Рішення № 136481488, 13.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 р. № 520/257/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 про продовження лікування від 25.01.2025, отриманий від ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 04.02.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 від 25.01.2025 разом з доданими медичними документами та направити на розгляд гарнізонної ВЛК для продовження лікування;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 про продовження лікування від 12.05.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 від 12.05.2025 разом з медичними документами та направити на розгляд гарнізонної ВЛК для продовження лікування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка, за доводами позивача, є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 , що виразилася в нерозгляді його рапортів про продовження лікування від 25.01.2025 та від 12.05.2025. Позивач уважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 13.02.2026 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Запропоновано третій особі подати до суду письмові пояснення.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу та третій особі до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Позивачу копія ухвали про відкриття провадження у справі надіслана засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною в позовній заяві, та копія такої ухвали отримана позивачем 26.02.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.

Третя особа письмові пояснення до суду не подала.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 13.04.2026 було витребувано в Адміністрації Державної прикордонної служби України дані щодо перетину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , державного кордону України (на в`їзд та виїзд) у період з 31.12.2024 по 26.02.2026 із зазначенням відповідних дат. Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати до суду витребувані судом документи протягом семи календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.

Від Державної прикордонної служби України 20.04.2026 до суду надійшов лист №10/28425-26-Вих від 17.04.2026, згідно якого повідомлено про неможливість надання запитуваної інформації через неможливість однозначної ідентифікації особи.

Ухвалою від 20.04.2026 було повторно витребувано в Адміністрації Державної прикордонної служби України дані щодо перетину громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , державного кордону України (на в`їзд та виїзд) у період з 31.12.2024 по 26.02.2026 із зазначенням відповідних дат. Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати до суду витребувані судом документи протягом семи календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.

Від Державної прикордонної служби України 28.04.2026 до суду надійшов лист №19.5.1/30797-26-Вих від 28.04.2026, в якому надано відомості щодо перетину позивачем державного кордону України в період з 31.12.2024 по 26.02.2026.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд установив наступне.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що вбачається з матеріалів справи.

Позивач подав до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 рапорти, датовані 25.01.2025 та 12.05.2025 про продовження відпустки для лікування.

За доводами позивача, зазначені рапорти були направлені ІНФОРМАЦІЯ_5 на адресу Військової частини НОМЕР_2 , однак розглянуті не були.

Окрім того, позивач зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 , яка визначена відповідачем у межах даної справи, є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходив військову службу, що стало підставою для пред`явлення даного позову до Військової частини НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. №64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та який діє на момент ухвалення судом рішення в даній справі.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами 3, 4, 14 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 548-XIV, встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Згідно пункту 2 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі за текстом - Порядок № 531) командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

З аналізу даних правових норм слідує, що військовослужбовцям надано право на подання рапорту командиру (начальнику). Такий рапорт реєструється, після чого передається на розгляд командиру. У свою чергу командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Матеріали справи містять рапорт позивача від 25.01.2025 про продовження відпустки для лікування, адресований не Військовій частині НОМЕР_2 , у якій позивач проходив військову службу, та не її правонаступнику, яким за доводами позивача є Військова частина НОМЕР_1 , а третій особі - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12).

Також, матеріали справи містять рапорт позивача від 12.05.2025 про продовження відпустки для лікування, також адресований не Військовій частині НОМЕР_2 , у якій позивач проходив військову службу, та не її правонаступнику, яким за доводами позивача є Військова частина НОМЕР_1 , а третій особі - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 13).

При цьому, матеріали справи не містять відомостей щодо направлення позивачем засобами поштового зв`язку або іншим чином рапорту, датованого 25.01.2025.

Щодо рапорту, датованого 12.05.2025, суд зазначає, що матеріали справи містять відомості щодо направлення такого рапорту рекомендованим листом з описом вкладення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням та описом вкладення. Зазначене рекомендоване повідомлення також містить відомості щодо отримання листа ІНФОРМАЦІЯ_5 19.05.2025 (а.с. 14-15).

Разом із тим, суд наголошує, що сам по собі факт направлення та отримання рапорту третьою особою не свідчить про належне повідомлення суб`єкта, уповноваженого вирішувати питання щодо надання або продовження відпустки для лікування, а саме військової частини, у якій позивач проходив службу, або її правонаступника.

Суд також звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що зазначені рапорти були фактично отримані військовою частиною НОМЕР_2 або відповідачем у цій справі Військовою частиною НОМЕР_1 , яка, за твердженням позивача, є правонаступником вказаної військової частини.

Відсутні також будь-які відомості про переадресацію чи пересилання відповідних рапортів від ІНФОРМАЦІЯ_4 до належного адресата.

Доказів проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_5 , у Військовій частині НОМЕР_1 матеріали справи не містять.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту звернення саме до уповноваженого суб`єкта щодо продовження відпустки для лікування, а також факту отримання таким суб`єктом відповідних рапортів. Дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачем у межах даної справи не оскаржуються.

Доводи позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходив військову службу, не приймаються судом до уваги, оскільки з наявного в матеріалах справи листа Військової частини НОМЕР_3 , наданого у відповідь на запит представника позивача, вбачається, що правонаступником Військової частини НОМЕР_2 є Військова частина НОМЕР_3 , яка не є стороною в даній справі.

Суд зазначає, що прерогатива визначення особи, яка має відповідати за поданим позовом, належить виключно позивачу.

Заяв про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача у справі від позивача під час розгляду справи та станом на момент прийняття судом рішення в даній справі не надходило.

Судом під час розгляду справи не встановлено обставин, що Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 . Позивачем таких обставин не доведено.

Окрім того, під час розгляду справи судом було отримано відомості від Державної прикордонної служби України, з яких установлено, що позивач виїхав з території України 07.01.2025 через пункт пропуску "Устилуг" та на територію України не повертався.

Зазначене у сукупності з відомостями Державної прикордонної служби України про виїзд позивача за межі України 07.01.2025 та його неповернення свідчить про фактичне постійне перебування позивача за кордоном.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, суд критично оцінює рапорти, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, оскільки такі рапорти датовані 25.01.2025 та 12.05.2025, тобто складені після виїзду позивача за межі України, так само як і підписання та подання зазначеної позовної заяви. При цьому, матеріали справи свідчать про направлення відповідних документів з території України, що ставить під сумнів їх особисте подання позивачем та достовірність обставин їх оформлення і направлення. Відповідних пояснень позовна заява не містить.

Згідно з наказу № 422 від 31.12.2024 вбачається, що позивач вибув у відпустку для лікування по 29.01.2025 (а.с. 8-9). Доказів лікування позивача у вказаний період матеріали справи не містять.

Згідно Інформаційної картки про стаціонарне лікування позивача вбачається, що позивач перебував на лікуванні після закінчення визначеного строку з 14.02.2025 по 10.04.2025 з діагнозом - посттравматичний стресовий розлад. Позивач мешкає у м. Ольштин з дружиною та двома доньками (а.с. 17-22).

Оцінюючи зазначені обставини та докази за приписами ст. 90 КАС України, суд доходить до висновку, що фактично позивач вжив заходів щодо отримання дозволу на виїзд за межі України без мети повернення до військової служби.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень, довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт наявності правовідносин між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 та, відповідно, допущення Військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності відносно позивача чи порушення його прав.

Таким чином доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, на підставі наявних доказів.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, позивачем під час розгляду справи не доведено наявності протиправною бездіяльності відповідача та порушення своїх прав.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН