Ухвала суду № 136541791, 15.05.2026, Онуфріївський районний суд Кіровоградської області

справа № 399/970/25

провадження № 2-п/399/5/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Шуліки О.О.,

за участі секретаря судового засідання Бобрик І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел.. Онуфріївка заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі №399/970/25 (провадження №2/399/488/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

12 травня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , подала заяву про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву про перегляд заочного рішення обґрунтовано тим, що 26.11.2025 р. Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в рамках справи №399/970/25 розглянув позовну заяву ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та ухвалив заочне рішення, яким стягнуто з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Обґрунтування підстав перегляду заочного рішення. За змістом ч. 1-3 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Повідомляє, що не отримала своєчасно в порядку, визначеному главою 7 ЦПК України «Судові виклики і повідомлення», викликів у судові засідання. Офіційної електронної адреси та кабінету в ЄСІТС не мала на час розгляду судом справи та не зобов`язана мати згідно норм ЦПК України, а тому повістки в цей спосіб отримувати також не могла. До цього часу я процесуальних документів по справі не отримувала. Жодних повідомлень від оператора поштового зв`язку про надходження листа (-ів) з суду також. Варто зазначити, що я дізналася про цю справу випадково, коли завантажила застосунок Дія 28.04.2026 і виявила там дані про ухвалене заочне рішення. У цей же день я створила кабінет в ЄСІТС та ознайомилася з матеріалами справи, що і слід вважати датою офіційного вручення мені зазначеного судового рішення. До 28.04.2026 року нічого про справу не знала, не отримувала жодних документів по справі, відповідно не могла також і подати відзив. Сукупність всіх описаних вище обставин призвела до неможливості реалізації відповідачем процесуальних прав на подання обґрунтованого заперечення проти позову з поважних причин. Також з цих же причин вона не могла раніше подати заяву про перегляд заочного рішення, адже просто не була обізнана про існування цієї справи. За таких обставин, прохає поновити строк подання заяви про перегляд заочного рішення та прийняти заяву до розгляду в судовому засіданні в порядку, визначеному ст. 287 ЦПК України. Заперечення проти вимог Позивача. Користуючись своїм процесуальним правом на подачу заперечень щодо заяв, клопотань, доводів і міркувань Позивача, повідомляю суду конкретні підстави незгоди Відповідача з правовою позицію ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», викладену в позовній заяві, щодо можливості стягнення заборгованості та судових витрат, а саме: 2.1. Щодо відсутності доказів отримання новим кредитором прав вимоги. Варто зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісних кредиторів у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (справа № 301/2368/14- ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 2-879/11 (провадження №61-10005св21), з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором. Звертаю увагу, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає в заміні первісного кредитора новим у межах існуючого зобов`язання. Таким чином, відступлення права вимоги може стосуватися лише дійсних прав, що існують на момент їх передачі. Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором чи законом. Між тим, вважаю, що позивач не надав належних доказів переходу права вимоги до нього за кредитним договором, зокрема: Реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи; Витяг із реєстру (сторінка з даними про відповідача) не має підписів та печаток, що робить його неналежним доказом згідно зі ст. 76 ЦПК України, оскільки неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру; Позивач не надав доказів сплати за договором факторингу по всьому факторинговому ланцюгу, що є обов`язковим для підтвердження реального переходу прав. Позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісного кредитора, саме за кредитну заборгованість відповідача. Звертає увагу, що з огляду на позиції позицію Верховного Суду в постановах, зокрема, постанова від 18 жовтня 2023 у справі № 905/306/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, «Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є: - належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, - реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, - докази на підтвердження оплати за договором.» Отже, відсутність доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору та інших належних доказів, позбавляє відповідача та суд можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі, а саме що позивач дійсно набув права вимоги за кредитним договором в зазначеній позивачем сумі. Згідно з п. 7.1 договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10- 01/2023, укладеного між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за договором позики, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти. Пунктом 7.2. договору передбачено, що ціна договору сплачується новим кредитором кредитору в будь-який передбачений (не заборонений) законодавством, втому числі, але не виключно, шляхом перерахування коштів на рахунок вказаний у п. 12 цього договору або зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку, визначеному п. 5.6.2 цього договору протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору. Незважаючи на те, що у договорі право вимоги до нового кредитора пов`язане з передачею матеріалів та підписанням договору, умовою дійсності договору факторингу та переходу права вимоги залишається фактично оплата фактором ціни продажу. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази сплати фактором ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь клієнта ТОВ «Вердикт Капітал» ціни продажу відповідно до умов договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10- 01/20231, що є однією з умов набуття прав вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем. При цьому, що зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинене на підставі Акту, підписаного між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «Вердикт Капітал» в принципі не може бути враховане судом, так як суперечить суті договору факторингу, який є платним. Факт надання/отримання кредиту, оплати за кредитом, період нарахування та сплати процентів, неустойки, комісій тощо є предметом доказування у справах цієї категорії. У разі передачі права вимоги від клієнта до фактора, окрім зазначеного, підлягають доказуванню обставини фактичної передачі права вимоги позивачу відносно відповідача, та підтвердження цього факту належними доказами, зокрема договором факторингу, актом приймання-передачі до нього прав вимоги, реєстру боржників та здійснення оплати фактором клієнту за цим договором. При цьому, умовами договору факторингу прямо ставиться в залежність перехід права вимоги за кредитними договорами з настанням указаних обставин (укладенням реєстрів боржників) та визначення відповідача, як такого, відносно якого право вимоги було фактично передано. Крім того, до матеріалів справи долучено лише витяг з реєстру боржників, на якому відсутні підписи сторін договору факторингу. Встановити, що цей витяг дійсно є частиною договору факторингу неможливо. Як наслідок, позивачем не доведено факт передачі кредитором позивачеві права вимоги до відповідача. Реєстри боржників до суду також не надано в повному обсязі, а лише випадкові сторінки. Таким чином, позивачем не доведено факт переходу до нього права вимоги саме за угодою 24.12.2019 №CCNG-6313273, як зазначено в позовній заяві. Відсутність цих доказів позбавляє можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі, а саме що позивач дійсно набув права вимоги за кредитним договором від 24.12.2019 №CCNG-631327396 з АТ «АЛЬФА-БАНК». Таким чином, наголошую, що позивач не довів отримання прав вимоги за кредитним договором, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що не було враховано заочним рішенням суду. 2.2. Щодо суперечності матеріалів та відсутності доказів перерахування коштів (тіла кредиту). Позовна заява була мотивована тим, що я звернулася до АТ «АЛЬФА-БАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву на приєднання до договору оферту на укладення кредитної угоди. Згодом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклало з правонаступниками АТ «АЛЬФА-БАНК» договір факторингу, відповідно до якого нібито набуло права вимоги до мене за Кредитним договором від 24.12.2019 №CCNG-631327396. Відповідач, за переконанням позивача, в порушення вимог договору, свої зобов`язання належним чином нібито не виконав, в результаті чого, виникла заборгованість 48384,82 грн. Разом з тим, вважаю, що позивачем не було доведено факт укладення між мною та ПАТ «Альфа-Банк» кредитного договору, адже суду не надано ані письмового договору про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № CCNG-631327396, ані акцепту ПАТ «Альфа-Банк» пропозиції про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 24.12.2019 року. Документи, складені та підписані представником АТ «Сенс-Банк» про заборгованість відповідача за договором №631327396, не відповідають вимогам ст.ст. 77, 78 ЦПК України, адже відсутні докази, які свідчать про правонаступництво АТ «Сенс-Банк» зобов`язань, які виникли перед АТ «Альфа-Банк», оскільки на час складання цих документів заборгованість (за твердженням позивача) нібито вже була відступлена. Крім того, зазначення в позовній заяві та заочному рішенні реквізитів договору від 24.12.2019 №CCNG-631327396 не збігаються з розрахунками заборгованості та іншими супровідними документами, які складалися АТ «Сенс-Банк» або наступними кредиторами (зазначено договір №631327396 та дату видачі кредиту - 26.12.2019). При цьому, ці документи також не узгоджуються з умовами договору факторингу № 2 від 17.05.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс», відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Флексіс» права грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами, у т.ч. за договором 24.12.2019 №CCNG-631327396, що укладений між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.05.2022, справа №393/126/20). Сама лише Анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», не містить відомостей про умови кредитування. Разом з тим, варто зазначити, що враховуючи реальний характер кредитного договору, згідно з положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, такий договір є укладеним з моменту передання грошей, надання доказів про перерахування кредитодавцем суми грошової позики (кредиту) на зазначений в договорі рахунок позичальника. На підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором та наявності у мене боргу за цим договором позивач надає тільки розрахунки заборгованості та довідку, нібито видану банком, однак без підписів та печаток уповноважених осіб. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), однак це розрахунок навіть не містить реквізитів договору кредитування 24.12.2019 №CCNG-631327396. Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15). Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 р. встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Пунктом 52 Розділу 3 Положення передбачено, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Відповідно до пункту 62 Положення, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 року в справі № 200/5647/18. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо. На підтвердження перерахування коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується розрахунком (довідкою) банку, відповідно до якої нібито, як зазначає позивач, мені було перераховано тіло кредиту. Втім, зазначений файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу, оскільки повністю перебуває в залежності від сторони позивача. Фактично позивач або банк могли скласти довідку будь-якого змісту, що нівелює значення такого документа. Відтак, інформаційна довідка (розрахунок) не є первинним або платіжним документом, що підтверджує переказ коштів, а тому є неналежним та недопустимим доказом. Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019р. (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015р. (№ 6-16цс15). Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 р. встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Пунктом 52 Розділу 3 Положення передбачено, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Відповідно до пункту 62 Положення, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 р. в справі № 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 р. в справі № 200/5647/18. Отже, інформаційні повідомлення (довідки, розрахунки), на які посилався позивач, не є первинними документами, що підтверджують перерахування кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позові, а отже не є належним доказом існування боргу. Між тим, збирати докази з власної ініціативи суд не має права з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та верховенства права Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази,що стосуються предмета спору,з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Вищенаведене вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів перерахування мені тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просив стягнути за період користування кредитними коштами, не довів перехід до позивача прав вимоги за кредитною угодою, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю за результатами перегляду рішення суду. Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають, що вказує на необґрунтованість заочного рішення. 3. Щодо розподілу судових витрат. У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В силу п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відтак, в разі ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, вважаю, що будуть відсутні підстави для стягнення з мене судового збору в сумі, яку зазначає позивач. Прохає суд 1. Поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. 2. Розглянути заяву за відсутності відповідача та задовольнити її.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 року, заява про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у справі №399/970/25 (провадження №2-п/399/5/26) розподілено судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області Шуліці О.О.

Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12.05.2026 року розгляд заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року, призначено на 15.05.2026 року без повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 127 ЦПК України розгляд заяви про поновлення процесуального строку, встановленого законом, проведено судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та матеріали справи, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом.

За змістом ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

За приписами ст. 127 України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Системний аналіз зазначених норма ЦПК України дає підстави зробити висновок, що у випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду, такий відповідач має безумовне право на поновлення строку. В той же час, якщо заява про перегляд заочного рішення подана після спливу зазначеного двадцятиденного строку, то строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

При цьому, причину пропуску строку можна вважати поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування.

Судом встановлено, що 26 листопада 2025 року Онуфріївським районним судом Кіровоградської області ухвалено заочне рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги задоволено. В судовому засіданні відповідач була відсутня. У резолютивній частині зазначеного заочного рішення, детально роз`яснено порядок та строки подання відповідачем заяви про його перегляд.

Адресою місця проживання відповідача, що зареєстрована у встановленому законом порядку є АДРЕСА_1 , що зазначено у позовній заяві, відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1839778 від 01.10.2025 року.

Також фактичною адресою місця проживання відповідача АДРЕСА_1 , що зазначено заяві про перегляд заочного рішення.

Статтею 283 ЦПК України передбачено, що відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5, п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

На виконання зазначених вимог ЦПК України, у зв`язку з відсутністю відомостей про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 електронного кабінету, копія заочного рішення від 26 листопада 2025 року була направлена на її адресу місця проживання( АДРЕСА_1 ) та на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку ( АДРЕСА_1 ) та отримана відповідачем 24 грудня 2025 року, що підтверджується відстеженнями поштового відправлення №R67048325073 та №R67048315809 на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» у розділі «Трекінг»: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, з якого встановлено прийняття поштового відправлення, доставку та факт отримання.

За таких обставин, саме з 24 грудня 2025 року розпочав свій перебіг двадцятиденний строк, передбачений ч. 3 ст. 284 ЦПК України, протягом якого, подавши заяву про перегляд заочного рішення, відповідач мав би право на безумовне поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та такий строк закінчився 12.01.2026 року.

Однак, відповідачка із заявою про перегляд заочного рішення звернулась через систему «Електронний суд» лише 12.05.2026 року, а відтак відсутні правові підстави для поновлення строку відповідно до ч. 3 ст. 284 ЦПК України.

При цьому, посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що зазначений двадцятиденний строк слід обраховувати з 28.04.2026 року, тобто з дати коли вона виявила рішення в за стосунку «ДІЯ» є помилковим та не ґрунтується на приписах чинного ЦПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення з підстав, визначених ч. 3 ст. 284 ЦПК України.

При цьому, інші причини поважності пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення представником відповідача не зазначено (ч. 4 ст. 283 ЦПК України), що позбавляє суд процесуальної можливості вирішити таке питання.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20 сформульовано правовий висновок, що суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення. Відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

Згідно з ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, відсутні підстави для залишення заяви про перегляд заочного рішення без руху у відповідності до ч. 8 ст. 285 ЦПК України, оскільки ст. 285 ЦПК України не передбачає подання заяви про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Враховуючи відсутність підстав для поновлення процесуального строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення та оскільки заява про перегляд заочного рішення подана з пропуском процесуального строку, визначеного законом, то така заява підлягає залишенню без розгляду.

Роз`яснити, що відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

Керуючись ст. ст. 12, 126, 127, 260, 284 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі №399/970/25 (провадження №2/399/488/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі №399/970/25 (провадження №2/399/488/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Онуфріївського районного суду

Кіровоградської області Шуліка О.О.