Рішення № 136455361, 11.05.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 641/6149/25 Провадження 2/636/547/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

встановив:

21.08.2025 (зареєстровано 22.08.2025) через систему «Електронний суд» до Слобідського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», в якій представник просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №1592378 від 04.05.2024, укладеного між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачем, у розмірі 33124.00 грн. та судові витрати, а також доручити в порядку ч.ч. 10, 11, ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

17.09.2025 матеріали справи надійшли до Чугуївського міського суду Харківської області на виконання ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 26.08.2025.

Позов обґрунтовано тим, що 04.05.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір №1592378 про надання споживчого кредиту. На умовах договору ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов`язується надати споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою сторони погодили наступні умови кредитування: тип кредиту кредит, сума 5200.00 грн., строк 360 днів з 04.05.2024 по 29.04.2025, періодичність платежів кожні 30 днів, процентна ставка 1.5 % в день та застосовується в межах строку кредитування (договором передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,125% в день та застосовується наступних умовах: якщо споживач до 03.06.2024 та/або протягом 3 календарних днів, що слідують за вказаною датою вносить кошти у сумі не менше Суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійсніть часткове дострокове повернення кредиту, Споживачу, як учаснику програми лояльності, Товариство надає індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною ставкою, до вказаної вище дати перераховується за зниженою процентною ставкою), кошти надаються у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок споживача за реквізитами НОМЕР_1 , яку відповідач зазначив особисто під час укладання договору. Договір укладено в електронній формі за допомогою ІКС Товариства. Відповідачем договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Р732».

ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кредит у сумі 5200.00 грн., шляхом зарахування на платіжну картку. Оскільки ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і, як наслідок, форму доручення та виписки за такими рахунками надавати не може. Зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача систему pay tech, на підставі укладеного Договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 06.06.2022, укладеного між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ПЕЙТЕК» (ТОВ «ПЕЙТЕК» надає послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків). За інформацією в листі ТОВ «ПЕЙТЕК» відповідно до договору №1592378 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 5200.00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 .

03.06.2024 відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 24.12.2024 ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступила ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», а позивач відповідно набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №1592378 від 04.05.2024 у загальній сумі 25896.00 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту 5200.00 грн., заборгованість за процентами - 18096 грн., штрафні санкції 2600.00 грн. (за умовами пункту 6.4 Договору первісним кредитором було нараховано штрафні санкції в розмірі 2600.00 грн., проте відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Враховуючи норми чинного законодавства, позивач вважає, що не підлягають стягненню з відповідача штрафні санкції за договором в розмірі 2600 грн.

Таким чином відповідач має заборгованість перед позивачем за договором №1592378 від 04.05.2924 загальною сумою 33124.00 грн., з яких: сума кредиту 5200.00 грн., проценти, нараховані первісним кредитором - 18096 грн., проценти, нараховані позивачем за 126 календарних днів - 9828 грн., які позивач просить стягнути на свою користь.

Також зазначено наступне.

Як передбачено ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом. із Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому інфляційні втрати і 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України. У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань». За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у виді сплати процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду. Як передбачено частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу. Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку. Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення. Правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Формулювання вказаних норми процесуального права визначають право, а не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Представник позивача в позові просив розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання 19.11.2025, 11.02.2026 та 11.05.2026 не з`явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату та час розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, відзив на позов не надала, заяв про розгляд справи в її відсутності не надходило.

Зі згоди представника позивача, керуючись вимогами ч. 4 ст.223, ст. ст.280,281 ЦПК України, суд проводить заочний розгляд справи.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 04.05.2024 між ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №1592378 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» (а.с.48-52, договір укладено в електронному вигляді, щодо підпису відповідача зазначено «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Р732 04.05.2024 11:07:18 / ОСОБА_2 »). Відповідно до договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується через веб-сайт, електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію». На умовах, встановлених договором, Товариство надає споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту 5200.00 грн., тип кредиту кредит, строк - 360 днів, періодичні платежів кожні 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені у Таблиці обчислення загальної вартості за кредитом, що є додатком до цього договору. У споживача відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатору кожного разу під час такого ініціювання. Кредитор за наявності у нього всіх необхідних можливостей, засобів і ресурсів, в тому числі з урахуванням оцінки кредитоспроможності споживача, може направити пропозицію щодо продовження строку кредиту/ збільшення суми кредиту. Якщо Споживач погоджується з запропонованими умовами продовження строку кредиту / збільшення суми кредиту, споживачу в особистому кабінеті стає доступним до укладення правочин щодо зміни строку кредиту / збільшення суми кредиту за договором. Споживач погоджується, що направлення Товариством вказаних пропозицій споживачу є правом товариства, а не обов`язком та залежить від можливості товариства та або оцінки кредитоспроможності споживача. Тип процентної ставки фіксована, за кредитом нараховується проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка - 1,5% в день та застосовується в межах строку кредиту, знижена процентна ставка - 1,125% в день (застосовується відповідно до наступних умов: якщо до 03.06.2024 та/або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, Споживач сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного графіком платежів, або часткове дострокове погашення кредиту, Споживач як учасник програми лояльності отримує від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою, буде перераховано за зниженою процентною ставкою); протягом строку дії кредиту розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених договором; мета отримання кредиту - споживчі (особисті) потреби; кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 . Також договором визначено порядок та умови надання кредиту, обчислення (нарахування), економічна сутність та база розрахунку процентів, порядок зміни процентів, права та обов`язки сторін, порядок сплати процентів, повернення переплати, відповідальність сторін (в т.ч. у випадку невиконання та або неналежного виконання споживачем зобов`язань споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі 260 грн на четвертий день такого невиконання та або неналежного виконання, 52 грн. починаючи з п`ятого дня за кожен день невиконання та або неналежного виконання), порядок внесення змін та доповнень, припинення, розірвання договору, взаємодія за договором, інші умови договору.

До договору надано Додаток №1 - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с.__), згідно якої станом на 29.04.2025 Позичальник повинен сплатити 32695 грн., з яких 5200.00 грн. - тіло кредиту, 37495.00 грн. - проценти за користування кредитом. Також зазначено, що якщо споживачем не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір процентів за вказаний період буде перераховано за стандартною процентною ставкою, у зв`язку з чим перший платіж зі сплати процентів збільшиться та складе 2340.00 грн., а загальна сума розмірів платежів, що зазначені у графіку платежів, становитиме 33280.00 грн.

Надано до суду і Правила надання коштів або банківських металів у кредит ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» в редакції від 19.04.2024 (а.с.53-67), Офіційні правила програми лояльності ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» для споживачів сервісу «SLON CREDIT» по продукту «Комфортний» в редакції від 10.01.2023 (а.с.71-73), публічна пропозиція ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на укладення договору про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів від 20.11.2023 (а.с.74-75) без ознак підпису клієнта ОСОБА_1 .

Надано до суду і паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (а.с.18-19) з аналогічними договору умовами кредитування; щодо підпису споживача зазначено « ОСОБА_1 Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е193 04.05.2024 11:07:04/ ОСОБА_2 ».

На підтвердження надання споживачу коштів до суду надано лист ТОВ «ПЕЙТЕК», адресований ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» за вих.№20250115-2559 від 15.01.2025 (а.с.27), відповідно до якого відповідно до відомостей, що містяться в реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ «ПЕЙТЕК», Товариство є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. Відповідно до отриманої ліцензії від НБУ Товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Між Товариством та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» укладено Договір про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 06.06.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ»: 04.05.2024 11:07:36 на суму 5200.00 грн. «Зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 ». Надано до суду і витяг з Договору переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 06.06.2022, укладеного між ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (а.с.68-69) з додатковою угодою №3 від 31.10.2024 (а.с.70).

Судом також витребувано інформацію з АТ «Універсал Банк». Отримано відповідь №БТ/Е-8947 від 20.03.2026 (а.с.123), згідно якої ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , вбачається успішна транзакція 04.05.2024 коштів у розмірі 5200.00 грн.

24.12.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» укладено договір факторингу №24122024 (копія а.с.28-36), відповідно до якого останнім за плату відступається право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «СЛОН КРЕДИТ». Перелік боржників, підстави виникнення права вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною договору. Відступлення прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників.

До договору факторингу №24122024 надано акт прийому-передачі реєстру боржників від 24.12.2024 (а.с.36/2), копію платіжної інструкції від 26.12.2024 «Сплата за договором факторингу №24122024 від 24.12.2024» (а.с.46), витяг з реєстру боржників від 24.12.2024, в якому зазначено пункт 1041, договір № 1592378, боржник ОСОБА_1 , сума заборгованості 25896.00 грн. (а.с.25), повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, адресованого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відповідачу (а.с.20).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у гривні за підписом ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (а.с.22) заборгованість за договором №1592378 від 04.05.2024 станом на 29.04.2025 складає 25896.00 грн., з яких 5200.00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 18096.00 грн. - заборгованість за відсотками, 2600.00 грн штраф/пеня; проценти нараховані за період з 03.06.2024 по 30.03.2025, штраф нараховано 03.07.2024 та 02.08.2024; сплата зі сторони позичальника не вбачається.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ ФК «Фінтраст капітал» за договором №1592378 про надання споживчого кредиту від 04.05.2024 за 126 календарних днів (25.12.2024 по 29.04.2025) (а.с.23-24) сума заборгованості за відсотками становить 9828.00 грн. із розрахунку за процентною ставкою 1,5% на день.

Щодо Правил надання коштів або банківських металів у кредит ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» в редакції від 19.04.2024 суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку ТОВ «СЛОН КРЕДИТ»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються кредитодавцем, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Ураховуючи вимоги статей 207, 1055 ЦК України кредитні договори, у тому числі які укладаються відповідно до ст. 634 (договір приєднання), мають містити підписи сторін на всіх формулярах або інших стандартних формах, які містять умови такого договору.

До цих правовідносин не можна застосувати правила договору приєднання, передбачені ч. 1 ст. 634 ЦК України, відповідно до яких договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Правила, що розміщені на офіційному сайті первісного кредитора неодноразово змінювалися самим кредитодавцем, тобто позивач міг додати до позовної заяви витяги з Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Ці докази повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитодавця), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Окрім цього, Правила відповідно до вимог статей 207, 634, 1055 ЦК України мають містити підпис відповідача, оскільки законодавством установлені вимоги щодо письмової форми до всіх форм кредитних договорів, у тому числі договорів приєднання.

Позивач в обґрунтування своїх вимог надав суду Правила, які не містять підпису відповідача, який би свідчив про те, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомилася й погодилася з ними, підписуючи договір, а також те, що Умови в подальшому не змінювались без її відома.

Суд наголошує, що позивачем не надано копій примірників Правил, які відповідно до ст. ст. 207, 1055 ЦК України як складові частини кредитного договору мають містити підпис відповідача.

З наданих суду матеріалів убачається, що сторони уклали кредитний договір шляхом підписання відповідачем лише договору та паспорта кредиту.

На підставі викладеного суд вважає, що оскільки Правила, які надані позивачем на підтвердження своїх вимог, не містять підпису відповідача, а позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розуміла відповідач підписуючи Договір, а також те, що Умови в подальшому не змінювались без її відома, то їх не можна розцінювати як частину Договору, укладеного сторонами 04.05.2024. Отже, суд відхиляє умови Договору, викладені Правилах через недостовірність таких доказів, а при вирішенні справи керується лише тими умовами Договору, які сторони узгодили шляхом підписання відповідачем договору та паспорта споживчого кредиту.

Вказане вище узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статей 207, 633, 634, 638, 1054, 1055 ЦК України в аналогічній справі, викладеними в постанові від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 526, частиною 1 статті 527 ЦК України установлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зіст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції (далі Закон), електронний документ- документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно доч.ч.1,2 ст.6 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», який був чинний на день укладення сторонами Договору, електронний підписані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних;

електронний цифровий підпис вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа;

засіб електронного цифрового підпису програмний засіб, програмно-апаратний або апаратний пристрій, призначені для генерації ключів, накладення та/або перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до змісту ст. 7 Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно зіст.14 Закону електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно з загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1-3ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Частиною 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, передбачено, що електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно забз.1 ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що позивач надав достатні та належні докази для встановлення факту укладення Договору, порушення відповідачем його умов, факт передачі права вимоги, унаслідок чого у позивача виникло законне право вимагати повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом, які передбачені умовами Договору.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити натупне.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зміни до вказаної статті набули чинності з 22.12.2023 відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, натомість відповідачу нараховувалися відсотки понад 1% в день (2.50%). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 04.05.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказана позиція викладена у постанові Чернігівського апеляційного суду від 27.02.2025 по справі №733/2430/24 (провадження №22-ц/4823/376/25).

Договір №1592378 від 04.05.2024 укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1.5 (1.125) % на день є нікчемною відповідно до положень ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Враховуючи положення ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» за договором №1592378 від 04.05.2024 загальна сума нарахованих процентів склала б 18720 грн. з розрахунку 5200.00 грн. *1% *360 днів.

Згідно з ч.ч. 1, 2ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного суд вважає за необхідне позовні вимоги щодо стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 10000.00 грн. до позову додано копію договору №10/12-2024 від 10.12.2024 про надання правової допомоги (а.с.126), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12.08.2025 (а.с.88), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.87), копію заявки №9524 на виконання доручення від 14.07.2025 (а.с.90-91), копію акту прийому-передачі виконаних робіт від 12.08.2025 (а.с.89), копію рахунку на оплату від 12.08.2025 на суму 10000.00 грн. (а.с.21).

На підтвердження витрат зі сплати судового збору до позову додано копію платіжної інструкції від 08.08.2025 №4193 на суму 2422.40 грн. (а.с.1).

Вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.ч.10-11 ст.265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

У постанові Великої палати Верховного суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зазначено наступне.

З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов`язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов`язань негрошового характеру й розмір астренту не пов`язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).

Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.

Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частиною десятою статті 238 ГПК України (частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України), полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.

Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

Вочевидь такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов`язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.

У частині першій статті 19 Конституції України унормований принцип приватного права (в аспекті законності), згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Натомість у частині другій статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якогооргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв`язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути «dura lex, sed lex».

Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права

Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов`язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, тобто діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення) не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.

Також потрібно враховувати, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Наведені приписи унеможливлюють вільний розсуд суду в частині застосування заходів відповідальності.

Отже, для того, щоб дати відповідь на питання, чи має право суд під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, зазначити в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, потрібно застосувати граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права, а також враховувати, що повноваження суду як органу державної влади не можуть тлумачитися розширювально, шляхом доповнення його прав і повноважень, особливо під час застосування заходів цивільно-правової відповідальності.

Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як «або», що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті ГПК України та ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 238 ГПК України та стаття 265 ЦПК України є нормами процесуального права, які врегульовують винятково питання змісту судового рішення.

Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначив про це, використовуючи для цього сполучники «та/або», що дає судові право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.

Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна «пеня» у дужках після «відсотків» не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

Тож потрібно враховувати, що в абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов`язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення».

Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об`єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов`язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.

Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання.

Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

У зв`язку з викладеним в частині зобов`язання органу примусового виконання рішень нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних, передбачені ч.2 ст.265 ЦК України, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні вимог.

Керуючись ст.ст.12,76-81,89,141,223,259,263-265,273,279,280-282,284,289,352,354, пп. 15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 44559822, адреса: м.Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2) заборгованість за кредитним договором №1592378 від 04.05.2024 у розмірі 23920.00 грн. (двадцять три тисячі дев`ятсот двадцять гривень).

Стягнути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 44559822, адреса: м.Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2) судові витрати у розмірі 1749.22 грн. (одна тисяча сімсот сорок дев`ять гривень 22 копійки), судовий збір, 7121.00 грн. (сім тисяч сто двадцять одна гривня), витрати на правничу допомогу.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.

В задоволенні вимоги про зобов`язання органу примусового виконання рішень нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 44559822, адреса: м.Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя О.О. Золотоверха