Рішення № 136436625, 12.05.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 травня 2026 року Справа № 280/11449/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 листопада 2025 року №923040814922 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 , періоди роботи з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по 28.11.2025 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 , з 28.11.2025 на пенсію за віком відповідно пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 28.11.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок пенсії, а саме шляхом переходу з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області або Відповідач) за принципом екстериторіальності. 28.11.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській винесено рішення про відмову у призначенні пенсії №923040814922. З рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у перерахунку пенсії позивач не згоден у повному обсязі, вважає його такими, що порушує його гарантоване Конституцією та Законами України право. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 05.01.2026 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач не надав трудову книжку для визначення права посад, які відносяться до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєно їм ранги державних службовців. За результатами розглянутих документів наданих до заяви встановлено, що безпосередній стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців склав 4 роки 05 місяців 17 днів (01.08.1994 - 14.10.1994, 01.04.1997 - 03.07.2001). 3 04.07.2001 по теперішній час заявник займав посади, віднесені до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування, тому зазначений період роботи (04.07.2001-01.05.2016) неможливо врахувати до стажу державної служби, так як посади не відносяться до відповідних категорій посад державної служби, передбачених статтею 25 Закону України №3723. Позивач не має права для переходу на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" на підставі заяви від 28.11.2025, оскільки відсутній необхідний стаж держаної служби - 20 років. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсі за віком відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

28.11.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок пенсії, шляхом переведення на пенсію за віком згідно із Законом України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VІІІ) яку в порядку екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та винесено рішення від 28.11.2025 №923040814922 про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно із Законом №889-VIII у зв`язку із тим, що відсутній необхідний стаж держаної служби - 20 років.

Позивач вважаючи рішення від 28.11.2025 №923040814922 протиправним, звернувся із вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходить з зазначеного вище та викладеного нижче.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ).

01.05.2016 набрав чинності Закон №889-VIII, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до статті 90 Закону №889-VIIIпенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так згідно з пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIIIдля осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-XI на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18).

Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, з наведеного випливає, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.

Із спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №923040814922 слідує, що підставою для відмови позивачу у переході з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком на підставі Закону №889-VIII є те, що у позивача відсутній необхідний стаж держаної служби - 20 років. Також відповідач у спірному рішенні зазначив, що заявником не надано трудову книжку для визначення права посад, які відносяться до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєно їм ранги державних службовців.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону №889-VIII Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2016 №229 затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (чинний з 01.05.2016), який визначає механізм обчислення стажу державної служби. До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (пункт 4 Порядку №229).

Водночас згідно з пунктом 6 цього Порядку стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, в цьому випадку слід керуватись Порядком №283 та додатком до нього (діяли до 01.05.2016), за змістом пункту 2 якого до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 26.10.1978 позивач:

- з 10.10.1996 по 31.03.2011 працював в правлінні комунальної власності міськвиконкому Запорізької міської ради (10.10.1996 позивача призначено на посаду виконуючого обов`язки начальника управління, з 13.01.1997 позивача призначено на посаду начальника управління комунальної власності міськвиконкому, 01.04.1997 присвоєно 9 ранг державного службовця, 18.07.2001 прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, 15.08.2001 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування з 04.07.2001);

- з 01.04.2011 по 03.11.2016 працював в департаменті комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на посаді заступника директора департаменту начальника управління комунальної власності департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради;

- з 04.11.2016 по теперішній час на посаді заступника директора департаменту надання адміністративних послуг та розвитку підприємництва Запорізької міської ради (01.04.2011 присвоєно 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 01.04.2013 присвоєно 7 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Отже, трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.10.1978 підтверджуються спірні періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування, а саме: з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по теперішній час.

Із спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №923040814922 вбачається, що за результатами розглянутих документів наданих до заяви встановлено, що безпосередній стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців склав 4 роки 05 місяців 17 днів (01.08.1994 - 14.10.1994, 01.04.1997 - 03.07.2001). 3 04.07.2001 по теперішній час заявник займав посади, віднесені до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування, тому зазначений період роботи (04.07.2001-01.05.2016) неможливо врахувати до стажу державної служби, так як посади не відносяться до відповідних категорій посад державної служби, передбачених статтею 25 Закону України №3723. У зв`язку із чим відповідачем вирішено відмовити позивачу в переході на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" на підставі заяви від 28.11.2025, оскільки відсутній необхідний стаж держаної служби - 20 років. Також відповідачем у спірному рішенні зазначено, що заявник не надав трудову книжку для визначення права посад, які відносяться до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєно їм ранги державних службовців.

Також з розрахунку страхового стажу позивача вбачається, що відповідачем не зараховано до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців спірні періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по 28.11.2025 (28.11.2025 дата на час звернення позивача із відповідною заявою про перерахунок пенсії).

Щодо ненадання позивачем трудової книжки, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що до заяви про перерахунок пенсії, шляхом переведення на пенсію за віком згідно із Законом України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» позивачем надано:

довідку про заробітну плату №01-20/01/529;

довідку про заробітну плату №01-20/01/530;

довідку про заробітну плату №01-20/01/531;

довідку про прийняття на роботу №15/01-12/16;

довідку про прийняття на роботу №03;

довідку про прийняття на роботу №01/01/04-28;

довідку про прийняття на роботу №01-19/01/532.

З довідки від 26.11.2025 №03, яка видана управлінням комунальної власності Запорізької міської ради вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працював з 10.10.1996 по 31.03.2011 в управлінні комунальної власності міськвиконкому Запорізької міської ради (10.10.1996 позивача призначено на посаду виконуючого обов`язки начальника управління, з 13.01.1997 позивача призначено на посаду начальника управління комунальної власності міськвиконкому. Також до вищевказаної довідки управлінням комунальної власності Запорізької міської ради надано рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.01.1997 №30 про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника управління комунальної власності міськвиконкому, розпорядження голови Запорізької міської ради від 31.03.2011 №1355к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління комунальної власності Запорізької міської ради за переведенням до департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

З довідки від 24.11.2025 №01/01/04-28, яка видана департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працював з 01.04.2011 по 03.11.2016 в департаменті комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на посаді заступника директора департаменту начальника управління комунальної власності департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

З довідки від 26.11.2025 №01-19/01/532, яка видана департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працює з 04.11.2016 по теперішній час на посаді заступника директора департаменту надання адміністративних послуг та розвитку підприємництва Запорізької міської ради.

Суд вважає за необхідне ще раз наголосити, що відповідно до пункту 3 цього Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже наданими позивачем до заяви про перерахунок пенсії, шляхом переведення на пенсію за віком згідно із Законом України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» довідками, підтверджуються спірні періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування, а саме: з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по теперішній час.

Отже, позивач займав посади в органах місцевого самоврядування, час роботи на яких зараховується до стажу державної служби, у зв`язку із чим відмова відповідача у зарахуванні до стажу державної служби ОСОБА_1 , періодів роботи з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по 28.11.2025 (28.11.2025 дата на час звернення позивача із відповідною заявою про перерахунок пенсії) є протиправною (вказані висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в органах місцевого самоврядування та відмови у зв`язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії.

Водночас у позивача наявні умови для реалізації права на одержання пенсії державного службовця згідно із пунктом 10 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, а саме досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV (на момент звернення із заявою має повних 68 років), наявність на день набрання чинності Законом №889-VIII (01.05.2016) більше як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців та наявність необхідного страхового стажу.

Враховуючи викладене, що суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.11.2025 №923040814922.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Позивачем у позовній заяві заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду подано: ордер про надання правничої допомоги серії АР №1253933 від 25.12.2025, договір про надання правничої допомоги №б/н від 06.11.2025, додаткову угоду від 23.12.2025 до Договору про надання правничої допомоги від №б/н 06.11.2025, акт наданих послуг від 25.12.2025.

З акту наданих послуг від 25.12.2025 вбачається, що адвокатом Романок А.Ф. надано позивачу юридичні послуги на загальну суму 7000,00 грн. (надання консультації та складання позовної заяви). Також в акті наданих послуг зазначено, що адвокат своїм підписом свідчить про оплату Клієнтом всієї суми наданих послуг, а Клієнт підтверджує факт оплати грошової суми.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Отже суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 3500,00 грн.

Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №923040814922 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 , періоди роботи з 04.07.2001 по 31.03.2011, з 01.04.2011 по 03.11.2016, з 04.11.2016 по 28.11.2025, у зв`язку із чим здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, та здійснити перерахунок пенсії з 28.11.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на надання правничої допомоги в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова