Рішення № 136512858, 13.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року Київ № 640/16872/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», про визнання протиправною та нечинною постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому просив, з урахуванням змінених вимог:

- визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз» протиправною та нечинною,

- визнати Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої Постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за №1434/29564, такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача як споживача природного газу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано відповідача опублікувати оголошення відповідно до вимог статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/16872/20 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/16872/20 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та отримано судом 29.01.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.02.2025.

У підготовчому засіданні 26.02.2025 Львівським окружним адміністративним судом поставлено на обговорення питання про передачу адміністративної справи на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 справу передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.

На підставі ухвали суду від 20.06.2025 адміністративну справу прийнято до провадження судді Скрипки І.М. та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Судове засідання призначене на 21.08.2025, однак відкладене через відсутність доказів належного повідомлення позивача про таке засідання.

02.10.2025 проведене підготовче засідання у справі.

Протокольною ухвалою суду від 02.10.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 04.11.2025 (не відкривається протокол), з`явилась представник відповідача. Позивач не з`явився, у той же час у матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без його участі. Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, не забезпечила явку свого представника, натомість надіслала заяву про розгляд справи без участі її представника.

У судовому засіданні 04.11.2025 розпочато судовий розгляд справи по суті, оголошено зміст позовних вимог, представником відповідача надано пояснення і висловлено прохання відмовити у задоволенні позову. Після цього, з урахуванням думки представника відповідача і наявності заяв позивача і третьої особи про розгляд справи без їх участі, суд протокольною ухвалою від 04.11.2025 вирішив продовжити розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою від 11.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у частині визнання протиправною та нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю оскаржуваних постанови №3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз» і Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу. Вказано, що спірна постанова зачіпає законні права та інтереси позивача, оскільки встановлює обв`язок сплати на користь комерційної структури фіксований тариф за сумнівну послугу - транспортування газу. Зазначено, що Акціонерне товариство «Волиньгаз» є монополістом по відношенню до позивача та інших споживачів природного газу у Волинській області у галузі розподілу та постачання природного газу, тому державне регулювання вартості таких послуг шляхом встановлення фіксованого тарифу є необґрунтованим. Також звернуто увагу, що постанова відповідача №3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз» не зареєстрована у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг заперечила проти задоволення позовних вимог. Так, на, переконання НКРЕКП, встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу операторам газорозподільних систем, у тому числі АТ «Волиньгаз», належить до виключних повноважень Регулятора, тому твердження Рудника I.А. про відсутність у відповідача повноважень на встановлення тарифів на послуги з розподілу природного газу вважають необґрунтованим. Зазначають, що жодних порушень при прийнятті постанови НКРЕКП від 24.12.2019 №3015 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Волиньгаз» Регулятором допущено не було. Звернули увагу, що Методика, за якою розраховується тариф на послуги розподілу природного газу, застосовується для всіх операторів газорозподільних систем, тому твердження позивача про порушення принципу рівності громадян та різне регулювання питання встановеня тарифів на послуги розподілу природного газу для різних Операторів ГРМ, є безпідставним та необґрунтованим.

У відповіді на відзив позивачем наголошено на тому, що відповідачу не надано повноважень встановлювати тарифи на розподіл природного газу, натомість надано повноваження встановлювати порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів та зазначено про те, що Регулятором не надано до суду доказів законності оскаржуваних рішень.

У запереченні на відповідь на відзив НКРЕКП ще раз наголосила, що встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу операторам газорозподільних систем, у тому числі АТ «Волиньгаз», належить до виключних повноважень Регулятора. Також наголосили, що предмет позову у цій справі фактично зводиться до компетенційного спору, водночас позивач не наділений процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення такого виду позову.

Від третьої особи надійшли пояснення, у відповідності до яких АТ «Волиньгаз» не погоджується із позовними вимогами та зазначає про правомірність і законність постанови №3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз». Пояснили, що відмінність у Операторів ГРМ розмірів тарифу на послуги розподілу природного газу пов`язана з відмінністю у кожного Оператора ГРМ показників, з урахуванням яких визначаються обґрунтовані потреби суб`єкта господарювання з розподілу природного газу у плановому періоді, як то кількість газопроводів високого, середнього, низького тиску, кількість вузлів обліку природного газу, кількість приєднаних до газорозподільних систем Оператора ГРМ газифікованих квартир побутових споживачів та встановленого у них газовикористовуючого обладнання, кількість приєднаних до газорозподільних систем Оператора ГРМ газифікованих об`єктів промислових підприємств тощо. Наголосили, що Методика, за якою розраховується тариф на послуги розподілу природного газу, є єдиною для всіх операторів, тому твердження позивача про порушення принципу рівності громадян та різне регулювання питання встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для різних Операторів ГРМ є безпідставними.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як стверджується позивачем у позовній заяві, листом від 30.03.2020 за №43001.3-Лв-1177-0320, АТ «Волиньгаз» повідомило ОСОБА_1 , що постановою НКРЕКП №3015 від 24.12.2019 встановлено для АТ «Волиньгаз» тариф на послуги розподілу природного газу.

Так, з`ясовано, що АТ «Волиньгаз» з урахуванням положень Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу було подано до НКРЕКП заяву від 19.08.2019 №43005.2-Сл-3499-0819 про встановлення (перегляд) тарифу на послуги розподілу природного газу та відповідний пакет документів.

На засіданні НКРЕКП, яке проводилося у формі відкритого слухання 07.10.2019, схвалено проєкт постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Волиньгаз».

Проєкт постанови НКРЕКП разом з обґрунтовуючими матеріалами оприлюднено 07.10.2019 з метою одержання зауважень і пропозицій шляхом розміщення на офіційному веб-сайті НКРЕКП у мережі Інтернет за посиланням: http://www.nerc.gov.ua/news=9476.

Зауваження та пропозиції до оприлюднених матеріалів від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймалися НКРЕКП до 17.10.2019 включно.

За результатами проведення відкритого обговорення проєкту постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Волиньгаз», яке відбулось 25.10.2019, з метою недопущення соціальної напруги серед населення та уникнення різкого збільшення фінансового навантаження на споживачів природного газу, було вирішено здійснити перегляд тарифів поетапно, починаючи з 01.01.2020.

За результатами проведеного аналізу, відповідно до наданих законом повноважень, НКРЕКП здійснено відповідні розрахунки тарифу на послуги розподілу природного газу АТ «Волиньгаз» на 2020 рік.

Так, 25.11.2019 проєкт постанови разом з відповідним обґрунтуванням до рішення про схвалення проєкту постанови НКРЕКІ про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для Операторів газорозподільних систем оприлюднено на офіційному вебсайті Регулятора.

Водночас, 29.11.2019 на засіданні, що проводилось у формі відкритого слухання, НКРЕКП було схвалено зазначений проєкт постанови.

19.12.2019, враховуючи зазначені етапи розгляду питання щодо встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, проєкт постанови разом з відповідним обгрунтуванням до рішення про прийняття постанов НКРЕКП про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для Операторів газорозподільних систем оприлюднено на офіційному вебсайті Регулятора.

24.12.2019 на засіданні, що проводилось у формі відкритого слухання, НКРЕКП було прийнято постанову №3015 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Волиньгаз».

Установлено АТ «Волиньгаз»:

1) на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно:

тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 0,91 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ);

структуру тарифу на послуги розподілу природного газу згідно з додатком 1;

2) з 01 липня 2020 року:

тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,10 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ);

структуру тарифу на послуги розподілу природного газу згідно з додатком 2.

Визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 березня 2017 року № 350 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Волиньгаз».

Зазначено, що ця постанова набирає чинності з 01 січня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур`єр».

У свою чергу, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2016 № 236, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за № 1434/29564, затверджено Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.

За змістом пунктів 2 та 2 розділу ІІІ Методики її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з розподілу природного газу (далі - Оператори газорозподільних систем, Оператори ГРМ, ліцензіати). Ця Методика не застосовується при розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу на основі багаторічного стимулюючого регулювання.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначено Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VIII (Закон № 1540-VIII).

За визначенням у частині першій статті 1 Закону № 1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України

Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

За правилами пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема: у сфері комунальних послуг:

діяльності з виробництва теплової енергії на теплогенеруючих установках, включаючи установки для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами);

діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

За положеннями статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є:

1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;

2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів;

3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав;

4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами;

5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури;

6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг;

7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища;

8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;

9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг;

10) інші завдання, передбачені законом.

За приписами частин першої - третьої Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Під час виконання своїх функцій та повноважень Регулятор діє самостійно у межах, визначених законом. Письмові чи усні вказівки, розпорядження, доручення органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб`єктів господарювання, політичних партій, громадських об`єднань, професійних спілок чи їх органів, а також інших осіб, які обмежують повноваження членів Регулятора та посадових осіб Регулятора, є незаконним впливом.

Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, суб`єктам господарювання, політичним партіям, громадським об`єднанням, професійним спілкам та їх органам забороняється чинити незаконний вплив.

Особи, які здійснюють незаконний вплив на процес виконання членами Регулятора, його посадовими особами своїх функцій і повноважень, несуть адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Рішення Регулятора не підлягають погодженню органами державної влади, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскарження рішень Регулятора не зупиняє їх виконання.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Отже, твердження ОСОБА_2 про відсутність у НКРЕКП повноважень на встановлення тарифів на послуги з розподілу природного газу з посиланням на Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджене Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, є необґрунтованим.

Оцінюючи посилання позивача на те, що постанова №3015 від 24.12.2019 не була зареєстровані у Міністерстві юстиції України, суд враховує таке.

За правилами частини шостої статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження.

Згідно із частиною сьомою статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором.

За нормами частини восьмої статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора, крім тих частин рішень, що містять таємну інформацію, підлягають оприлюдненню протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття на офіційному веб-сайті Регулятора. Обсяг конфіденційної інформації, що не підлягає розкриттю, визначається Регулятором на підставі клопотання заінтересованих осіб з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, рішення НКРЕКП не потребують державної реєстрації Міністерством юстиції України, що прямо вказано в Законі, вказана норма профільного Закону є чинною, неконституційною не визнавалась.

Між тим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021 у справі №826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 Кодексу).

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним постанови НКРЕКП, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким саме чином відповідач порушив його право та інтерес, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Суд наголошує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо при розгляді справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним, підстави для задоволення позову та його скасування відсутні.

Також суд враховує наступну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №826/6664/17:

«Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.

Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб».

Такий же правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №160/4753/20.

Позивач просить суд, серед іншого, визнати нечинною Постанову НКРЕКП №3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

Так, вказаною постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлено тариф на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

Суд зазначає, що спірна постанова встановлює порядок оплати послуг з доставки газу для AT «Волиньгаз». Окремо нараховуватиметься плата за блакитне паливо і за послуги з його доставки, а саме за тарифом:

1) на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно: тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,092 грн за 1 м3 на місяць;

2) з 01 липня 2020 року: тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,32 грн за 1 м3 на місяць.

Підсумовуючи викладене, вбачається, що безпосередньо позивач не є таким суб`єктом, до якого застосовується постанова №3015 від 24.12.2019.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова не впливає та не змінює правового становища позивача. Будь-яких належних та допустимих доказів протилежного позивачем до суду не надано.

До того ж, оскаржувана постанова НКРЕКП №3015 від 24.12.2019 втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП від 30.12.2020 № 2766 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

З огляду на вказане, враховуючи встановлені обставини справи та чинні положення законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог щодо оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3015 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Волиньгаз».

Разом із цим, стосовно позовних вимог про визнання Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236, такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача як споживача природного газу, суд зазначає, наступне.

За нормами частини першої статті 4 Закону України №1682-III, «Про природні монополії» державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону з особливостями, встановленими законом.

Як визначено у пункті 32 статті Закону України №329-VIII «Про ринок природного газу» Регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;Про ринок природного газу.

До компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, у тому числі, затвердження та оприлюднення у встановленому порядку методології визначення тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу, методологій визначення тарифів на послуги розподілу, зберігання (закачування, відбору) природного газу щодо газосховищ, до яких застосовується режим регульованого доступу відповідно до статті 48 цього Закону, на послуги установки LNG та встановлення (зміна) тарифів, які повинні забезпечити необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи, газосховища, а також установку LNG; затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG (стаття 4 Закону №1682-III).

Тобто, на виконання вимог названої вище норми відповідачем було затверджено Методику, про яку йдеться.

Так, зміст заяв по суті справи ОСОБА_1 таким же чином не містить обґрунтувань та доказів порушення його прав Методикою визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газ; а вимога про визнання Методики такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача як споживача природного газу не відповідає способам судового захисту, закріпленим у частині першій статті 5 і статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, як вже зазначалося вище, така Методика пройшла правову експертизу в Міністерстві юстиції України при її державній реєстрації і прийнята у межах наданих відповідачу повноважень.

Окрім цього, суд звертає увагу, що положеннями частини дев`ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

У той же час, звертаючись до суду позивач просить визнати спірну Методику такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача як споживача природного газу, що не ґрунтується на принципах та не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства.

До того ж, у урахуванням наведених вище приписів і висновків Верховного Суду, суд погоджується із твердженнями НКЕРКП про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу такою, що порушує принцип захисту інтересів позивача, як споживача природного газу, є неналежним, оскільки не призведе до юридичних наслідків та не відновить порушених, на думку позивача, прав.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують наведеного судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із урахуванням викладеного у сукупності, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у позові, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.