Ухвала суду № 136549802, 14.05.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1435/26

Провадження №: 2-н/336/323/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Турчинський Максим Ігорович, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" про видачу судового наказу про стягнення заборгованості (послуга з поводження (управління) побутовими відходами) з ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за надані послуги з поводження (управління) побутовими відходами за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.03.2023 по 31.01.2026 в розмірі 23 689,05 грн.

Дослідивши матеріали заяви, суддя встановив, що до матеріалів заяви про видачу судового наказу заявник долучив довідку розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за особовим рахунком НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , кількість зареєстрованих осіб 17.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 66, 67, 162 ЖК України, за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

У розумінні положень ст. 1, 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальним споживачем є власник (співвласник) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором; дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що до матеріалів заяви про видачу судового наказу заявник долучив довідку розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за особовим рахунком НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 , кількість зареєстрованих осіб 17. Тобто, у розумінні положень ст. ст. 67, 68 ЖК України, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» такі особи є солідарними боржниками, але у заяві вони не зазначені.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від будь-кого з них окремо.

Проте, це право реалізується виключно у позовному провадженні, де суд досліджує питання правового статусу кожного з боржників.

Однак, судовий наказ є особливою спрощеною формою судового провадження, що передбачає відсутність судового розгляду та дослідження доказів. Тому заявник повинен надати вичерпну, достовірну та повну інформацію, що не викликає сумнівів.

Якщо зобов`язання є солідарним, це зобов`язує заявника вказати всіх боржників, інакше є ризик неповного або неправомірного стягнення.

Крім того, невказання інших боржників, які є солідарно відповідальними, порушує їхні процесуальні права, оскільки без повідомлення вони не можуть реалізувати своє право на заперечення проти наказу, а також унеможливлює повний розгляд справи навіть у межах наказного провадження.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).

Якщо хтось зі співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Можливість звернення з регресом не замінює належного виконання вимог процесуального законодавства щодо подання заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до ст. 160, 161 ЦПК України, заява про видачу судового наказу має містити достовірні та повні відомості про боржника (або боржників), якщо зобов`язання є солідарним. Якщо таких осіб кілька - усі мають бути вказані.

Невиконання цієї вимоги є підставою для відмови у видачі судового наказу, а не лише процедурною неточністю.

Судовий наказ - це форма судового захисту, яка виключає змагальність сторін, тож до вимог заявника висуваються вищі стандарти точності та юридичної визначеності.

Ігнорування необхідності зазначати всіх солідарних боржників порушує суть та природу наказного провадження, і надання можливості в подальшому звертатись із регресом не усуває цього порушення.

Крім того, реалізація права на регрес виникає вже після виконання зобов`язання, тобто після фактичного погашення боргу за інших співвласників. Це не може бути виправданням для штучного уникнення зазначення цих осіб у заяві про видачу судового наказу.

Таким чином, право на регрес не спростовує обов`язку зазначати в заяві про видачу судового наказу всіх осіб, які несуть солідарну відповідальність. В іншому випадку це створює ризики зловживання процесуальними правами та порушення принципу рівності сторін, а також може спричинити подвійне стягнення з різних осіб за одним і тим самим зобов`язанням.

Зазначені правові позиції, які викладені у постанові Колегії суддів Запорізького апеляційного суду від 15.04.2026 р. у справі №336/1511/26, враховані суддею при прийнятті рішення щодо відмови у видачі судового наказу, оскільки стосуються висновків щодо процесуальної участі.

За таких обставин, на переконання судді, стягнення боргу без залучення інших зареєстрованих за цією адресою боржників є безпідствним.

Відповідно до п.1, п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннмя вимог статті 163 Кодексу та з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Керуючись ст. 165 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" про видачу судового наказу про стягнення заборгованості (послуга з поводження (управління) побутовими відходами) з ОСОБА_1 .

Заявнику роз`яснюється, що відмова у видачі судового наказу з підстав передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 ЦПК України, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженн: якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ