Рішення № 136504348, 14.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2026Справа № 910/2511/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Станицької Ірини Михайлівни ( АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Алмазова генерала, 4А, ідентифікаційний код 14305909)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, ідентифікаційний код 14360570)

про стягнення 63 935,00 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Станицька Ірина Михайлівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (далі - відповідач) про стягнення 63 935,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у якості оплати за товари, послугу доставки та монтажу, виїзду майстра платіжною інструкцією від 03.04.2025 №142 здійснено платіж на суму 63 935, 00 грн на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , у акціонерному товаристві "РАЙФФАЙЗЕН БАНК". Вказаний платіж було здійснено помилково, оскільки позивач не знала, що станом на момент здійснення платежу ОСОБА_1 помер. Відтак, позивач звернулася до суду з даним позовом про стягнення з відповідача, як банку отримувача, 63 935,00 грн на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки кошти надійшли на рахунок особи, яка померла, отже усі майнові права та обов`язки, пов`язані з коштами на цьому рахунку, входять до складу спадщини та переходять до спадкоємців відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України; при цьому у платіжній інструкції №142 від 03.04.2025 зазначено реквізити рахунку (IBAN) та код отримувача, що належали ОСОБА_1 - враховуючи, що зарахування коштів здійснювалося за реквізитами, вказаними платником в платіжній інструкції, така платіжна операція не може вважатися помилковою, оскільки відсутня вина банку при зарахуванні коштів.

31.03.2026 (сформовано 30.03.2026) через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від Фізичної особи-підприємця Станицької Ірини Михайлівни надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, зазначивши, що у вказаній ситуації, кошти були помилково та безпідставно перераховані на рахунок особи, яка на момент зарахування вже померла, отже банк стає володільцем коштів без достатньої правової підстави; оскільки отримувач помер, правочини з його рахунком припиняються, а кошти набувають статусу безпідставно набутих банком; враховуючи, що кошти надійшли після смерті отримувача, вони не належали померлому і не можуть бути спадщиною, а є власністю платника, яку банк незаконно зберігає.

06.04.2026 відповідачем через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС подано заперечення (на відповідь на відзив), у яких зазначено, що жоден з нормативних актів не встановлює обов`язок банку, як надавача платіжних послуг, під час здійснення зарахування коштів перевіряти факт смерті отримувача коштів; надавач платіжних послуг також не має правових підстав для відмови у зарахування коштів на рахунок отримувача у разі його смерті, оскільки такої підстави не передбачено законодавством; в той же час Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків унормовано, що надавач платіжних послуг закриває поточні/платіжні рахунки користувачів, зокрема у разі смерті власника рахунку - фізичної особи/фізичної особи-підприємця/особи, яка провадила незалежну професійну діяльність, після виплати коштів спадкоємцю(ям) та іншим особам на підставі документів, визначених законодавством України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

03.04.2025 позивачем на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк" на адресу одержувача ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) перераховано 63 935, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №142 від 03.04.2025.

За твердженням позивача, грошові кошти були нею перераховані на розрахунковий рахунок вказаної особи помилково, оскільки підставою перерахування була оплата за товари, послугу доставки та монтажу, виїзду майстра, згідно рахунку №11070 від 20.02.2025, однак станом на момент здійснення платежу ОСОБА_1 помер ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про що позивачу не було відомо.

Позивач звернулася до Акціонерного Товариства комерційний банк "Приват Банк" листом від 04.04.2025 із вимогою про повернення помилково зарахованих коштів в сумі 63 935, 00 грн.

У відповідь на дане звернення позивача Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" своїм листом від 09-04-2025 №20.1.0.0.0/7-250404/32248 повідомило про відсутність можливості перерахування коштів, оскільки чинним законодавством не передбачено підстав списання коштів та повернення їх на рахунок платника у разі смерті одержувача переказу.

Позивач зазначає, що оскільки переказ 03.04.2025 було здійснено помилково, Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" є володільцем коштів без достатньої правової підстави та зобов`язане повернути позивачу це майно, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджуючи, що кошти, які надійшли на рахунок померлої особи входять до складу спадщини та переходять до спадкоємців відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України; вина банку при зарахуванні коштів відсутня, оскільки зарахування коштів здійснено за реквізитами, вказаними платником в платіжній інструкції; жоден з нормативних актів не встановлює обов`язок банку, як надавача платіжних послуг, під час здійснення зарахування коштів перевіряти факт смерті отримувача; Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків унормовано, що надавач платіжних послуг закриває поточні/платіжні рахунки користувачів, зокрема у разі смерті власника рахунку - фізичної особи/фізичної особи-підприємця/особи, яка провадила незалежну професійну діяльність, лише після виплати коштів спадкоємцю(ям) та іншим особам на підставі документів, визначених законодавством України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимога позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 1066 Цивільного кодексу України визначає, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати та розпорядження проведення клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до ст. 1088 Цивільного кодексу України під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Згідно зі ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Пунктом 2 частини 1 статті 63 Закону України "Про платіжні послуги" визначено, що поточний рахунок, це рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства.

За приписами частин 3,5 статті 47 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача або виплату отримувачу суми платіжної операції в готівковій формі протягом операційного дня надходження коштів на рахунок надавача платіжних послуг отримувача.

Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити доступність для користувача коштів за платіжною операцією негайно після їх зарахування на рахунок користувача.

Відповідно до пункту 43 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги", неналежним отримувачем є особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.

Пунктом 69 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги" визначено, що помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

За змістом пунктів 22- 23 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ №163 від 29.07.2022, надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку та коду отримувача або унікального ідентифікатора отримувача інформації, що зберігається в банку та здійснити зарахування коштів у разі їх відповідності.

Як встановлено судом, у платіжній інструкції №142 від 03.04.2025 позивачем зазначено реквізити рахунку та код отримувача, що належали ОСОБА_1 .

Відповідач, керуючись вимогами пунктів 22-23 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг банк здійснив зарахування коштів на рахунок, зазначений у платіжній інструкції.

Суд зазначає, що з моменту зарахування коштів право власності на них виникає у власника рахунку, а не у банку, який є лише надавачем платіжних послуг і не є стороною зобов`язання між платником і отримувачем.

З наявного у матеріалах справи свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини першої статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Частинами 1, 2 стаття 1220 Цивільного кодексу України унормовано, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №463/6829/21.

Таким чином, майнові права та обов`язки, пов`язані з грошовими коштами на банківському рахунку померлого клієнта, входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців з моменту відкриття спадщини.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не є особою, яка набула кошти позивача без достатньої правової підстави, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач набув за його рахунок майно без достатньої правової підстави або доказів порушення останнім своїх зобов`язань за договором банківського рахунку під час здійснення зарахування платежу за платіжною інструкцією платіжною інструкцією №142 від 03.04.2025.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2026

Суддя Л.Г. Пукшин