.

Враховуючи, що відповідач визнав наявність вказаної заборгованості, а також не надання суду доказів оплати заборгованості, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за активну електроенергію у сумі 27 095,69грн. та за реактивну електроенергію у сумі 15 273,13грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також сплатити 3 % річних від простроченої суми.

На підставі вищезазначеної норми права, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 504,14грн. та інфляційні в сумі 2086,57грн.

Перевіривши розрахунок щодо нарахованих 3% річних та інфляційних суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за жовтень 2010р., оскільки у виставлених рахунках за вказаний період зазначено, що оплата складає 0,00грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, суд частково задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з відповідача 3 % річних в сумі 503,72грн. та інфляційні в сумі 1989,04грн.

Позивач, з посиланням на п. 4.2.1. договору № 43 від 11.03.2003р. та положення Закону України “Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальній послуги та утримання прибудинкових територій”, нарахував відповідачу пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу. Відповідно до розрахунку розмір пені становить 42 368,82грн.

Розглянувши вимоги позивача в цій частині суд приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст.216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно положень ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальній послуги та утримання прибудинкових територій”від 20.05.1999 № 686-XIV, на який посилається позивач, суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Стаття 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-ІV (з змінами) закріплює, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до вимог цього Закону житлово-комунальні послуги надаються в рамках укладеного між сторонами (виконавцем/виробником та споживачем) договору на надання житлово-комунальних послуг (розділ 6 Закону).

В свою чергу, ст. 1 Закону України “Про електроенергетику” визначає енергію - електричну чи теплову енергію, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442, із змінами, передбачають, що електрична енергія (активна) - енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару; електрична енергія (реактивна) - технологічно шкідлива циркуляція електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок; електрична мережа - сукупність електроустановок для передачі та розподілу електричної енергії; електропередавальна організація - суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами або місцевими (локальними) електричними мережами, а також суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території.

У відповідності до п. 1.6. Правил електрична енергія поставляється на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення) на основі типового договору (додаток 3 Правил).

Підставою позовних вимог, зокрема, є договір про постачання електричної енергії, в рамках якого електрична енергія поставляється та, відповідно, купується та оплачується, як різновид товару.

Крім того, сторони в договорі чітко визначили, що при виконанні умов договору, а також вирішенні усіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов’язуються керуватися ЗУ “Про електроенергетику”, Правилами користування електричною енергією, Правилами улаштування електроустановок, Правилами безпечної експлуатації електроустановок споживачів, Правилами технічної експлуатації електроустановок споживачів, Інструкцією про порядок погодження використання електрокотлів та інших електронагрівальних засобів, а також іншими нормативно-правовими актами.

Проаналізувавши положення вищенаведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку між сторонами склалися правовідносини про постачання електроенергії, як різновиду товару, а не відносини в сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, якими є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, на відносини позивача та відповідача, які склалися в рамках договору про постачання електричної енергії, не розповсюджується дія Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та, відповідно, не розповсюджується дія Закону України “Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальній послуги та утримання прибудинкових територій”.

Суд вважає, що дані відносини підпадають саме під положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, у зв’язку з чим перераховує пеню у відповідності з положеннями цього Закону.

Перевіривши розрахунок щодо нарахування пені відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 258 Цивільного кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, суд дійшов висновку, що розмір пені складає 2 664,75грн., тому позовні вимоги щодо стягнення пені суд задовольняє частково в розмірі 2 664,75грн.

Позовні вимоги щодо стягнення суми пені у залишковому розмірі задоволенню не підлягають у зв’язку з безпідставністю заявлення.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, щодо нарахування відповідачу неустойки (штраф, пеня), в порушення ст.12 п.4 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з огляду на наступне.

Відповідно до абз.4 п.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно до ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Отже, об'єктом дії мораторію в процедурі банкрутства є певний круг вимог кредиторів - вимог, термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Всі інші вимоги виведені з-під дії мораторії, тобто, мораторій на них не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи, термін виконання вимог позивача настав вже після введення мораторію. У зв'язку з цим мораторій на дані вимоги позивача не поширюється та, відповідно, до цих вимог не застосовуються обмеження Закону, пов'язані з дією мораторію, у тому числі положення ч.4 ст.12 щодо заборони нарахування неустойки (штраф, пеня).

Крім того, передбачене ст.625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов’язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, а не штрафною санкцією.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.129 Конституції України, ст. ст. 256, 257, 261, 267, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 625, 627 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України, Закону України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р., Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. N28, Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-ІV (з змінами), Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, Закону України “Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальній послуги та утримання прибудинкових територій” від 20.05.1999 № 686-XIV, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горлівка, Донецька область до Державного підприємства „Горлівський хімічний завод” м.Горлівка, Донецька область про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 27 095,69грн., заборгованість за спожиту реактивну електроенергію в розмірі 15 273,13грн., пені в розмірі 42 368,82грн., суми 3% річних в розмірів 504,14грн., суми індексу інфляції у розмірі 2 086,57грн., задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Горлівський хімічний завод” м.Горлівка (84610, м. Горлівка Донецької області, вул. Щербакова, 5, код ЄДРПОУ 14310945) на користь Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” (84601, м. Горлівка Донецької області, пр-т Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) на рахунок зі спеціальним режимом використання № 260303021296 в ОПЕРВ філії Донецького обласного управління ВАТ „Ощадбанк”, МФО 335106, ЄДРПОУ 00130903) борг за активну електроенергію в сумі 27 095,69грн.

Стягнути з Державного підприємства „Горлівський хімічний завод” м.Горлівка (84610, м. Горлівка Донецької області, вул. Щербакова, 5, код ЄДРПОУ 14310945) на користь Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” (84601, м. Горлівка Донецької області, пр-т Леніна, 11; ЄДРПОУ 00131268) на п/р № 26002307551560 в ЦГВ АК Промінвестбанк м. Горлівка Донецької області, МФО 334466, ЄДРПОУ 00130903) борг за реактивну електроенергію в сумі 15 273,13грн., індекс інфляції в сумі 1989,04грн., 3% річних в сумі 503,72грн., пеню в сумі 2664,75грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 475,26грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 128,44грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.02.2011р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2011р.

Суддя Лейба М.О.