Постанова № 13647389, 31.01.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

31.01.11 Справа № 11/130 (2010)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Ковалишин Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача- з»явився

Від відповідача- з»явився

розглянувши апеляційну скаргу ФГ»Обелікс»

на рішення господарського суду Львівської області від 09.11.10

у справі № 11/130(2010)

за позовом –ПАФ»Дністер»

до відповідача –ФГ»Обелікс»

про : стягнення боргу

за зустрічним позовом- ФГ»Обелікс»

до- ПАФ»Дністер»

про стягнення коштів та визнання недійсними правочинів( видаткових накладних)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від

09.11.10 у справі № 11/130(2010) задоволено первісний позов

ПАФ»Дністер». Стягнуто з Фермерського господарства «Обелікс»,

с.Сулятичі Жидачівського району Львівської області (код ЄДРПОУ

34587112) на користь Приватної агрофірми «Дністер», вул. Лисенка,

38, м. Миколаїв Львівської області (код ЄДРПОУ 03762064)

34 847,50грн. основного боргу, 348,47грн. держмита та 236,00грн.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В зустрічному позові ФГ»Обелікс»про визнання недійсними правочинів (видаткових накладних) № РН-0001427 від 21.05.2007року, РН -0001529 від 28.05.2007року, РН-0001722 від 11.06.2007року та № РН-0001811 від 18.06.2007року та стягнення 10 575,00грн. зайво сплачених коштів, відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, зустрічний позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задоволити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про наявність договірних відносин між сторонами щодо поставки, так як в матеріалах справи відсутні належні докази у підтвердження договірних стосунків, а відтак суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові про стягнення безпідставно отриманих первісним позивачем коштів. Також, апелянт зазначає, що видаткові накладні оформлені з порушенням порядку їх оформлення, а тому є недійсними.

В судовому засіданні, представник первісного позивача заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом, на підставі видаткових накладних:

- № РН-0001427 від 21.05.2007року на суму 10575,00грн.;

- № РН-0001529 від 28.05.2007року на суму 12480,00грн.;

- № РН–0001722 від 11.06.2007року на суму 17452,50грн.;

- № РН–0001811 від 18.06.2007року на суму 15490,00грн.

відповідачем отримано товар (каченята та гусенята) на загальну суму 55 997,00грн.

Факт отримання товару підтверджується дорученнями виданими на ім»я Розмус Степана Любомировича:

- серії ЯНФ № 084958 від 22.05.2007року;

- серії ЯНФ № 084967 від 20.06.2007року;

- серії ЯНФ № 084969 від 21.06.2007року;

- серії ЯНФ № 084973 від 29.06.2007року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було оплачено лише 10 575,00грн., що підтверджується копією банківської виписки від 24.05.2007року.

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень ст. ст. 638,639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Отже з аналізу вище наведених норм та дій вчинених сторонами, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено усну угоду, згідно якої позивач здійснив поставку товару.

Дані правовідносини за своєю суттю є разовими договорами поставки, оскільки однією із сторін угоди виступає постачальник (продавець), другою –отримувач (покупець).

Відповідно до ч.1 ст.263 Господарського кодексу України, господарсько-торгівельною діяльністю є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Ч.1 ст. 264 зазначає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного так і придбаних у інших суб»єктів господарювання, здійснюється суб»єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Укладення разових договорів поставки підтверджується видатковими накладними:

- № РН-0001427 від 21.05.2007року на суму 10575,00грн.;

- № РН-0001529 від 28.05.2007року на суму 12480,00грн.;

- № РН–0001722 від 11.06.2007року на суму 17452,50грн.;

- № РН–0001811 від 18.06.2007року на суму 15490,00грн.

Згідно приписів ч.1 ст. 665 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов”язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму в розмірі, встановленому домовленістю, відповідно до ст. 632 ЦКУ. Моментом виконання обов”язку продавця передати товар покупцеві є накладна, яка є і доказом отримання останнім товару. Ст. 692 ЦК України покладає на покупця обов”язок оплатити товар після його прийняття. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару.

Згідно частини 2 ст.509 ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, вказаних у ст. 11 ЦК України, у тому числі з угод, передбачених законом, а також із угод, хоча і не передбачених законом, але не суперечних йому. Виникнення прав та обов’язків пов’язано з юридичними фактами, які підтверджують виникнення між сторонами правовідносин.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, у силу яких позивач виконав постачання товару (каченята та гусенята), а ФГ «Обеліск»зобов’язалось провести оплату, при цьому термін оплати визначений не був.

Ст. 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов”язку не встановлений або визначений момент пред”явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обов"язок у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, якщо обов”язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, відповідач зобов»язань по договору поставки не виконав, усієї суми ( вартості товару) не сплатив, а відтак вимога первісного позивача про стягнення не оплаченої суми боргу є правомірною.

Щодо зустрічних вимог ФГ «Обеліск»про визнання недійсними правочинів ( видаткових накладних) вчинених між ПАФ «Дністер»та ФГ «Обеліск»: № РН-0001427 від 21.05.2007року на суму 10575,00грн.; № РН-0001529 від 28.05.2007року на суму 12480,00грн.; № РН–0001722 від 11.06.2007року на суму 17452,50грн.; № РН–0001811 від 18.06.2007року на суму 15 490,00грн. та повернення зайво сплачених коштів в сумі 10 575,00грн. , так як вони не відповідають вимогам законодавства, зокрема ст. 181, ч.1, ч.2 ст. 527, ГК України, ч.2 ст. 207, ч. 1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність таких вимог.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою для застосування до відповідальних за ведення бухгалтерського обліку винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності.

Однак, норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, зокрема відносини, що склалися на підставі договору поставки, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності.

Вказані видаткові накладні були оцінені судом першої інстанції за правилом, визначеним ст.43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами. При цьому, суд першої інстанції надав оцінку таким накладним у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у т.ч. платіжним документам та банківським випискам, які свідчать про часткову оплату поставленого товару відповідачем- апелянтом.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що сторонами щодо поставки вказаного товару, договору у письмовій формі у вигляді єдиного документа складено не було, однак ним зроблено правильний висновок щодо виникнення у відповідача обов’язку оплати поставленого йому позивачем товару, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, в силу ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.1 ст.208 ЦК України, для правочинів (за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Факт існування між сторонами відносин з поставки товару підтверджений наданими позивачем письмовими доказами та діями сторін, зокрема, видатковими накладними, частковою оплатою такого товару. При цьому, відповідачем не доведено допустимими доказами факту невідповідності закону, видаткових накладних. Виконання зобов’язань з оплати поставленого товару згідно доданих до матеріалів справи накладних є предметом спору у даній справі.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання з оплати поставленого йому товару згідно вище зазначених видаткових накладних, не зважаючи на вимоги позивача про оплату.

З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи як в частині первісного та зустрічного позовів, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 09.11.10 у справі № 11/130(2010) залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бонк