Рішення № 136439200, 12.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 12 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4345/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати неправомірною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не надання ОСОБА_1 відповіді на його скаргу від 08 лютого 2026 року, реєстраційний номер №ВЕБ-16001-Ф-С-26-090482;

зобов`язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надати ОСОБА_1 вичерпну відповідь на його скаргу від 08 лютого 2026 року реєстраційний номер №ВЕБ-16001-Ф-С-26- 090482;

визнати неправомірною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не видання наказу по Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області про порушення дисциплінарного провадження щодо посадових осіб Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області безпосередньо відповідальних за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, що підтверджено окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року по справі №440/5192/25;

зобов`язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області видати наказу по Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області про порушення дисциплінарного провадження щодо посадових осіб Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області безпосередньо відповідальних за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, що підтверджено окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року по справі №440/5192/25;

зобов`язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про виконання рішення суду в місячний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що керівник органу Пенсійного фонду протиправно не надав відповіді на скаргу позивача від 08.02.2026, чим порушив його права та законні інтереси. Крім того, окрема ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року по справі №440/5192/25 відповідно до положень п. 15 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» є незаперечною підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , безпосередньо відповідальних за неналежне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі №440/5192/25.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.05.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що відповідь на звернення позивача була надана 14.04.2026 за №6420-5389/С-02/8-1600/26. Крім того, зазначає, що суд не може безпосередньо зобов`язати керівника видати наказ про порушення дисциплінарного провадження. Дисциплінарне провадження та застосування стягнень є дискреційними повноваженнями керівника. Дискреційні повноваження керівника - це право діяти чи не діяти на власний розсуд у межах, встановлених законом та відповідно до загальних принципів права, оцінювати певні юридичні факти та обставини.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі №440/5192/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025, вищезазначений позов було задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 та з 01.03.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану". Цим же рішенням суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмежувальних коефіцієнтів, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", за вирахуванням фактично виплачених сум пенсії. Суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 з урахуванням індексації, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", відповідно до положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", за вирахуванням фактично виплачених сум пенсії. Рішення суду набрало законної сили 20.10.2025.

Окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 заяву ОСОБА_1 від 27.11.2025 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 15.07.2025 у справі №440/5192/25 - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі №440/5192/25 в частині здійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без урахування збільшення основного розміру пенсії на 25% від суми 20 392,69 грн, що становить 5098,17 грн.

08.02.2026 через веб портал ПФУ позивач подав скаргу до ГУ ПФУ в Полтавській області за №ВЕБ-16001-Ф-С-26- 090482 .

Вказану скаргу зареєстровано в ГУ ПФУ в Полтавської області лише 10.02.2026 року.

В поданій скарзі позивач вимагав: 1.Видати наказ по Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області про порушення дисциплінарного провадження за фактами незаконого зменшення виплаченої йому в січні та лютому 2026 року пенсії щодо службових осіб Головного управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідальних за нарахування та виплату йому пенсії. 2.Надати список службових осіб Головного управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідальних за нарахування та виплату позивачу в січні та лютому 2026 року пенсії, зазначивши фамілію , ім`я, по батькові та займану посаду. 3. Негайно здійснити позивачу доплату до пенсії незаконно зменшену в січні та лютому 2026 року. 4.Надати письмову відповідь в передбачений Законом строк на електронну поштову адресу E-mail: anatolijsuhno61@gmail.com.

Проте, відповіді на вищевказану скаргу позивач не отримав.

Вважаючи такі, дії відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України від 02.10.1996 №393/96- ВР "Про звернення громадян" (надалі - Закон № 393/96-ВР).

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 цього Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення) (частина шоста статті 5 Закону № 393/96-ВР). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.

Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. (частина сьома статті 5 Закону № 393/96-ВР).

Частинами третьою та четвертою статті 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до статті 19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, поміж іншого, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Як встановлено з матеріалів справи, а саме відзиву на позовну заяву, відповідачем було розглянуто скаргу позивача від 08.02.2026 та надіслано відповідь від 14.04.2026 за №6420-5389/С-02/8-1600/26.

Суд констатує, що законодавцем чітко визначено граничні строки розгляду звернень громадян та покладено на суб`єкта владних повноважень обов`язок забезпечити своєчасний розгляд звернення або, у разі необхідності продовження строку розгляду, належним чином повідомити про це заявника.

Разом з тим, як встановлено судом, скарга позивача датована 08.02.2026 (зареєстрована 10.02.2026), тоді як відповідь на неї була надана відповідачем лише 14.04.2026, тобто фактично через понад два місяці після звернення позивача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем у порядку, визначеному статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», приймалося рішення про продовження строку розгляду звернення, а також що позивача було належним чином повідомлено про таке продовження із зазначенням відповідних підстав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано встановлених Законом України «Про звернення громадян» строків розгляду звернення позивача, у зв`язку з чим було допущено порушення вимог статей 15 та 20 зазначеного Закону.

Суд наголошує, що своєчасний розгляд звернень громадян є однією з основних гарантій реалізації конституційного права особи на звернення, передбаченого статтею 40 Конституції України, а недотримання суб`єктом владних повноважень установлених законом строків розгляду звернень свідчить про порушення принципів належного урядування, правової визначеності та своєчасності здійснення владних управлінських функцій.

За таких обставин суд приходить до висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду скарги позивача від 08.02.2026 №ВЕБ-16001-Ф-С-26-090482 з порушенням строків розгляду звернень громадян, передбачених Законом України «Про звернення громадян».

Разом з тим, суд враховує, що хоча відповідачем і було порушено встановлені Законом України «Про звернення громадян» строки розгляду звернення позивача від 08.02.2026, однак матеріалами справи підтверджується факт надання відповіді на зазначене звернення.

Так, відповідь на скаргу позивача була надана відповідачем листом від 14.04.2026 № 6420-5389/С-02/8-1600/26, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, на момент розгляду даної справи судом відсутня триваюча бездіяльність відповідача у вигляді ненадання відповіді на звернення позивача, оскільки відповідний обов`язок відповідачем фактично виконано, хоча й із порушенням установлених законом строків.

Суд зазначає, що метою такого способу судового захисту, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є відновлення порушеного права особи у випадку, коли відповідний обов`язок залишається невиконаним на момент вирішення спору судом.

Водночас, якщо суб`єкт владних повноважень до моменту ухвалення судового рішення вже вчинив відповідну дію, відсутні правові підстави для повторного покладення на нього обов`язку, який фактично вже виконаний.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем все ж таки надано відповідь на звернення позивача від 08.02.2026, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача надати відповідь на вказану скаргу не підлягає задоволенню, оскільки станом на час розгляду справи відсутній предмет спору в цій частині.

При цьому встановлений судом факт порушення відповідачем строків розгляду звернення сам по собі не може бути підставою для повторного зобов`язання відповідача надати відповідь на вже розглянуте звернення.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невидання наказу про порушення дисциплінарного провадження стосовно посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, а також про зобов`язання видати відповідний наказ, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади державної служби, порядок реалізації державними службовцями своїх прав та обов`язків, а також питання дисциплінарної відповідальності державних службовців визначаються Законом України «Про державну службу».

Згідно частини першої статтею 64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Водночас положеннями статей 65- 69 Закону України «Про державну службу» передбачено, що питання щодо наявності підстав для порушення дисциплінарного провадження, необхідності проведення дисциплінарного провадження, оцінки ступеня вини державного службовця, характеру допущених порушень та доцільності застосування дисциплінарного стягнення належить до компетенції суб`єкта призначення або керівника державної служби.

Отже, законодавством не встановлено імперативного обов`язку керівника державного органу автоматично порушувати дисциплінарне провадження у кожному випадку надходження скарги чи навіть встановлення судом окремих порушень у діяльності органу. Натомість вирішення питання щодо необхідності ініціювання дисциплінарного провадження належить до дискреційних повноважень керівника відповідного органу.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження - це надане законом право суб`єкта владних повноважень самостійно обирати один із кількох юридично допустимих варіантів управлінського рішення з урахуванням конкретних обставин справи, принципів законності, пропорційності, обґрунтованості та доцільності.

При цьому адміністративний суд, відповідно до положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснює перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень лише на предмет їх відповідності критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та недопущення свавільного втручання у права особи, однак не вправі підміняти собою суб`єкта владних повноважень та перебирати на себе його дискреційні функції.

Суд також враховує усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень можливе виключно у випадку, якщо такий суб`єкт діяв поза межами наданих йому повноважень, не у спосіб, визначений законом, або допустив очевидне свавілля чи зловживання владою. Водночас суд не може зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати конкретне рішення у випадках, коли закон надає йому право адміністративного розсуду.

Посилання позивача на окрему ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 440/5192/25 саме по собі не свідчить про виникнення у керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області безумовного та прямого обов`язку видати наказ про порушення дисциплінарного провадження щодо конкретних посадових осіб.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом реагування суду на виявлені порушення закону та спрямована на усунення причин та умов, що сприяли таким порушенням, однак вона не підміняє собою процедуру дисциплінарного провадження та не виключає необхідності самостійної оцінки керівником органу наявності чи відсутності підстав для притягнення конкретних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги фактично спрямовані на спонукання судом суб`єкта владних повноважень до реалізації конкретного варіанту дискреційного повноваження, а саме - до обов`язкового порушення дисциплінарного провадження та видання відповідного наказу, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства та суперечить принципу розподілу влад.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що керівник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяв поза межами наданих законом повноважень, допустив протиправну бездіяльність або був зобов`язаний законом прийняти виключно одне конкретне рішення - про порушення дисциплінарного провадження.

За таких обставин суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання протиправною бездіяльності керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невидання наказу про порушення дисциплінарного провадження, а також для зобов`язання останнього видати відповідний наказ, відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відтак, аналізуючи вищевикладені норми права та дослідивши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є процесуальним правом суду, а не його обов`язком, та застосовується судом з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин, змісту ухваленого рішення, а також наявності об`єктивних даних, які можуть свідчити про ризик невиконання або неналежного виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень.

При цьому сам по собі факт подання відповідного клопотання позивачем не є безумовною підставою для встановлення судового контролю.

Суд звертає увагу, що інститут судового контролю має виключний процесуальний характер та спрямований на забезпечення належного виконання судових рішень у випадках, коли існують достатні та обґрунтовані підстави вважати, що суб`єкт владних повноважень може ухилятися від їх виконання або допускати тривале невиконання.

Водночас позивачем не наведено жодних належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про існування реальних ризиків невиконання відповідачем можливого судового рішення у даній справі, не надано доказів систематичного невиконання відповідачем судових рішень або наявності інших виняткових обставин, що об`єктивно зумовлювали б необхідність застосування судового контролю.

Крім того, суд враховує, що чинним законодавством України вже передбачено обов`язковість виконання судових рішень, а також визначено механізми їх примусового виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі, у зв`язку з чим клопотання позивача в цій частині задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 08.02.2026 №ВЕБ-16001-Ф-С-26-090482 з порушенням строків розгляду звернень громадян, передбачених Законом України «Про звернення громадян».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова