Рішення № 136531240, 14.05.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13691/25

Провадження № 2/201/1280/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 травня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Піняєва В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звенулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 16.01.2025 року ОСОБА_1 подала до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка - ОСОБА_2 . У подальшому, 27.09.2025 року, ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але отримала відмову у зв`язку з тим, що відомості про місце реєстрації спадкодавця ОСОБА_2 відсутні, відповідно нотаріусу неможливо встановити коло спадкоємців. Крім того, право власності на нерухоме майно не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже здійснити реєстрацію права власності на нього за спадкодавцем на підставі п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нотаріус не має можливості, адже не може визначити коло спадкоємців.

Враховуючи ту обставину, що подання будь-якого іншого позову, зокрема, про визначення кола спадкоємців, визначення місця відкриття спадщини не призведе до реального захисту спадкових прав позивача, адже позивачу все одно буде необхідно здійснювати додаткові дії, пов`язані із державною реєстрацією права власності за спадкодавцем, отримання свідоцтва про право на спадщину, тощо, для досягнення реального захисту своїх спадкових прав, єдиним ефективним способом захисту таких прав, на переконання позивача, є визнання права власності на спадкове майно.

З наведених підстав позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 , а також на машиномісце АДРЕСА_2 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 року для розгляду цивільної справи №201/13691/25 визначено суддю Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 10.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов, а третій особі письмові пояснення.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року витребувано у Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24.12.2024 року до суду надійшла копія вищевказаної спадкової справи.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Бардаченко Д.В. позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Від Четвертої дніпровської нотаріальної контори до суду надійшла заява, просили розглядати справи без участі їх представника та ухвалити рішення на розсуд суду.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та позивач - ОСОБА_1 з 06.10.2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 07.10.2020 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі ВДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05.10.2023 року, виданим Індустріальним ВДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

За життя ОСОБА_2 належало право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

- квартира АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 408 від 18.01.2023 року та акту приймання-передачі майнових прав № 408 від 18.01.2023 року;

- машиномісце АДРЕСА_2 , яке належала йому на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № ММ 304 від 18.01.2023 року та акту приймання-передачі майнових прав № ММ 304 від 18.01.2023 року.

ОСОБА_1 протягом строку, встановленого ч.1 ст. 1270 ЦК України, не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2024 року у справі № 199/10298/23 було визначено ОСОБА_1 додатковий строк в три місяці з дня набранням законної сили судовим рішенням для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16.01.2025 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка - ОСОБА_2 .

27.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 27.09.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 та на паркомісце № 304, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , після громадянина США ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину було те, що відомості про місце реєстрації спадкодавця ОСОБА_2 відсутні, а тому нотаріусу неможливо встановити коло спадкоємців. Крім того, право власності на вищезазначене нерухоме майно не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно. Здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно за спадкодавцем на підставі п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, нотаріус не має можливості, адже не може визначити коло спадкоємців.

Під час розгляду справи по суті встановлено, що ОСОБА_2 не мав зареєстрованого у встановленому Законом порядку місця проживання в Україні.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, будь-які інші особи, окрім його дружини ОСОБА_1 із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались.

Відтак суд встановив, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 70 Закону України "Про міжнародне приватне право" з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Частиною 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

Відповідно ч. 1 до ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

Спадкове майно квартира АДРЕСА_1 , а машиномісце АДРЕСА_5 по АДРЕСА_4 .

Відтак місцем відкриття спадщини є Соборний район міста Дніпра.

Отже, силу норм ч. 1 ст. 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкування вищевказаного нерухомого майна регулюється правом України.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості визначаються законом.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до п. 81 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1127, у разі коли право власності на закінчений будівництвом об`єкт відповідно до договору або закону набувається іншими особами, відмінними від замовника будівництва, або відповідно до договору набувається у спільну власність замовником будівництва та іншими особами, державному реєстратору подається відповідний договір, що передбачає набуття права власності на закінчений будівництвом об`єкт іншою особою, відмінною від замовника будівництва, або набуття права спільної власності замовника будівництва та іншої особи, чи у випадках, передбачених законом, інший документ, що підтверджує факт набуття права власності іншою особою, відмінною від замовника будівництва.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частини перша, друга статті 328 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягає право власності.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону).

Згідно п.4 ч.1 ст. 18 зазначеного Закону перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинені речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Отже, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності передусім потрібно встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама лише державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.

Відповідно до ч.1 ч.2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 за життя не зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце АДРЕСА_2 .

Однак в силу вищевказаних норм Закону, положень ст. 316, 317, 319, 655, 656 ЦК України він є власником вказаного нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав від 18.01.2023 року та в силу норм ст.ст. 1216, 1218 ЦК України до ОСОБА_1 , як до спадкоємця, перейшло це право.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦГІК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦГІК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до суду, а статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, то застосування конкретного способу захисту цивільного нрава залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорений.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 роуку у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором: 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволеню. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

В даному випадку суд погоджується з позицією сторони позивача, що визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом посля смерті її чоловіка є єдиним належним та ефективним способом захисту її прав.

Встановивши коло спадкоємців, місце відкриття спадщини та належність майна спадкодавцю, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 , а також на машиномісце АДРЕСА_2 .

Відтак позовна заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на машиномісце АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.О. Куць