Рішення № 136455717, 11.05.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6803/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі - Майор Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Приватне акціонерне товариство «Страхова группа «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Приватне акціонерне товариство «Страхова группа «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.01.2025 року о 11 год. 20 хв. перебуваючи в м. Ужгород, на перехресті вул. Капушанська та проспект Свободи, яке регулюється світлофором водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись на зелений сигнал світлофора та виконуючи поворот ліворуч не надав дорогу автомобілю, який рухався в зустрічному напрямку прямо, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Вказує, що дії гр. ОСОБА_2 за порушення вимог п. 16.6 Правил дорожнього руху, кваліфіковані за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зазначає, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КАП України. Внаслідок даної дорожньо - транспортної пригоди автомобіль Позивача отримав значні механічні ушкодження.

Розмір матеріальної шкоди, заподіяної Позивачу, підтверджується Звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту N?2550 від 23 квітня 2025 року складеним сертифікованим оцінювачем ФОП ОСОБА_3 .

Згідно з цим висновком вартість відновлювального ремонту становить 391 588 грн 73 коп. (триста дев?яносто одну тисячу п?ятсот вісімдесят вісім гривень 73 копійки). На підтвердження понесених витрат, пов?язаних із проведенням оцінки технічного стану та пошкоджень транспортного засобу, надається рахунок N?48 від 25 квітня 2025 року на суму 4 000 грн (чотири тисячі гривень).

Також, підтвердженням понесених Позивачем збитків є рахунок - фактура N? СЧ-0000184 від 29 січня 2025 року, відповідно до якого вартість робіт становить 407 476 грн 20 коп.

Позивач зазначає, що відповідальність відповідача на момент транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов?язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з ПАТ «СГ «ТАС».

У зв?язку із зверненням до ПАТ «СГ «ТАС» про відшкодування завданої шкоди, остання перерахувала на рахунок Позивача суму в розмірі 146 992, 79 гривень, в межах страхової суми на одну особу, що підтверджується випискою по рахунку Позивача в АТ КБ "ПриватБанк" N? НОМЕР_3 , з якої вбачається, що 27 лютого 2025 року на рахунок отримувача було перераховано 146 992 грн 79 коп.

Вважає, що з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а саме в розмірі 244 595,94 грн. та 4000 грн. понесених витрат для визначення розміру збитків.

Посилаючись на викладені обставини, на приписи ст.ст.1166, 1187, 1194 ЦК України позивач просить стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) грошові кошти у сумі 248 595,94 гривень у відшкодування завданої матеріальної шкоди та судовий збір в сумі 2485,96 грн.

Виклад позицій сторін по справі:

У судове засідання позивач та його представник не зявилися. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України. Оскільки відповідно до відповіді з Відділу реєстрації місця проживання Ужгородської міської ради інформація щодо місця реєстрації гр. ОСОБА_2 відсутня, то ОСОБА_2 викликався до суду через оголошення на офіційному веб -сайті судової влади України, на 23.10.2025, 17.11.2025, 17.12.2025, 19.01.2026, 18.03.2026 та 23.04.2026 року.

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Окрім того, відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку за останньою відомою адресою місця проживання, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» за №R067085421163, №R067040919233, №R067110313508, №R067030216234, №0610274666946, №0610272023231, №R067065471725 та з відміткою "за закінченням терміну зберігання" за №0610272020178.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова группа «ТАС» представника до суду не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, письмові пояснення щодо спору та з процесуальних питань до суду не подала.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового торонни, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс торон Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова торон України»).

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

19.05.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду задоволено заяву про забезпечення позову.

13.06.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

17.11.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу о судового розгляду.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи встановлені судом:

Судом встановлено, що 20.01.2025 об 11 год. 20 хв. в м.Ужгород, на перехресті вулиць вул.Капушанська та проспект Свободи відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 , який керуючи транспортним засобом марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись на зелений сигнал світлофора та виконуючи поворот ліворуч, не надав дорогу автомобілю, який рухався в зустрічному напрямку прямо, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Вищевказане ДТП, як стверджує позивач, призвело до завдання транспортному засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 належному ОСОБА_1 механічних пошкоджень.

Судом встановлено, що постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 06.02.2025 року у справі №308/1245/25 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП , а саме у тому, що 20.01.2025 об 11 год. 20 хв. перебуваючи в м.Ужгород, на перехресті вулиць вул.Капушанська та проспект Свободи, яке регулюється світлофором, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись на зелений сигнал світлофора та виконуючи поворот ліворуч, не надав дорогу автомобілю, який рухався в зустрічному напрямку прямо, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постанова суду набула законної сили 17.02.2025 року.

Згідно ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На підставі наведеного, суд вважає, що вина відповідача ОСОБА_2 , у вчиненні 20.01.2025 року дорожньо-транспортної пригоди встановлена та повністю доведена судовим рішенням і в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України доведення не потребує.

Судом встановлено, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 належить ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що згідно звіту №2550 про оцінку вартості відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу від 23.04.2025 року, виготовленого субєктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 становить 391 588,73 грн., а ринкова вартість транспортного засобу становить 663 567,25 грн.

Судом встановлено, що відповідно до ремонтної калькуляції № КV 2506 від 20.01.2025 року, яка є додатком № 1 до звіту № 2550 вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 становить 391 588,73 грн.

Судом встановлено, що витрати за послуги ФОП ОСОБА_3 склали 4000,00 грн. , що підтверджується даними рахунку № 48 від 25.04.2025 року та даними квітанції про переказ коштів від 30.04.2025 року .

Як встановлено судом, 14.02.2025 року ФОП ОСОБА_3 було складено протокол огляду транспортного засобу марки«Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 , згідно якого зазначені пошкодження пов`язані з ДТП. Окрім того зазначені пошкодження, не повязані з ДТП.

Як встановлено судом, 11.03.2025 року ФОП ОСОБА_3 було складено протокол додаткового огляду транспортного засобу марки«Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 , згідно якого зазначені деталі , пошкодження пов`язані з ДТП.

Судом встановлено, що згідно рахунку-фактури №СЧ-0000184 від 29.01.2025 року наданим ПАТ «ЗАКАРПАТТЯ-АВТО» вбачається, що вартість робіт ремонту транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 та вартість запчастин становить 407 476, 20 грн.

Судом встановлено, що 27.02.2025 р. АТ «Страхова компанія «ТАС» здійснила виплату страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_6 на рахунок ОСОБА_1 у розмірі 146 992,79 грн. , що стверджується даними довідки АТ КБ Приватбанк від 09.04.2025 року.

Нормативно-правове обґрунтування:

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої винуватцем ДТП, а саме різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Предметом доказування є вчинення відповідачем певних дій, які призвели до заподіяння позивачу матеріальної шкоди.

Згідно з ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

01.01.2025 року набрав чинності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 21.05.2024 року. На підставі цього, втратив чинність попередній Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV.

Відповідно до ч. 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 року, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).

Страхування це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством; (п.69 стаття 1 Закону України "Про страхування").

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до ч.1 ст. 26 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з: 1) пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи; 2) пошкодженням чи знищенням дороги, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; 3) пошкодженням чи знищенням іншого майна потерпілої особи, крім випадків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 30 цього Закону; 4) проведенням робіт, необхідних для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; 5) пошкодженням транспортного засобу внаслідок його використання для доправлення потерпілої особи до закладу охорони здоров`я, у тому числі забрудненням салону такого транспортного засобу; 6) доставкою (транспортуванням), зокрема з використанням спеціального автомобіля-евакуатора, пошкодженого транспортного засобу потерпілої особи з місця дорожньо-транспортної пригоди, якщо такий транспортний засіб не може рухатися самостійно.

Відповідно до ч.2-3 ст. 26 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхової (регламентної) виплати у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи зменшується на суму отриманого потерпілою особою (особою, яка має право на отримання відшкодування) від особи, відповідальної за шкоду, чи від іншої особи відшкодування (компенсації), здійсненого (здійсненої) у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Компенсація витрат особи, відповідальність якої застрахована, або іншої особи, яка здійснила таке відшкодування (компенсацію), здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтею 35 цього Закону. Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідальність, у таких випадках, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на такий, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.

Виняток із цього правила передбачено частинами 3, 5 статті 1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядчик тощо), звільняється від обов`язку відшкодування майнової шкоди, завданої транспортним засобом у випадках незаконного заволодіння автомобілем третьою особою, завдання майнової шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. Вказані випадки повинні бути підтверджені належними доказами (матеріалами кримінального провадження, якими встановлено обставину незаконного заволодіння третьою особою транспортним засобом; іншими матеріалами, що підтверджують дію непереборної сили або умисел потерпілої особи), про що обов`язково має бути зазначено в мотивувальній частині судового рішення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки не несе відповідальності за завдану шкоду потерпілим особам, якщо вона керувала транспортним засобом у зв`язку з виконанням трудових обов`язків. Така особа, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише в порядку регресу відповідно до ст. 1191 ЦК України.

Пунктом 1 ч.1 ст.1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідачем не доведено факт того, що шкоду транспортному засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія.

З наданих суду доказів встановлено: факт ДТП і пошкодження майна транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 ; встановлено належність пошкодженого майна ОСОБА_1 , який є власником майна; встановлено, що заподіювачем шкоди (особою, що пошкодила майно ОСОБА_1 ) є водій автомобіля ОСОБА_2 який керував автомобілем марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок зіткнення з яким пошкоджено автомобіль, належний ОСОБА_1 ; в судовому порядку встановлено вину водія ОСОБА_2 в даній ДТП (протиправність його дій) і відповідно його вину (протиправність) в заподіянні матеріальної шкоди ОСОБА_1 який є власником майна.

Розмір шкоди встановлений належними доказами, відповідачем не оспорений. Доказів протилежного до суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

З аналізу вищенаведених обставин, судом встановлено, що страховиком винуватця ДТП відшкодовано спричинені його страхувальником потерпілому збитки в межах страхового ліміту та з врахуванням зносу в розмірі 146992,79 грн., що не покриває в повній мірі завдану під час ДТП потерпілій стороні фактичний розмір шкоди пошкодженого автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 .

Таким чином, предметом спору в даному позові є відшкодування шкоди, завданої винуватцем ДТП, а саме різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Різниця між фактичним розміром шкоди -вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та сумою виплаченого страхового відшкодування становить 244595,94 грн. (з розрахунку: 391 588,73 грн. - 146 992,79 грн. = 244595,94 ).Отже, саме ця сума є розміром матеріальних збитків, завданих позивачеві внаслідок пошкодження його автомобіля, та підлягає стягненню з відповідача.

Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суд виходить з вартості відновлювального ремонту автомобіля, визначеного у звіті №2550 про оцінку вартості відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу від 23.04.2025 року, виготовленого субєктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , згідно якого вартість відновлювального ремонту становить 391 588,73 грн.

Даний звіт відповідачем будь-якими доказами не спростовано. Іншого звіту або висновку експерта на противагу такого не надано. Доводів про будь-які перешкоди, неможливість подати свій висновок у суді відповідачем не наведено та судом не встановлено.

Так, статтею 14 ЦПК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК Українивідшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року справі № 175/4710//16-ц до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) викладений правовий висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів`у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди».

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.

Отже, майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-2878цс15, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи, що сума страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ «СК «ТАС» в рахунок відшкодування вартості майнового збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом пошкодження автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачену позивачу ПрАТ «СК «ТАС» ,як страховиком винуватця ДТП, суму страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням від страховика винуватця ДТП, що становить 244595,94 грн.

При цьому, суд приходить до висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди, що є вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП та сумою виплаченого страховиком винуватця ДТП страхового відшкодування, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме: врахуванням зносу, розрахованого відповідно до вимог чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св20) зазначено: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц (провадження № 61-19062св20). Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22)».

Таким чином, ПрАТ «СК «ТАС» , як страховик цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до чинного законодавства здійснило виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу.

За таких обставин, саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що оскільки сума шкоди заподіяна майну позивача становить 391 588,73 грн., з яких розмір сплаченого страхового відшкодування становить 146 992,79 грн., тому стягненню з відповідача, враховуючи положення статті 1194 ЦК України та Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає 244 595,94 грн., що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відтак з врахуванням статті 1194 ЦК України, вимоги позивача до ОСОБА_2 є підставними та обґрунтованими.

За висновками, викладеними Верховним Судом у постановах № 522/15636/16-ц від 11 грудня 2019 року, № 227/2996/16-ц від 11 грудня 2019 року, № 668/7779/15-ц від 25 листопада 2019 року, винуватець дорожньо-транспортної пригоди повинен відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, тоді як страхова компанія покриває лише розмір матеріального збитку (у межах розміру страхового відшкодування).

Окрім того, позивачем були понесені додаткові витрати на визначення розміру шкоди (оплата послуг експерта) в розмірі 4000,00 грн.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Приватне акціонерне товариство «Страхова группа «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди в сумі 244 595,94 грн. та вартість послуг експерта в сумі 4000,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуєтьсянавсебічному,повному, об`активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, зогляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00,§23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року).

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємнийзв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`активному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки Суду щодо позовної заяви та задоволення позовних вимог,у порядку частин першої статті 141 ЦПК України, з відповідача за позовом на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2485,96 грн.

Відповідно до положень частин 4, 5статті 268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 23.04.2026 року, дата складання повного судового рішення у зв`язку з перебуванням судді у відпустці 11.05.2026 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення - 11.05.2026 року.

Керуючись ст.ст. 10,12, 235, 258, 263 -265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, ч.1 ст. 1191 ЦК України, ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Приватне акціонерне товариство «Страхова группа «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) суму відшкодування шкоди, завданої винуватцем ДТП, а саме різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 244 595,94 грн. та вартість послуг експерта в розмірі 4000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2485,96 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Дата складання повного тексту рішення суду у зв`язку з перебуванням судді у відпустці 11.05.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца