Рішення № 136489983, 11.05.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/326/26

Провадження № 2/496/1997/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Шаньшиної М.В.,

за участю секретаря Ткаченко В.М.,

представника відповідача Пятигорця В.І. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Біляївка Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на користь ТОВ «Іннова Фінанс» заборгованість за кредитними договорами у сумі 27 300 грн., судовий збір у розмірі 2442,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.10.2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику №5753991024. Вказаний договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 Договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі 7000,00 гривень шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) № НОМЕР_1 на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.2.6.1, 2.6.2, цього договору, його додатків. Умовами вказаного договору позики передбачено: тип позики кредит; мета отримання кредиту для власних потреб; строк позики (строк дії договору) 360 днів; дата надання кредиту: 19.10.2024 року; стандартна процентна ставка становить 1% на день. Позикодавець свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. Відповідач, всупереч умовам договору позики, свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила. Внаслідок чого станом на день звернення до суду з даною позовною заявою має заборгованість перед позивачем у розмірі 27300 грн., з яких: 7000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6300 грн. заборгованість за процентами; 1400 грн. неустойка за кожен день прострочення повернення позики та/або прострочення сплати процентів у строки. Разом: 27300 грн., проценти нараховувалися по 14.10.2025 року включно. Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме проведені часткові сплати за договором про надання грошових коштів у позику № 5753991024 від 19.10.2024 р. на загальну суму 18 900 грн. У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику №5753991024 в сумі 27300 грн. та судові витрати по справі в сумі 2422,40 грн.

Ухвалою від 18 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідачка ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася.

Від її представника надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволені позову так як відповідачка не отримувала зазначені кошти.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав відповідь на відзив, в якому вказав, що стороною відповідача відзив було подано з порушенням строку. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, також просив провести розгляд справи за його відсутності.

Крім того, представник відповідача надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідачка на виконання умов договору частково сплачувала нараховані відсотки, що склало у загальній сумі 18900 грн.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.10.2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №5753991024, який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до Договору, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику у розмірі 7000,00 грн. шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) № НОМЕР_1 на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п. п.2.6.1, 2.6.2, цього договору, його додатків. Тип позики - кредит. Мета отримання кредиту - для власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту.

Згідно п.2.5 зазначеного Договору, строк позики (строк дії договору) становить 360 днів.

Відповідно до п. 2.6.1. Стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору, та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору. % за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи зі 181 (ста вісімдесят першого) календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше). п. 2.7. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту.

Позивач умови договору виконав в повному обсязі, що підтверджується інформацією наданої АТ КБ «Приват банк» №20.1.0.0.0/7-260319/110611-БТ відповідно до якої підтверджується факт зарахування коштів на рахунок відповідача 5457082502060424 року в сумі 7000,00 грн.

Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме проведені часткові сплати за договором про надання грошових коштів у позику № 5753991024 від 19.10.2024 р. на загальну суму 18 900 грн.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується договором позики.

Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на дату підготовки позовної заяви (включно), заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 27300 грн., з яких: 7000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6300 грн. заборгованість за процентами; 14000 грн. неустойка за кожен день прострочення повернення позики та/або прострочення сплати процентів у строки. Разом: 27300 грн., проценти нараховувалися по 14.10.2025 року включно.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь нарахованої неустойки у розмірі 14000 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а саме п. 18. Законодавцем унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої неустойки у розмірі 14000 грн. задоволенню не підлягають.

Також суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами та враховуючи часткову оплату відповідачкою відсотків у сумі 18900 грн., що у сумі становить 25200 грн. (18900 грн. +6300 грн.), що перевищує тіло кредиту майже у 4 рази, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 7000 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Крім того, сплачена сума відсотків за користування кредитним договором у 18900 грн. також перебільшує суму запозичених кредитних коштів та нарахованих відсотків тому позов задоволенню не підлягає.

Умовами кредитного договору не врегульовано порядку зарахування одержаних від позичальника коштів у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язань за договором у повному обсязі.

Така черговість визначена статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» і полягає в тому, що в першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом, у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом.

При цьому, в межах кожної з черг, зважаючи на вказівку в нормі закону спочатку кредит (прострочений кредит) і після цього проценти (прострочені проценти), з усієї суми платежу спочатку погашається прострочена до повернення сума кредиту для першої черги або сума кредиту для другої черги, і лише після цього прострочені проценти за користування кредитом для першої черги або проценти за користування кредитом для другої черги.

Позивачем не було дотримано цих вимог при здійсненні зарахування одержаних від позичальниці коштів.

Так, одержані позикодавцем від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18900 грн. були зараховані на погашення відсотків за кредитом, а не на погашення заборгованості за тілом. Наступні здійснені нею платежі також зараховувалися виключно на погашення заборгованості по процентах, що в кінцевому рахунку призвело до некоректного та невірного визначення розміру заборгованості за договором.

В силу ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» даний розрахунок є несправедливим, оскільки порушує принцип добросовісності, внаслідок чого виник істотний дисбаланс прав та обов`язків на шкоду споживача.

Таким чином, в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження існування заборгованості позичальниці ОСОБА_1 перед кредитодавцем ТОВ «Іннова-нова» за договором № 5753991024, тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі ст. ст. 11, 212, 509, 525, 526, 626, 628, 633, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 5753991024 від 19.10.2024 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.В. Шаньшина