Рішення № 13654063, 05.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.01.11 р. Справа № 37/223пд (6/425)

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Відкритого акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра”, м. Київ, ідентифікаційний код 20025456

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

про: визнання додаткової угоди №1 від 11.11.2009р. до договору оренди нерухомого майна державної власності №1088/2003 від 29.08.2003р. недійсною з моменту укладення та застосування наслідків недійсності правочину

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні Відповідача: Державного підприємства „Дзержинськвугілля”, м. Дзержинськ Донецької області

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Кольцова Г.Л. (за довіреністю №1-11-24277 від 14.12.2010р.);

від Відповідача - не з’явився;

від Третьої особи – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України, судовий розгляд за клопотанням сторін здійснювався з фіксацією у протоколах відносно судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 23.11.2010р. на 06.12.2010р. та з 06.12.2010р. на 20.12.2010р., з 20.12.2010р. на 05.01.2011р.

У судовому засіданні 05.11.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Комерційний банк „Надра”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання недійсною з моменту укладання додаткову угоду №1 від 11.11.2009р. до договору оренди нерухомого майна державної власності №1088/2003 від 29.08.2003р. та застосування наслідків недійсності прачину.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що спірна угода опосередковує зміну ціни договору оренди за час, коли фактичне користування майном вже відбулося – тобто після виконання, і співробітник Відповідача уклав цю угоду без попереднього письмово погодження з працівника підрозділу банківської безпеки та подальшого вчинення дій з наступного схвалення правочину.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 92, 203, 207, 215, 216, 241, 632, 654, 762 Цивільного кодексу України.

На виконання вимог ухвали суду Позивачем 23.11.2010р. та 20.12.2010р. надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 40-57, 80-95 ).

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 10-14-11703 від 12.10.2010р. (а.с. 25-27), в якому заперечив проти позову посилаючись на запровадження змін до договору оренди у відповідності із вимогами ст.118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, ст.21 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та постанови КМУ від 27.12.2006р. №1846 „Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна”; не надання Відповідачем будь-яких доказів існування обмежень у уповноваженої особи Позивача на підписання спірної додаткової угоди; стягнення рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2010р. по справі №40/329 заборгованості з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” заборгованості з орендної плати та пені з урахування спірної додаткової угоди.

Відповідач на підтвердження своєї позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 28-31, 67-69) та пояснення з відомостями про стан виконання Позивачем грошових зобов’язань за договором оренди на момент укладання спірної угоди (а.с.а.с.59-62, 64-66).

Відповідачем надане доповнення до відзиву №10-14-13892 від 13.12.2010р. (а.с.а.с.77-79), в якому зазначено про зміну спірної угодою ціни у відповідності до ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України у зв’язку із міною методики на виконання згадуваних раніше законодавчих норм відповідно до п. 3.4. договору оренди із запровадженням умов до відносин, що передували укладанню договору згідно ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, та вказано про безпідставність застосування до спірної угоди ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України з огляду на триваючих характер орендних правовідносин і наявність заборгованості на момент підписання спірної угоди за жовтень 2009р., що свідчить про неможливість вважати договір виконаним.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2010р. справу № 6/425, провадження по якій було порушено 08.09.2010р., в порядку ст. 17 Господарського процесуального кодексу України передано за підсудністю у провадження Господарського суду Донецької області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.11.2010р. вказану справу прийнято до провадження та надано номер 37/223пд (6/425).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.12.2010р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Державне підприємство „Дзержинськвугілля” – балансоутримувача об’єкту оренди та набувача 30% орендних платежів.

Третя особа своєї позиції до відома суду не довела та представника у судове засідання не направила.

У судове засідання 05.01.2011р. представники Відповідача та Третьої особи без пояснення причин не з’явилися, а представник Відповідача підтримав позовні вимоги лише в частині визнання недійсної додаткової угоди, наполягаючи на вирішення спору по суті в цьому судовому засіданні.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин учасників справи і ненадання певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 27, 33 та 77 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію з урахуванням зібраних документів та не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, оскільки встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати від бажання сторони здійснювати свої процесуальні права.

Наразі судом було надано достатньо часу для реалізації учасникам всіх процесуальних прав і обов’язків, з урахуванням чого подальше зволікання із вирішення спору є несумісним із встановленої ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. гарантією вирішення спору впродовж розумного строку.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2003р. між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Орендодавець) був укладений договір оренди № 1088/2003 (а.с.а.с.39-42), за умовами п.п. 1.1., 10. 1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно – нежитлове приміщення площею 606,3кв.м., розташоване за адресою: Донецька область, м. Дзержинськ, вул. Енгельса, 2, що знаходиться на балансі ДП „Дзержинськвугілля” (Третя особа), вартість якого визначена експертною оцінкою станом на 28.02.2003р. – 277218,00грн., для розміщення філії ВАТ „Комерційний банк „Надра”, на строк з 29.08.2003р. по 29.08.2006р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - серпень 2003р. – становить 3506,81грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції за попередній місяць і сплаті щомісяця не пізніше 25 числа. При цьому, в п. 3.4. договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до умов п. 2.1. договору 29.08.2003р. об’єкт оренди був переданий Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.43).

11.11.2009р. сторонами була підписана додаткова угода № 1 (а.с.10) до договору оренди, відповідно до п. 1 якої дійшли згоди встановити річну орендну ставку за використання нерухомого державного майна на рівні 30% від вартості за незалежною оцінкою з 01.01.2007р., та доповнили п.п. 3.1., 3.8 договору, які доповнили наступним змістом:

- Орендна плата визначається на підставі змін, внесених Постановою КМУ від 27.12.2006р. №1846 до Постанови КМУ від 04.10.1995р. №786 „Про Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду держаного та комунального майна” і становить за базовий місяць розрахунку грудень 2006р. - 10215,48грн.;

- Провести перерахунок орендної плати з 01.01.2007р.;

- Різниця по сплаті орендної плати, що виникне внаслідок зміни орендної ставки, за період з 01.01.2007р. до моменту набрання чинності цією додатковою угодою, повинна бути сплачена Орендарем протягом місяця після її підписання.

Означена додаткова угода (далі – спірна угода) з боку Позивача була підписана директором філії ВАТ „Комерційний банк „Надра” Донецьке регіональне управління, який діяв на підстави Положення про філію та довіреності №2403 від 18.03.2009р., копії яких до матеріалів справи надано не було.

11.03.2009р. тимчасовим адміністратором Позивача був прийнятий наказ №131 (а.с.12), за змістом якого встановлено, що керівники і співробітники регіональних управлінь та відділень, яким видані довіреності, підписують додаткові договори (угоди) та інші документи, вказані в довіреності, а також - проставляють печатку на них, виключно за наявності попереднього письмового погодження працівника підрозділу банківської безпеки.

Доказів доведення означеного наказу до відома Відповідачем, так само, як і доказів внесення відповідних обмежень у коло повноважень до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Позивачем не надано.

Як вбачається із наданих Відповідачем відомостей (а.с.а.с.64-66) та представленого Позивачем реєстру платежів (а.с.а.с.94-95) щодо стану виконання Орендарем грошових зобов’язань за договором оренди станом на момент підписання спірної угоди мала місце заборгованість лише за жовтень 2009р. в сумі 2696,75грн., тоді як за попередній період, охоплений спірної угодою (з 01.01.2007р.) грошові зобов’язання Позивачем були виконані (за умовами відносно розміру розрахунків, які існували до запроваджених оспорюванню угодою змін).

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві № 10-14-11703 від 12.10.2010р. (а.с.а.с. 25-27).

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №40/349 від 16.09.2010р. (а.с.а.с.28-30), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. (а.с.ас.67-69), з Орендаря на користь Орендодавця була стягнута у тому числі заборгованість з орендної плати, нарахованої з урахуванням спірної додаткової угоди. Як вбачається із змісту означених судових актів оцінки законності означеної угоди судами на надавалося.

Третя особа процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористалась.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного додаткової угоди до договору оренди недійсною з моменту укладання.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності додаткової угоди №1 від 11.11.2009р., мають бути фактичні обставини спірних правовідносин її сторін.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірної угоди здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент її вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Законом України „Про оренду державного та комунального майна” і Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою (самим фактом її укладання) прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Приймаючи до уваги, що Позивач є безпосередньо стороною спірного договору, і за змістом її умов наслідком її укладання є збільшення обсягу його грошових зобов’язань з орендних платежів за попередній період, суд вважає доведеним у розглядуваному випадку права на позов у процесуальному та матеріальному аспектах.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна угода є недійсною через:

- підписання її зі свого боку співробітником без достатнього обсягу повноважень, зумовленого недотриманням процедури, запровадженої наказом Тимчасового адміністратора №131 від 11.03.2009р., і не вжиття жодних заходів для подальшого схвалення означеної угоди;

- запровадження зміну ціни послуг по наданню приміщення в оренду на дату, коли таке фактичне користування вже відбулося.

Відносно першого із наведених аргументів суд наголошує на його юридичні неспроможності, оскільки за встановленими судом обставинами Позивачем не було доведено обізнаності або можливості і обов’язку Відповідача бути обізнаним із запровадженими наказом №131 від 11.03.2009р. обмеження повноважень представників Орендаря на укладання додаткових угод, що у світлі ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України унеможливлює розповсюдження таких обмежень на спірні правовідносини.

Більш того, коло повноважень представника Позивача при підписання спірної угоди визначалося (виходячи з її преамбули) довіреністю, тоді як доказів скасування такої довіреності у зв’язку із прийняттям згадуваного наказу до справи не надано. Наразі, діюче законодавство не передбачає можливості обмеження кола повноважень представника за виданою довіреністю у спосіб прийняття довірителем розпорядчих актів, правова природа яких є відмінною від природи довіреності.

Водночас, посилання Позивача на порушення спірною угодою приписів ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України суд вважає прийнятними і достатніми для обґрунтування можливості задоволення заявлених вимог, оскільки:

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірна угода, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, у тому числі – коли зміст угоди суперечить цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Наразі, згадуване Позивачем положення ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України запроваджує заборону зміни ціни в договорі після його виконання. Як було встановлено судом, оспорювана угода запроваджує збільшення розміру орендних платежів за період, що передує її укладанню – з 01.01.2007р., хоча станом на момент її укладання за відомостями Орендодавця грошові зобов’язання Орендаря за попередніми цінами були виконані за весь період окрім жовтня 2009р. В свою чергу, доказів вибуття об’єкту оренди з оренди Позивача (акту про повернення майна тощо) за цей період також не надано, що дозволяє зробити висновок і про здійснення Орендарем фактичного користування майном за цей період, в забезпеченні якого полягає сутність зустрічного зобов’язання Орендодавця за змістом ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” і ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України.

Заперечення Відповідачем у доповненнях до відзиву факту виконання договору оренди на момент укладання спірної додаткової угоди з огляду на триваючий характер і наявність заборгованості за жовтень 2009р. судом відхиляються, оскільки:

-по-перше, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України не передбачає винятків у її застосування до триваючих договорів – сфера застосування цього припису визначається з огляду на наявність такої категорії, як ціна;

-по-друге, запропоноване Відповідачем розуміння наведеної у вказаній нормі визначення „після виконання договору” спростовує зміст і сутність відповідного законодавчого припису, який, за висновком суду, полягає саме у забороні змінювати розмір вже оплачених за первісно визначеними розмірами товарів, робіт або послуг безвідносно до поточної дії договору, в межах якого такі послуги (товари і роботи) надавалися і оплачувалися - неможливість ревізувати на минуле раніше встановлених умов. Означений висновок суду у повній мірі узгоджується із положеннями інших норм, які Орендодавцем не враховані у побудові своїх міркувань. Зокрема, за змістом ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України наслідком зміни договору (у тому числі щодо ціни) є відповідна зміна зобов’язань сторін – тобто можливість запровадження змін обов’язковою умовою передбачає поточне існування об’єкту змін - відповідного зобов’язання. Укладений між сторонами договір оренди у розумінні ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення цілого комплексу зобов’язальних правовідносин - сукупності окремих зобов’язань, у яких сторони договору виступають лише як кредитор і боржник відносно один одного. Такими зобов’язаннями зокрема є грошові зобов’язання Орендаря перед Орендодавцем відносно здійснення орендних платежів відносно кожного місяця оренди.

Спірна додаткова угода змінює умови здійснення орендних платежів за період з 01.01.2007р. по 11.11.2009р. – тобто 34 щомісячні грошові зобов’язання. Водночас, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачає наслідком виконання зобов’язання його припинення. Отже, внаслідок здійснення орендних платежів за існуючими умовами до укладання спірної угоди Позивачем були припинені грошові зобов’язання зі здійснення орендних платежів за весь період з 01.01.2007р. по 11.11.2009р. за винятком зобов’язання за жовтень 2009р., що зумовило і припинення існування самих зобов’язань відносно оплачених місяців як об’єкту змін. Таким чином, сукупність спеціальних приписів ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України із загальними положеннями про припинення і зміну зобов’язань однозначно вказують на юридичну неможливість поточної зміни ціни на минуле за вже сплачені послуги.

Змінена спірною угодою орендна плата є ціною у договорі оренди у розумінні ст. 189 Господарського кодексу України, а отже – після виконання грошових зобов’язань і здійснення фактичного користування майном не може бути правомірно змінена „на минуле” відносно періоду такого виконання. Посилання Відповідача при цьому на положення ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, яка дозволяє розповсюджувати умови договору до відносин сторін, що виникли до його укладання, є недоречним, оскільки в даному випадку спірна угода охоплює не позадоговірний період стосунків - до її укладання питання розміру орендних платежів вирішувалося в контексті умов договору оренди № 1088/2003 від 29.08.2003р.

Суд зауважує, що порушена спірною угодою ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України містить імперативний припис, від якого сторони не можуть відступити згідно ч. 3 ст. 6 цього Кодексу, а приведені Відповідачем посилання на відповідні норми жодною мірою не спростовуються означеного висновку, оскільки:

· ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” визначає необхідність перегляду протягом 6 місяців договорів оренди державного та комунального майна, укладених до 2007р., відносно визначення орендної плати у відповідності до ринкової вартості об’єкту оренди, але жодною мірою не встановлюють можливості переглядати цінові умови за оплачені періоди, що передають перегляду. Більш того, всупереч означеної норми, яка також згадується у преамбулі спірної угоди, такий „перегляд” відбувся більше ніж через два роки з моменту запровадження обов’язку із здійснення перегляду;

· Постанова КМУ від 27 грудня 2006 р. N 1846, запроваджуючи нову ставку річної орендної плати по відношенню до ринкової вартості об’єкту оренди, також не передбачає можливості ревізувати умови щодо розміру вже здійснених розрахунків;

· статті 19, 21 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, які відтворені і в згадуваному Орендодавцем п. 3.4. договору оренди, визначаючи можливість зміни ціни договору в перебігу його дії внаслідок зміни методики розрахунку орендної плати, не встановлюють можливості перегляду вже здійснених платежів - означені положення кореспондуються із ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, яка в розглядуваній справі може застосовуватися лише відносно несплаченої на момент укладання спірної додаткової угоди частини заборгованості з орендної плати за жовтень 2009р., а не відносно всього періоду, визначеного такою угодою.

Суд також враховує, що жодна із приведених Відповідачем норм не встановлює спеціальних правил внесення змін до договору, тоді як аналіз загальних положень відносно цієї процедури, встановлений ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, дають підстави для висновку, що змінені умови можуть стосуватися лише наявні та майбутні зобов’язання.

Таким чином, викладене вище вказує на порушення спірною додатковою угодою вимог ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, а отже – і на недотримання вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою для визнання його недійсним згідно ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.

Характер допущенних при укладанні спірної угоди порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору, оскільки виокремлення неоплаченого на момент укладання цієї угоди періоду, відносно якого був можливий перегляд умов щодо розміру орендної плати, призведе до істотної зміни умов такої угоди і мети, з якою її було укладено, та взагалі є неможливим з точки зору приведених в угоді формулювань (суд об’єктивно не може виділити певну незаконну частину тексту/умов додаткової угоди, без якої вона може існувати як угода).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

У світлі зазначених положень спірна додаткова угода з моменту її укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема – обов’язку здійснювати Орендодавцем доплати орендних платежів за період з 01.01.2007р. по 11.11.2009р.

Водночас, суд не вважає за можливе розглядати по суті вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, оскільки незважаючи на неодноразові вимоги суду (ухвали від 08.11.2010р., 23.11.2010р., 06.12.2010р. та 20.12.2010р.) Позивачем не було надано доказів оплати державного мита за такою майновою за своєю сутністю вимогою (п. 13 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675) та не приведено пояснень або підтверджуючих доказів, за допомогою яких можна було встановити сутність фактично здійсненого між сторонами майнового обігу за спірною угодою. Більш того, у судовому засіданні 05.01.2011р. представник Позивача наголосив на тому, що означена вимога ним не підтримується, хоча заява про відмову від цієї вимоги в порядку ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України надана не була.

Отже, враховуючи таке ігнорування Позивачем виконання своїх процесуальних обов’язків, та беручи до уваги позицію Вищого господарського суду України, приведену в п.7 Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.1994р. N 02-5/612, суд залишає позовну вимогу про застосування наслідків недійсності правочину без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки причиною виникнення розглядуваного спору є підписання Позивачем спірної угоди, а також беручи до уваги, що в перебігу розгляду справи у Господарському суді Донецької області Позивач ігнорував вимоги суду, і одна з заявлених вимог судом з вини Заявника позову залишена без розгляду, відповідно до ч.. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відшкодуванню за рахунок Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Залишити без розгляду позовну вимогу Відкритого акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра”, м. Київ (ідентифікаційний код 20025456) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) про застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 цивільного кодексу України.

2. Задовольнити позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра”, м. Київ (ідентифікаційний код 20025456) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) про визнання додаткової угоди №1 від 11.11.2009р. до договору оренди нерухомого майна державної власності №1088/2003 від 29.08.2003р. недійсною.

3. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 11.11.2009р. до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.08.2003р. №1088/2003, укладену між Відкритим акціонерним товариством „Комерційний банк „Надра” та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецької області.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.01.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.01.2011р.

Суддя Попков Д.О.