Рішення № 136490043, 13.05.2026, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/828/24

Провадження № 2/499/13/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 травня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Тимчука Руслана Миколайовича, за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в якій представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 1153-9442 від 10.02.2023 р., в розмірі 32 500,00 (тридцять дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 500,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 26 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог сторона позивача посилається на те що, 10.02.2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 , який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1153-9442.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» - зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 6 500,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період* - 8 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день;* базовий період - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у Договорі і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через веб-сайт кредитодавця.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

В подальшому, відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за Кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору.

Станом на 12.06.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить**: 64 740,00 гривень, а саме:

- прострочена заборгованість за кредитом - 6 500,00 гривень;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 58 240,00 гривень.

Разом з тим позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 32 240,00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 500,00 гривень.

Враховуючи вищезазначене, Кредитодавець просить суд у цьому позові стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме:

- прострочену заборгованість за кредитом - 6 500,00 гривень;

- прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 26 000,00 гривень, що разом становить 32 500,00 грн.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився та звернувся до суду із заявою, в якій просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідачка позовні вимоги не визнає та надала відзив на позовну заяву.

Свої заперечення обґрунтовує наступним. 10.02.2023 року між ТОВ УКР КРЕДИТ ФІНАНС та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії (споживчий кредит) № 1153-9442 на суму 6 500,00 грн. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу споживчий кредит для задоволення особистих потреб на умовах, що передбачали суму кредиту у розмірі 6 500,00 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період тривалістю 8 днів, знижену процентну ставку у розмірі 2,50 % на день та стандартну процентну ставку у розмірі 3,00 % на день. Згідно з положеннями договору базовий період визначений як проміжок часу, в останні дні якого у Позичальника виникає обов`язок зі сплати процентів за користування кредитом, при цьому кількість днів у базовому періоді визначена сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця та не може змінюватися довільно.

Разом з тим фактично Кредитодавець здійснював нарахування процентів таким чином, що протягом перших восьми днів користування кредитом застосовувалася процентна ставка у розмірі 2,50 % на день, а після спливу базового періоду - процентна ставка у розмірі 3,00 % на день протягом усього подальшого строку кредитування, тобто протягом 292 днів. Такі дії Кредитодавця є протиправними, оскільки суперечать імперативним нормам законодавства України у сфері споживчого кредитування.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-ІХ денна процентна ставка визначається за формулою ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %, де денна процентна ставка обчислюється виключно на підставі загальних витрат за споживчим кредитом, загального розміру кредиту та строку кредитування у днях. Зазначена норма прямо передбачає, що денна процентна ставка не може встановлюватися кредитодавцем довільно, а повинна бути результатом відповідного розрахунку, здійсненого на основі фактичних витрат за кредитом. Таким чином, встановлення та застосування фіксованих процентних ставок у розмірі 2,50 % та 3,00 % на день без урахування передбаченої законом формули є прямим порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює імперативне обмеження, відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Отже, починаючи з 22.11.2023, в Україні діє пряма законодавча заборона на встановлення та нарахування процентів за користування споживчим кредитом у розмірі, що перевищує 1 % на день. Нарахування Кредитодавцем процентів у розмірі 2,50 % та 3,00 % на день після набрання чинності зазначеними змінами є незаконним та неправомірним, а відповідні нарахування не підлягають судовому захисту.

Дії Кредитодавця також порушують загальні засади цивільного законодавства, закріплені у статтях 3, 509 та 627 Цивільного кодексу України, зокрема принципи добросовісності, розумності та справедливості. Нарахування процентів, які у декілька разів перевищують суму фактично отриманого кредиту, створює істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін, ставить Відповідача у вкрай невигідне майнове становище та свідчить про зловживання Кредитодавцем своїм правом, що є неприпустимим у цивільних правовідносинах.

Встановлення та застосування процентної ставки у розмірі 3,00 % на день протягом тривалого строку є не способом справедливої компенсації користування кредитом, а прихованою штрафною санкцією, спрямованою на одержання надприбутку та покарання споживача. Така практика є неприпустимою, суперечить імперативним нормам Закону України «Про споживче кредитування», загальним засадам цивільного законодавства та підлягає ігноруванню судом при вирішенні спору. Сторона відповідача просили відмовити у задоволені позовних вимог викладених у позовній заяві ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Сторони у судове засідання не зявились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.02.2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 , який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1153-9442.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» - зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 6 500,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період* - 8 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день;* базовий період - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у Договорі і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через веб-сайт кредитодавця.

Стороною відповідача в відзиві зазначено, що позивачем не доведена обставина перерахунку кредитних коштів.

Проте згідно відповіді наданої на ухвалу суду про витребування доказів вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 та 10.02.2023 року на даний картковий рахунок було зараховано кошти в розмірі 6500,00 гривень, через платіжну систему.

Як вбачається з позиції відповідача факт укладення даного кредитного договору вона не оспорює, наявність договірних правовідносин не заперечує, договір недійним не визнався, факт перерахування коштів доведено, тому окремого доведення дана обставина не потребує та беззаперечною є вимога позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6500,00 гривень.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми заборгованості за договором кредиту.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» `пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис` за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до положень ст. 526, ч. 1 ст. 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитор, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №37-рп/2013Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним кредитного договору не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 32 500,00 (тридцять дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 500,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 26 000,00гривень.

Отже, що у даному випадку, визначений ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у вказаному вище договорі розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти щодо розміру процентів в даній частині є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Тому, враховуючи наведене, а також з урахуванням судової практики Великої Палати Верховного Суду, суд не погоджується з твердженням позивача, що умови кредитного договору про реальну процентну ставку, що призвело до нарахування процентів у розмірі 26000,00 гривень і перевищує тіло кредиту в 4 рази, є справедливим, оскільки зазначене суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства, яка справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України).

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд вважає за необхідне стягнути з відповідач на користь позивача проценти у розмірі 6500,00 гривень, виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що складає 100% від суми заборгованості.

Таким чином, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором в загальному розмірі 13000,00 гривень, яка складається з: простроченої заборгованість за кредитом 6500,00 гривень; простроченої заборгованість за нарахованими процентами 6500,00 гривень.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до матеріалів справи позивачем при подачі позову сплачено судовий збір за розгляд справи у розмірі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до матеріалів справи.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 13000,0 грн, що становить 40 % від ціни позову (32500,00 грн).

Судовий збір за подачу позову було сплачено позивачем 2662,40 грн, тому з ОСОБА_1 на користь позивача за розгляд справи підлягає стягненню судовий збір в сумі 1358,0 грн, виходячи з розрахунку: (2662,40 х 40 % = 1065,0 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.4,5,13,141,258,263,265,280 ЦПК України, ст. 526,530,598,599,610,625,629,1050,1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ідентифікаційний код юридичної особи (код за ЄДРПОУ) 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 1153-9442 від 10.02.2023 р., в розмірі 13000,0 гривень, з яких:

- прострочена заборгованість за кредитом - 6 500,00 гривень;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 6500,00гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір в розмірі 1065 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

СуддяРуслан ТИМЧУК