Рішення № 13652798, 04.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.01.11 р. Справа № 14/281

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”,

ЄДРПОУ 36694843, м.Донецьк

до відповідача 1. Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”,

ЄДРПОУ 32244833, м.Київ

до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”,

ЄДРПОУ 32862282, м.Донецьк

про стягнення 125040 грн. 42 коп.

за зустрічним позовом 1 Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”,

ЄДРПОУ 32244833, м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”,

ЄДРПОУ 36694843, м.Донецьк

про визнання недійсним договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р.

за зустрічним позовом 2 Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”,

ЄДРПОУ 32862282, м.Донецьк

до відповідача 1 Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”,

ЄДРПОУ 32244833, м.Київ

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”,

ЄДРПОУ 36694843, м.Донецьк

про визнання факту нікчемності, визнання договору поставки №02/04/10 від

02.04.2010р. недійсним та визнання договору поруки від 10.05.2010р. недійсним і

таким, що не підлягає виконанню

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: Балтуцька О.М. - по дов.

від відповідача 1: Нежигай І.О. – по дов.

від відповідача 2: Скубченко І.О. – по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Публічне акціонерне товариство „Інвестбудсервіс”, м.Київ, до відповідача 2, Товариство з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк, про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 125040,42 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., специфікацію та додаткову угоду до договору, накладні, договір поруки від 10.05.2010р., акт звірки взаємних розрахунків.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву від 29.12.2010р. підтвердив наявність несплаченого боргу перед позивачем в сумі 125040,00 грн. Одночасно, відповідач 1 посилається на неможливість сплати суми боргу позивачу.

Відповідач 2 в судовому засіданні 04.01.2011р. первісні позовні вимоги не визнав, посилаючись на нікчемність договору від 02.04.2010р. №02/04/10 та, як наслідок, недійсність договору поруки від 10.05.2010р.

20.12.2010р. до господарського суду Донецької області надійшли:

- зустрічна позовна заява від 09.12.2010р. Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк про визнання договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. недійсним;

- зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк, про встановлення факту нікчемності договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., визнання недійсним договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. та визнання договору поруки від 10.05.2010р. недійсним і таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою від 21.12.2010р. зустрічні позовні заяви прийняті до спільного розгляду з первісним позовом по справі.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач 1 посилається на відсутність у представника позивача, який підписав договір поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., повноважень діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, внаслідок чого спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач 2 посилається на нікчемність договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., внаслідок чого договір поруки від 10.05.2010р. є недійсним та таким, що не підлягає виконанню.

Позивач в судовому засіданні 04.01.2011р. зустрічні позовні вимоги не визнав, посилаючись на повну відповідність спірних правочинів вимогам закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

02.04.2010р. між позивачем та відповідачем 1 був підписаний договір поставки №02/04/10 (з урахуванням додаткової угоди), згідно з умовами якого позивач зобов’язався поставити та передати у власність відповідачу 1 товарно-матеріальні цінності, а відповідач 1 взяв на себе зобов’язання прийняти та оплатити товар на умовах, в обсязі та в порядку, визначених цим договором.

Згідно п.1.3 договору поставки асортимент, кількість та ціна товару погоджуються сторонами в специфікаціях, які після підписання їх уповноваженими представниками сторін становлять невід’ємну частину договору.

Виходячи зі змісту преамбули договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., від імені позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, цей договір укладає директор товариства Піскун Г.Ф., який діє на підставі статуту підприємства.

Як встановлено судом, згідно з розділом 9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк передбачено, що управління Товариством з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк здійснюють загальні збори учасників та директор (виконавчий орган).

Згідно п.п.9.3. та п.9.3.2 розділу 9 статуту директор є виконавчим органом товариства, що врішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів учасників. Директор обирається загальними зборами учасників товариства на визначений ними строк (п.9.3.4 статуту).

За змістом пояснень позивача, наданих в судовому засіданні 04.01.2011р., сторонами у преамбулі договору від 02.04.2010р. №02/04/10 Піскуна Г.Ф. помилково було зазначено в якості директора, в той час як останній діяв по довіреності.

Згідно із ст.246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Як встановлено судом, 03.01.2010р. директором Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум” Берющевим В.С. Піскуну Г.Ф. було видано довіреність №03.01./10, згідно з якою уповноважено останнього укладати будь-які договори (угоди), зовнішньоекономічні контракти, у тому числі кредитні договори та договори, пов’язані з ними (застави, поруки та інше), здійснювати інші правочини, проводити господарські і фінансові операції тощо. Вказана довіреність видана терміном до 31.12.2010р.

Відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, Піскун Г.Ф. був уповноважений на підписання договору від 02.04.2010р. №02/04/10 та діяв від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пунктом 4 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції, а також вимоги до її якості.

За висновками суду, у специфікації №1 до договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. сторонами було узгоджено найменування, кількість та ціну товару, який має постачатись позивачем відповідачу 1.

Зокрема, відповідно до специфікації №1 позивач зобов'язується поставити відповідачу 1 свинець чорновий в чушках (80%). Загальна вартість товару згідно цієї специфікації складає 6 001 939,94 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1 000 323,30 грн.

Згідно п.2.1 договору №02/04/10 від 02.04.2010р. якість товару, що поставляється відповідно до цього договору та специфікацій до нього, повинна відповідати державним стандартам, технічним умовам, характеристикам, які встановлені підприємством – виготовлювачем товару, іншим умовам, які пред’являються до товару даного виду. Якість товару підтверджується наявністю сертифіката якості та/або паспортом виробника та/або сертифікатом походження.

Одночасно, судом також встановлено факт узгодженості сторонами ціни договору №02/04/10 від 02.04.2010р.

Відповідно до специфікації №1 до договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. загальна вартість товару складає 6 001 939,94 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1 000 323,30 грн.

Згідно з п.3.2 договору загальна сума цього договору визначається за сумою всіх поставок відповідно згідно підписаних сторонами специфікацій і видаткових накладних.

За приписом ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як встановлено судом, в п.9.1 договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. сторонами вказано, що цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками і засвідчення печатками сторін та діє до 31.12.2011р..

Таким чином, за висновками суду, сторонами також було узгоджено таку істотну умову господарського договору як строк його дії.

За змістом наданої до матеріалів справи специфікації №1 до договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. позивачем та відповідачем 1 також були визначені строки поставки товару.

Зокрема, поставка товару здійснюється протягом червня 2010р. Пункт передачі товару: м.Донецьк, вул.Новоросійська, 9. Умови поставки: СРТ – склад за адресою: м.Донецьк, вул.Новоросійська, 9.

Згідно п.п.4.4, 4.5 договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. товар вважається переданим позивачем та прийнятим відповідачем 1 з моменту видачі видаткової накладної або підписання акту прийому-передачі (дата поставки товару). Разом з товаром позивач передає відповідачу 2 такі документи: податкову накладу, товарно-супровідні документи (товаротранспортна накладна), сертифікат походження (за вимогою покупця), сертифікат відповідності (за вимогою покупця), інші документи, які є необхідними згідно чинного законодавства України або щодо яких пред'явлено вимогу покупцем.

Як встановлено судом, згідно з наданими до матеріалів справи копіями накладних позивачем було поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 6001939,94 грн., зокрема:

- за накладною №2024 від 11.06.2010р. поставлено товар на суму 749 990,27 грн.;

- за накладною №2083 від 14.06.2010р. поставлено товар на суму 763 539,78 грн.;

- за накладною №2125 від 16.06.2010р. поставлено товар на суму 747 107,36 грн.;

- за накладною №2164 від 18.06.2010р. поставлено товар на суму 728 368,64 грн.;

- за накладною №2233 від 21.06.2010р. поставлено товар на суму 770 170,40 грн.;

- за накладною №2271 від 23.06.2010р. поставлено товар на суму 755 756,00 грн.;

- за накладною №2311 від 25.06.2010р. поставлено товар на суму 741 341,60 грн.;

- за накладною №2405 від 30.06.2010р. поставлено товар на суму 745 665,92 грн.

Вказані вище накладні підписані з боку відповідача 1 без будь-яких зауважень або заперечень. Тобто, відповідач 1 внаслідок підписання цих накладних повністю погодився з фактом та вартістю наданого позивачем товару.

Крім цього, факт постачання позивачем товару відповідачу 1 на суму 6001939,94 грн. також підтверджується наданим до матеріалів справи актом звірки взаємних розрахунків за договором від 02.04.2010р. №02/04/10 за період з 01.01.2010р. по 08.12.2010р.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписом п.3.4 договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. відповідач 1 зобов’язаний оплатити повну вартість товару після його поставки протягом 7 банківських днів з дня пред’явлення відповідної вимоги позивачем, якщо інший порядок оплати не буде погоджено сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно додаткової угоди від 01.09.2010р. до договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. позивач в червні 2010р. поставив на адресу відповідача 1 товар на суму 6001939,94 грн.

Крім цього, відповідно до вказаної додаткової угоди строни дійшли згоди про встановлення наступного графіку оплати за поставлений товар визначеними платежами до 30.12.2011р.:

- 62520,21 грн. в строк до 30.09.2010р.;

- 62520,21 грн. - до 31.10.2010р.;

- 62520,21 грн. - до 30.11.2010р.;

- 62520,21 грн. - до 31.12.2010р.;

- 250080,83 грн. - до 31.01.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 28.02.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.03.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 30.04.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.05.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 30.06.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.07.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.08.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 30.09.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.10.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 30.11.2011р.;

- 500161,66 грн. - до 31.12.2011р.

За приписом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач 1 свої зобов’язання з часткової оплати позивачу вартості товару в сумі 125040,42 грн. не виконав.

За приписом ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Як встановлено судом, 10.05.2010р. між позивачем та відповідачем 2 був підписаний договір поруки, за умовами якого відповідач 2 зобов’язується відповідати перед позивачем за виконання відповідачем 1 своїх зобов’язань, що випливають із договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. та додатками до нього.

За приписом ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п.3.1 договору поруки від 10.05.2010р. відповідач 2 взяв на себе зобов’язання відповідати перед позивачем за порушення зобов’язань відповідачем 1 за договором поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. в повному обсязі.

01.11.2010р. позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою, згідно з якою повідомлено відповідача 2 про невиконання відповідачем 1 своїх зобов’язань за договором поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. з оплати поставленого у червні 2010р. товару та сплату заборгованості в сумі 125040,42 грн. на підставі договору поруки від 10.05.2010р.

Вказана вимога отримана відповідачем 2, що підтверджується відміткою відповідача 2 зробленою 01.11.2010р.

Доказів виконання відповідачем 2 своїх зобов’язань з оплати поставленого товару в сумі 125040,42 грн. до матеріалів справи всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Таким чином, за висновками суду, враховуючи невиконання відповідачем 1 своїх зобов’язань перед позивачем за договором поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 125040,42 грн. є правомірним та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, зустрічні позовні вимоги відповідача 1 про визнання договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. недійсним, за висновками суду, підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За таких обставин, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вказувалось вище, в обгрунтування зустрічних позвоних вимог відповідач 1 посилається на відсутність у представника позивача, який підписав договір поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., повноважень діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, внаслідок чого спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

Проте, за висновками суду, вказані твердження відповідача 1 спростовуються наданою до матеріалів справи довіреністю від 03.01.2010р. №03.01/10, якою уповноважено Піскуна Г.Ф. укладати будь-які договори (угоди) від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем 1 не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення, ані наявність дефектів суб’єктного складу.

Як наслідок, зустрічний позов 1 про визнання договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. недійсним є неправомірним та підлягає залишенню без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги відповідача 2 про встановлення факту нікчемності договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., визнання недійсним договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. та визнання договору поруки від 10.05.2010р. недійсним і таким, що не підлягає виконанню, також підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За приписом п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, зустрічний позов 2 в частині вимог про встановлення факту нікчемності договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, посилаючись на недійсність договору поставки від 02.04.2010р. №02/04/10 відповідач 2 вказує на вчинення цього договору без мети реального настання правових наслідків.

Частиною 5 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За висновками суду, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

За висновками суду, в матеріалах справи не вбачається належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи договір від 02.04.2010р. №02/04/10, сторони діяли з метою, яка суперечила б інтересам держави та суспільства.

Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що сторони в межах взятих на себе зобов'язань виконували умови договору.

За таких обставин та враховуючи наведені нормативні приписи, укладений між позивачем та відповідачем 1 договір від 02.04.2010р. №02/04/10 відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні, внаслідок чого зустрічний позов 2 в цій частині також підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст.548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним договору поставки від 02.04.2010р. №02/04/10, відсутні підстави й для визнання недійсним договору поруки від 10.05.2010р., у зв’язку з чим зустрічний позов 2 в цій частині вимог підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати за первісним позовом підлягають розподілу між відповідачами порівну, враховуючи, що, за висновками суду, спір по справі виник внаслідок неправильних дій останніх.

Судові витрати за зустрічними позовами 1-2 підлягають віднесенню, відповідно, на відповідача 1 та відповідача 2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк про стягнення 125040 грн. 42 коп. задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк заборгованість в сумі 125040 грн. 42 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк витрати по сплаті державного мита в сумі 625 грн. 20 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк витрати по сплаті державного мита в сумі 625 грн. 20 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відмовити повністю в задоволенні зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк про визнання договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. недійсним.

Відмовити повністю в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Мега-Альянс”, м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Інвестбудсервіс”, м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Оптімум”, м.Донецьк про встановлення факту нікчемності договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р., визнання недійсним договору поставки №02/04/10 від 02.04.2010р. та визнання договору поруки від 10.05.2010р. недійсним і таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні 04.01.2011р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Левшина Г.В.