Рішення № 136551936, 15.05.2026, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/11806/26

Провадження № 2/484/1458/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Маржиної Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 35 300 грн., -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 35 300 грн., мотивуючи тим, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» (надалі Кредитодавець/Позивач) та ОСОБА_2 (надалі Позичальник/ Відповідач) 09.06.2025 року уклали Кредитний договір (оферти) № 09.06.2025- 100002413 (Надалі Договір). Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 09.06.2025, на строк, вказаний в заявці. Відповідно до умов Договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору № 09.06.2025-100002413 від 09.06.2025 року Позичальнику надається Кредит на наступних умовах: Дата надання/видачі кредиту - 09.06.2025; Сума Кредиту: 10 000 грн.; Строк, на який надається Кредит - 6 днів з дати його надання; Дата повернення (виплати) кредиту - 08.12.2025; Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74XXXXXX-3820. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 09.06.2025. В свою чергу ОСОБА_2 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 35 300 грн., що складається з: Тіла кредиту 10 000 грн. Процентів 18 300 грн. Комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 2 000 грн. Неустойки 5 000 грн. Добровільно відповідач суму заборгованості за кредитним договором не погашає. Зазначену суму позивач просить стягнути на його користь з відповідача. Крім того, позивач зазначив, що у відповідності до п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи включає судовий збір в сумі 2 662 грн. 40 к. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам роз`яснено порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, клопотань і доказів. Надіслано сторонам копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі; відповідачу копію позовної заяви з додатками.

14.04.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає, що позовні вимоги визнає частково і не оспорює факту, що 09.06.2025 року вона уклала Кредитний договір (оферти) № 09.06.2025- 100002413 за яким отримала кредит в сумі 10 000 грн., який не погашено і тіло кредиту нею не оспорюється. Але відповідачка не погоджується з сумою нарахованих відсотків, комісії та неустойки, які разом з тілом кредиту складають 35 300 грн. ОСОБА_1 в своєму відзиві посилається на ч.1 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування» та вважає, що позивачем не враховано, що для договорів, сума яких не перевищує одну мінімальну заробітну плату, граничний розмір усіх нарахувань (відсотків, пені, штрафів) не може перевищувати подвійну суму отриманого кредиту, але станом на 09.06.2025 року сума мінімальної заробітної палати складала 9 100 грн. Відповідачка також посилається на те, що намагалася врегулювати з позивачем майновий спір шляхом подання заяви про надання відстрочки та реструктуризації кредитної заборгованості.

20.04.2026 року представник позивача ОСОБА_3 надав до суду відповідь на відзив, в якому позов підтримав, просив повністю задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові. З відзивом поданим відвідачем не згодні, та вважають, що відповідачем не надано належних доказів для спростування позовних вимог даного позову. Відповідачка визнає тіло кредиту, але вважає що відсотки нараховані за кредитним договором саме за проценти за прострочення зобов`язання, але відсотки були нараховані саме за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання Відповідача на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України у цьому випадку є некоректним. Таким чином, загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Відповідно до Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною. Щодо неустойки на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Так, щодо ступеня вини відповідача у виникненні спору, слід зазначити, що відповідач протягом усього строку дії кредитного договору, а також до моменту подання позовної заяви, не виконав та не мав на меті виконати свої зобов`язання за кредитним договором, що свідчить про його повну та безпосередню вину у виникненні спірних правовідносин та виключає можливість визнання такої поведінки добросовісною.

21.04.2026 року від відповідачки надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вона зазначає, що за розрахунком заборгованості їй було нараховано 18 300 грн., за 183 дні по 1% на день, хоча в кредитному договорі зазначається «строк, на який надається кредит - 6 днів ». Але це строк дії договору, а строк повернення кредиту, далі починають діяти санкції. Також відповідачем зазначено, що позивачем не враховані п.18 прикінцевих положень ЦК України, який звільняє від усіх штрафних нарахувань (неустойка,пеня) за прострочення з 24 лютого 2022 року.

Сторони про місце, день та час розгляду справи повідомлені завчасно і належним чином.

До початку розгляду справи будь-яких інших заяв, клопотань, доказів сторонами не подано.

Вирішуючи справу на основі наявних письмових доказів, з урахуваннм позицій сторін, викладених у їх заявах, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги законні, обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» (надалі Кредитодавець/Позивач) та ОСОБА_2 (надалі Позичальник/ Відповідач) 09.06.2025 року уклали Кредитний договір (оферти) № 09.06.2025- 100002413 (Надалі Договір). Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 09.06.2025, на строк, вказаний в заявці. Відповідно до умов Договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору № 09.06.2025-100002413 від 09.06.2025 року Позичальнику надається Кредит на наступних умовах: Дата надання/видачі кредиту - 09.06.2025; Сума Кредиту: 10 000 грн.; Строк, на який надається Кредит - 6 днів з дати його надання; Дата повернення (виплати) кредиту - 08.12.2025; Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74XXXXXX-3820.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 09.06.2025.

В свою чергу ОСОБА_2 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 35 300 грн., що складається з: Тіла кредиту 10 000 грн. Процентів 18 300 грн. Комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 2 000 грн. Неустойки 5 000 грн. Зазначена заборгованість заявлена до стягнення.

Відповідач добровільно не погашає заборгованість.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Позичальник згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, стаття 1050 ЦК України зобов`язує його сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч.1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно до ч.12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідачка визнає заборгованість в частині стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 000грн., яка підтверджена умовами договору й розрахунком заборгованості, що і підлягає стягненню з неї на корить позивача.

Відповідачем заперечується правомірність нарахування процентів, посилаючись на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України. Разом з тим зазначаємо, що це положення Кодексу визначає наступне: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, ця норма стосується саме звільнення від відповідальності, яка визначена, поперше, ст. 625 ЦК України, чим є сплата суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а, по-друге, неустойки (пеню та штрафу).

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 визначила, що за кредитним договором позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд розділяє поняття проценти за користування кредитом та проценти за прострочення зобов`язання, перші з яких не є заходом цивільноправової відповідальності боржника, а лише можливістю правомірно не сплачувати кошти протягом певного часу.

Слід визначити, що кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання Відповідача на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України у цьому випадку є некоректним.

Щодо процентів за кредитним договором суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.

Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17.

Вказаних вище висновків ВП ВС також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). ВП ВС вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає. ВП ВС підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання».

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування.

Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

Крім того, Відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору.

Законом України Про споживче кредитування передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Також, законом України Про споживче кредитування, передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки.

Розділ IV "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Слід звернути увагу, що закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною.

За таких обставин суд зазначає, що нарахування зазначених відсотків в сумі 18 300 грн. є правомірним, тож підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки суд зазначає наступне.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на вищевикладене суд вважає неможливим стягнення неустойки в сумі 5 000 грн.

Щодо твердження сторони відповідача про неправомірне нарахування комісії за надання кредиту, суд зазначає, що відповідно до позовної заяви та розрахунку заборгованості, позивач вимагає стягнути з відповідачки, 2 000 грн. комісії. Позивач зазначив, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1 (б) Угоди про надання кредиту № 09.06.2025-100002413 від 09.06.2025 щодо обов`язку відповідачки щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1 (б) Угоди про надання кредиту № 501287297 від 06.01.2021 щодо обов`язку відповідачки щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

З урахуванням викладеного, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії в розмірі 2 000грн., визнаючи комісію нікчемною.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судом встановлено, що відповідачка належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань згідно умов кредитного договору та порушила умови договору щодо строків сплати кредиту, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

В силу вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, тож з відповідача на користь відповідача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 09.06.2025- 100002413 від 09.06.2025 року в сумі 28 300 грн. з яких 10 000грн.-заборгованість за тілом кредиту, та 18 300 грн. заборгованість за відстоками.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту задоволено на 51,8 %, то судовий збір підлягає частковому відшкодуванню з урахуванням відсоткового співвідношення задоволених позовних вимог, що у цифровому відображенні складає 1 379 грн. 12 к., що і слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, заборгованість за кредитним договором № 09.06.2025-100002413 від 09.06.2025 року в сумі 28 300 (двадцять вісім тисяч триста) грн., що складається з: тіла кредиту в сумі 10 000 (десять тисяч) грн., та відсотків 18 300 (вісімнадцять тисяч триста) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 379 (одна тисяча триста сімдесят дев`ять) грн. 12 к.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення виготовлено 15 травня 2026 року.

СУДДЯ: