Рішення № 136524638, 13.05.2026, Петрівський районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуселище ПетровеСправа № 383/1748/25 Провадження № 2/941/372/26

Петрівський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Больбот А. Ю.

за участю: секретаря судового засідання - Больбот Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Петрове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» в електронній формі, через систему «Електронний суд», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3350133 від 26.12.2022 у розмірі 16473,09 грн.

Позов мотивований тим, що 26.12.2022 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою укладено договір № 3350133 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надіслало відповідачці через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор № Р195, який того ж дня о 14:47:407 був введений/відправлений відповідачкою у відповідному розділі ІТС. Цими діями відповідачка прийняла (акцептувала) пропозицію укласти кредитний договір № 3350133. Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

26.10.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК ПРОФІТ» укладено договір факторингу № 26102023, за яким Первісний кредитор відступив ТОВ «ФК ПРОФІТ» право вимоги за кредитним договором № 3350133.

09.09.2025 між ТОВ «ФК ПРОФІТ» та ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» укладено договір факторингу № ДО-20250909/001, за яким ТОВ «ФК ПРОФІТ» відступило ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» право вимоги за кредитним договором № 3350133.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки за кредитним договором

№ 3350133 від 26.12.2022 становить 16473,09 грн., з них: тіло кредиту 3051,76 грн.; нараховані відсотки 13421,33 грн.; пеня/штрафні санкції - 0,00 грн.

Ухвалою суду від 20.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Цією ж ухвалою роз`яснено відповідачці порядок подання відзиву на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

Представник відповідачки адвокат Гулий Андрій Васильович надав до суду відзив на позовну заяву, яким прохав суд відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи це тим, що позивач не надавав належні та допустимі докази, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідачки або факт перерахування коштів по кредитному договору. Позивачем не було надано доказів, що могли б підтвердити факт отримання відповідачкою одноразового ідентифікатора, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору. Зобов`язання відповідачки станом на 26.10.2023 (момент переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ПРОФІТ») не існувало, а тому до виникнення зобов`язання не могло бути передано право вимагати його виконання, тому ТОВ «ФК «ПРОФІТ», а потім 09.09.2025 ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» не набуло прав кредитора по відношенню до відповідачки. Умови договору не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Розглянувши справу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3350133 від 26.12.2022.

У п.1.2. Договору вказано, що Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту складає: 3700 гривень.

Відповідно до п.1.3. Договору, Строк кредиту становить 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком № 1 до Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.

Згідно із п.1.4, 1.4.1, 1.4.2. Договору, тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процента ставка становить 1,99 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 Договору; знижена процентна ставка становить 0,60 % в день та застосовується на таких умовах: якщо Клієнт до 25.01.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.

Як вбачається з п.1.5. Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору: за стандартною ставкою за весь строк кредиту становить 10169,67 % річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки становить 10169,67 % річних.

У п.1.6. Договору вказано, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору: за стандартною ставкою становить 30206,80 грн.; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки становить 28660,57 грн.

Відповідно до п.1.7. Договору, обчислення орієнтовної реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту базується на припущенні, що Договір залишається дійсним протягом погодженого строку та, що Товариство і Клієнт виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені Договором.

Згідно із п.2.1. Договору, Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки

№ НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту у випадку не можливості зарахування платежу на зазначену платіжну карту з будь-яких причин, які не залежать від Товариства.

Як вбачається з п.3.1. Договору, проценти, що нараховуються за Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

У п.4.4. Договору вказано, що у разі затримання Клієнтом сплати процентів та/або частини кредиту (якщо таке повернення (виплата) частини кредиту передбачено Графіком платежів) щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.

Відповідно до п.5.1. Договору, Товариство має право вимагати від Клієнта повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, встановлених Договором.

Згідно із п.5.4. Договору, Клієнт зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором.

Як вбачається з 10 розділу Договору, відповідачка підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, також зазначено реквізити належного ОСОБА_1 платіжного засобу/поточного рахунку для перерахування коштів клієнту за даним договором № НОМЕР_1 .

Згідно із розрахунку заборгованості за договором № 3350133 від 26.12.2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, станом на 26.10.2023, заборгованість становила 16473,09 грн., з них: тіло кредиту 3051,76 грн.; нараховані відсотки 13421,33 грн.; пеня/штрафні санкції - 0,00 грн.

Позивачем до матеріалів позовної заяви долучено лист вих. № 20240228-266 від 28.02.2024, відповідно до якого, між ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено Договір про організацію переказу грошових коштів № 210222-1 від 21.02.2022. У листі вказано, що відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»: 26.12.2022 15:18:03 на суму 2800,00 грн, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» - e042b348-83e5-4eae-8c47-c3cc6852859d, номер транзакції в системі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» - 33501991672060683, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 .

Разом з тим, у п.1.2. Договору вказано, що сума кредиту становить 3700 гривень та, відповідно до п.2.1. Договору, має бути надано кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки

№ НОМЕР_1 .

Як вбачається з вищезгаданого листа вих. № 20240228-711 від 28.02.2024, грошові кошти у розмірі 2800 гривень були зараховані на маску картку № НОМЕР_2 .

Таким чином, позивачем не представлено суду доказів, того, що первісний кредитор виконав зобов`язання, передбачене п.1.2. та п.2.1. договору № 3350133 від 26.12.2022, зокрема щодо перерахування грошових коштів у розмірі 3700 гривень на картку вказану ОСОБА_1 , № НОМЕР_1 .

26 жовтня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладений договір факторингу № 26102023, за умовами якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між кредиторами і боржниками.

09 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті колект» укладено договір факторингу № ДО-20250909/001, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Профіт» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Сіті колект» належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

До матеріалів справи долучена копія Реєстру боржників до договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09 вересня 2025 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язанні з нею.

Частиною 8 ст.11 цього Закону встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, із вказаного вбачається, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3350133 від 26.12.2022 був укладений в електронній формі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо, безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц, від 14 квітня 2021 року по справі № 759/11453/20.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Разом із тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти на картку відповідачки в розмірах, що передбачені договором позики, а відповідачка ці кошти отримала.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Позивачем не наведено об`єктивних причин неможливості подання доказів, які підтверджують факт отримання відповідачкою грошових коштів за кредитним договором

№ 3350133 від 26.12.2022.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договорами не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

При цьому судом враховано правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.

З урахуванням того, що у наданих до позовної заяви матеріалах відсутні виписки з особових рахунків відповідачки та саме рух коштів відповідно, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що відповідачка дійсно отримала грошові кошти за кредитним договором, а також наявність у відповідачки заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунках, як про це зазначає позивач.

За відсутності доказів про розмір наданого кредиту суд позбавлений законної можливості зробити висновок про належність, достовірність та достатність розрахунків, які є одностороннім документами позивача та не були погоджені з відповідачкою.

Інформацію про рух коштів по рахунку позивачем не надано до суду.

За вказаних обставин, у зв`язку з не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів, а отже і обставин видачі кредитних коштів, з метою доведення виконання умов договору позики, а також фактичного користування відповідачкою кредитними коштами, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 3350133 від 26.12.2022 у заявленому в позові розмірі.

Крім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту відступлення ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ» права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 3350133 від 26.12.2022, а саме - позивач не надав до суду реєстр прав вимоги із зазначенням розміру заборгованостей позичальників, що встановлено п.1.1. договору відступлення прав вимоги № 26102023, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт».

З огляду на викладене, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3350133 від 26.12.2022 у розмірі 16473,09 грн. задоволенню не підлягають.

Вирішуючи згідно з вимогами ст.264 ЦПК України питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд керується положенням ст.141 ЦПК України, за яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено - судові витрати покладаються на позивача і залишаються за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 258-259, 263- 265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення, яким закінчується апеляційне провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 13.05.2026.

Суддя А.Ю. Больбот